Багато хто вважає, що ніби українськікозаки в Одесі були лише виконавцями задумів російських адміністраторів, військових, урядовців та численних іноземців, які займали важливі посади на службі Російській імперії. Насправді це не зовсім так.
Як відомо, російський уряд використовував не тільки фізичні сили та бойові якості, але й розум, організаторські здібності й освіту українських козаків та їхніх нащадків. Після ліквідації на Лівобережжі автономії сотні представників колишньої української еліти – нащадків старовинних, знатних родів “малоросійського козацтва” та їхніх дітей пішли служити Російській імперії. Маючи непогану освіту та певні здібності, вони часто робили успішну цивільну або військову кар’єру. Тому не дивно, що деякі з них могли істотно вплинути і на історію Одеси.
Якщо торкатися історії про “заснування” Одеси за часів Катерини ІІ, то не можливо не згадати у зв’язку з цим про Андріана Мойсейовича Грибовського. Уродженець м. Лубни, що на Полтавщині, він був сином військового осавула одного з “малоросійських полків”, а за материнською лінією – нащадком славного гетьмана Івана Сулими (? – 1635 р.). Маючи високу освіту, а також здібності поета і перекладача А. Грибовський посів посаду статс-секретаря Катерини ІІ. Андріан Мойсейович був одним з найближчих друзів Йосипа де-Рібаса і дуже допомагав в здобутті вплинути на молодого фаворита цариці Платона Зубова.
Не дарма “партію” прихильників Хаджибея-Одеси у 1794 – 1796 рр. пов’язували, перш за все, з Де Рібасом та Грибовським, а супротивники будівництва Одеси ремствували на “інтриги Рібаса та Грибовського”. Згідно з записками самого Грибовського, саме він склав відомий указ від 27 травня 1794 р. про будівництво у Хаджибеї “військової гавані разом з купецькою пристанню” та запропонував перейменувати Хаджибей на Одесу (це цілком ймовірно, якщо врахувати, що саме Андріан Грибовський, після послаблення впливу О.Безбородька писав для Катерини ІІ укази).
Андріан Мойсейович, між іншим, здобув собі значні володіння під Одесою, які потім був змушений продати, а також узяв у 1794 році місце під забудову в центрі Одеси. Вже після смерті Катерини ІІ А. Грибовський, потрапивши у немилість нового монарха, приїздив до Одеси і неодноразово прагнув відвідати її ще. Тривалий час він підтримував приятельські стосунки з родиною де-Рібасів.
Для знавців історії Одеси не секрет, яку важливу роль в історії цього міста кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. відіграли першій керівник Хаджибеївської (згодом Одеської) митниці Михайло Михайлович Кир’яков та його двоюрідний брат перший “градоначальник” та поліцмейстер міста Григорій Степанович Кир’яков.
Походили вони з Полтавщини (Михайло народився у с. Корсунівці, а Григорій у с. Опішні). Їхній старшинський козацький рід брав свій початок від Кирила Кир’яченка, що за часів гетьмана Данила Апостола отримав посаду військового товариша Гадяцького полку. Нащадки К.Кир’яченка поріднилися з найзначнішими родами Гетьманщини.
Тому не дивно, що одна бабуся першого начальника Одеської митниці належала до родини полковників Часників, дід за лінією матері Григорій Корсунь був бунчуковим товаришем Лубенського полку, а бабуся за тією ж лінією походила з нащадків славетного козака Гамалії (один з найзаможніших родів Лівобережжя).
Батько майбутнього одесита Михайла Кир’якова Михайло Іванович (1738 р. н.) з 18 років був вже записаний у Гадяцький полк, а у 23 роки вже обіймав посаду військового товариша.
Що стосується першого одеського поліцмейстера, то його батько, Степан Іванович, згідно з універсалом гетьмана К. Розумовського від 1758 р. був військовим товаришем Гадяцького полку, а мати Уляна Олексіївна, була донькою полкового осавула Олексія Богаєвського.
Цікаво, що одеські Кир’якови були добре знайомі з їх вищезгаданим земляком Андріаном Грибовським (так Михайло Кир’яков придбав “дачу” А. Грибовського під Одесою й останній пізніше писав, що саме завдяки йому “М. М. Кир’яков… отримав підґрунтя для свого багатства”). По завершенні служби в Одесі Григорій Степанович Кир’яков повернувся до рідного Лівобережжя, а Михайло Михайлович та його талановиті нащадки пов’язали свою долю з Одесою та південним краєм.
Вельми впливовим в Одесі кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. був рід Шостаків. Хоча в літературі можна знайти численні відомості про українських козаків (як запорозьких так і гетьманських), що у різні часи носили це прізвище, походження одеських Шостаків істориками ще нез’ясоване. Серед представників цього роду в Одесі варто згадати інженер-полковника Андрія Ілліча Шостака, якій ще з 1792 р., перебуваючи у штаті губернатора В.Каховського, досліджував місцевість навколо Одеси, а потім разом з Ф.де-Воланом брав активну участь у розбудові міста.
Істотно вплинув на будівництво міста і порту, але вже на початку ХІХ ст. “відставний артилерії поручик Антон Ілліч Шостак” – найзначніший будівельний підрядчик міста за часів А. Е. Рішельє. Серед найбільш відомих контрактів виконаних Антоном Шостаком було будівництво комплексу Рішельєвського ліцею у 1819–1820 роках.
Між іншим, Шостак обирався до органів місцевого самоврядування Одеси. Так, у 1820 р. Антон Ілліч серед інших „почесних громадян міста”, за пропозицією генерал-губернатора О. Ф. Ланжерона, обговорював заходи щодо перенесення межі порто-франко, а у 1826 році записка „пана Шостака” з обґрунтуванням необхідності повернути Одесі всі втрачені права „вільного порту” стала приводом для генерал-губернатора М. С. Воронцова звернутися до Державної ради імперії з проханням надати місту нічим не обмежене порто-франко.
Зазначені вище постаті звичайно не вичерпують всіх представників старшинських родів, які відіграли важливу роль в історії Одеси кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. Обіймаючи іноді досить важливі посади, нащадки козацької старшини часто намагалися не афішувати свого походження, а їх прізвища ще предками були перероблені на російський або польський кшталт.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
