Куликово поле має доволі довгу історію, яка нараховує вже майже дві сотні років. Непросту історію цієї, майбуть, найвідомішою площі нашого міста ми сьогодні пригадаємо. Було тут і веселе, і сумне, і трагічне.
Оформлюватись як повноцінна площа цей район почав лише з середини XIX століття. Єдиною знаковою будівлею поблизу була тюрма, у зв’язку з чим територія нинішньої площі неодноразово використовувалась у якості кладовища.
Також майбутня площа використовувалась спочатку у якості еспланади, а згодом – плацу для військ гарнізону. Точне походження назви наразі невідомо. За однією з версій, вона походить від прізвища панів Куликовських. За іншою версією, якраз пов’язаною з військом, пропонують асоціацію з Куликовським полем в Росії, тобто місцем військової слави. Складно сказати, яка з версій правильна.
На плані від 1854 року Куліково поле вже було позначене як окреме місце, яке ще не мало власної назви. По периметру висадили дерева, вже через десять років за цим місцем постійно закріпилася його нинішня назва. Куликово поле і надалі залишається місцем для смотру гарнизону, а також місцем проведення різноманітних народних гулянь.
На початку XX сторіччя Куликово поле продовжує бути одним з основних розважальних місць Одеси. Тут регулярно проводяться вистави пересувних цирків та виступи артистів, зокрема і іноземних. Також тут доволі пафосно відзначали річницю Полтавської битви. На честь цього навіть встановили тимчасовий пам’ятник імператору Петру І.
У 1912 році все повторилося, тепер лише святкували перемогу над Наполеоном 100 років тому. Тоді так само встановили тимчасовий пам’ятник, але вже іншому імператору – Олександру І. В цілому, зазвичай тут проводили якісь урочисті заходи.
Все змінилося у 1918 році. Саме тоді в місті почалися великі бої. Одеса не раз переходила із рук до рук, і майже кожна із воюючих сторін ховала своїх загиблих на колишньому плаці на Куліковому полі. Врешті-решт, більшовики, що отримали в кінці перемогу і контроль над містом, теж влаштували з площі своєрідний «привелійований» цвинтар. Після смерті Леніна тут навіть планували встановити пам’ятник-мавзолей, але з цим не склалося. Вирішили обмежитись згодом встановленим обеліском на честь «Героїв революції».
Обеліск стояв тут аж до 1941 року і німецько-румунської окупації Одеси. Окупанти знищували всі більшовицькі пам’ятники та символи, не обійшли вони стороною і пам’ятник на Куліковому полі. Відновили обеліск лише після вигнання німців у 1944 році.
Спорудження будівлі розпочалося у 1954 році. Проект його розробив Одеський філіал Гіпрограда. Авторами проекту були архітектори Г. Топуз та Л. Павловська, а також інженер-конструктор Р. Ясинський. Після спорудження будівлі стало очевидним, що «малюнок» площі треба міняти.
Для цього було вирішено перемістити обеліск на честь героїв революції трохи перемістити. Окрім того, і сам пам’ятник теж вирішено було замінити. Той, що зберігся з довоєнних часів, вже погано підходив для своїх функцій. Як зразок архітектори використали пам’ятник на Марсовому полі у Санкт-Петербурзі. Основою пам’ятника стали гранітні плити, на які встановлено сам пам’ятник. Його авторами стали архітектор Г. Топуз та скульптор П. Кравченко.
Приблизно тоді ж почали створювати і пам’ятник Леніну. Він теж декілька разів змінював як свій першопочатковий, проектний вигляд так і майбутнє місцерозташування. Врешті-решт Ленін посів місце майже навпроти будівлі. Що цікаво, закінчувати проект довелося вже сину Матвія Манізера, бо автор пам’ятника помер за рік до його встановлення (це сталося у 1967 році).
Дещо так і не було зроблено. Зокрема, при вході на площу з боку Пушкінської вулиці планували зробити пропілеї. Але були і важливі зміни. Зокрема, через площу закрили рух транспорту (раніше вона була проїздна). Також перемістили і трамвайне кільце.
За незалежності площі було повернуто історичну назву. За радянських часів вона називалася на честь Жовтневої революції, але це непорозуміння швидко виправили після 1991 року.
Пам’ятник Леніну теж виїхав з площі набагато раніше, ніж багато хто з інших міст може собі це уявити. Його перемістили у парк Ленінського комсомолу (зараз Савицький парк) ще у 2009 році. Тому «ленінопад» наздогнав його вже там у 2016 році.
Одного разу були озвучені плани про побудову підземного торгівельного центру. Але вони зустріли спротив громадськості, враховуючи те що Куліково поле стало за довгі роки майже суцільним цвинтарем. Врешті-решт, тривожити мертвих не стали, і площу залишили у спокої. Вона стала одним із центральних місць проведення різноманітних мітингів, бо розташована в центральній частині Одеси і при цьому не забудована.
Сумну відомість Кулікове поле обрело у 2014 році. 2 травня травня тут стались сутички прибічників проросійського «Антимайдану» та проукраїнських активістів і футбольних фанатів. Міліція була майже бездіяльною, внаслідок чого спочатку загинули декілька проукраїнських активістів. Далі розпочалися сутички.
Результатом бійки стало те, що проросійські активісти забігли в будинок Профспілок, де і зачинилися. Використовуючи будівлю, як свій опорний пункт, сепаратисти спробували переверути бійку на свою користь, але сталося повністю протилежне. Оскільки обидві сторони активно використовували «коктейлі Молотова», то не дивно що в будівлі швидко спалахнула пожежа.
Як результат, в будівлі загинула 31 особа внаслідок пожежі, ще 8 людей загинули, намагаючись зістрибнути з вікон на землю. Внаслідок активних сутичок, пожежні не змогли зробити свою роботу максимально якісно. Внаслідок цієї трагедії в Одесі було об’явлено жалобу. По Україні 3 і 4 травня теж було об’явлено жалобу.
Події на Куликовому полі стали одним з штампів російської пропаганди. Зараз про ті події майже ніщо не нагадує, але загроза від «русского мира» наразі відчувається кожним одеситом.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
