Колись один з наших земляків завдяки Зігмунду Фрейду прославився на всю Європу. Рідкісне психічне захворювання не мало нічого спільного із тим, що вже було відомо. Що саме ввижалося одеситу, як це охарактеризував Фройд і чим все закінчилося – читайте далі.
24 грудня 1886 року (7 січня 1887 року за новим стилем) у сім’ї поміщика в Каховці Таврійської губернії народився Сергій Панкєєв. Дід Сергія був одним із найзаможніших землевласників на півдні Російської імперії. Це дозволило його спадкоємцям зайняти впливове становище в Російській імперії: син Микола був мером Олешок, депутатом Державної думи 3-го і 4-го скликань від Таврійської губернії, а другий син Олексій — мером Мелітополя.
Батько Сергія, Костянтин Матвійович Панкєєв (1860 – 2 липня 1908 року), був дворянином, заслуженим почесним громадянином, титулярним радником, купцем 2-ої гільдії в Олешках, великим землевласником, власником будинків в Одесі (вулиця Маразлієвська, будинок № 20, архітектор Л. Л. Влодек, 1890-ті роки, пам’ятка архітектури), впливовим членом Одеської міської ради (був обраний на чотирирічний термін 1905–1908 роки), видавцем, почесним членом Одеського міського попечительства дитячих приютів, широко освіченою і либеральною людиною, власником дуже популярної серед художнього середовища садиби Василівка.
За період з 1886 по 1891 роки сім’я мешкала у своєму помісті в Каховці. У 1891 році батьки продали садибу і придбали будинок в Одесі, а також успадкували маєток в селі Василівка поблизу Одеси від спадкоємців генерал-майора Василя Петровича Дубецького, і переїхали туди. Саме в Василівці Сергію наснився сон про білих вовків, які мовчки сиділи на гілках горіхового дерева та передавали йому повідомлення очима. Він почав жахатися зображень вовків, постійно кричачи, що вовк прийде і з’їсть його.
Тут же після закінчення гімназії Сергій разом з матір’ю та старшою сестрою Анною, яка була на два роки старша за нього, здійснили літню подорож по Європі. У Одесі в цей час панувала неспокійна ситуація: тривали страйки, які стали входити в історію як Перша російська революція.
Згодом, у 1905 році Сергій вступив на юридичний факультет Новоросійського університету. У 1906 році сестра Анна покінчила життя самогубством після відвідування місця поєдинку М. Ю. Лермонтова у П’ятигорську. Таким чином, проблеми із психікою були не тільки у Сергія. У 1907 році він перевівся до Санкт-Петербурзького університету, де навчався до 1909 року.
Вже у 1907 році Сергій також проявив ознаки депресії, і за порадою свого батька звернувся до російського психіатра Володимира Бехтерєва. Втім, лікування нічого не дало, тому він продовжив лікування вже у німецького психіатра Еміля Крепеліна. Сергій отримав лікування в німецькому санаторії у Мюнхені, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Терезою Келлер (вона працювала там медсестрою). У лікарні йому поставили діагноз «маніякально-депресивний психоз».
Стан хворого поступово поліпшувався. Але тут сталася нова трагедія. 7 липня 1908 року в Москві його батько помер від передозування снодійним препаратом веронал. Панкєєв повертається до Одеси. Тут він звертається до психіатра Леоніда Дрозеса. Той, у свою чергу, перенаправляє його до Зігмунда Фройда, з яким добре товаришував.
Ось що Сергій розповів Фройду про свій сон:
Мені снилося, що то була ніч, і я лежав у ліжку. Моє ліжко було розгорнуте ногами до вікна; перед вікном росли старі ліщини. Я знаю, це була зима і ніч. Раптом вікно відчинилося, і я злякався, коли побачив, що кілька білих вовків сиділи на гілках прямо перед моїм вікном. Їх було шість чи сім.
Вони були всі білі, більше схожі на лисиць чи вівчарок, у них були хвости як у лисиць і вуха як у собак, коли вони звертають на щось увагу. Злякавшись, що мене з’їдять вовки, я закричав і прокинувся. Няня підбігла до мого ліжка, щоб подивитися, що зі мною сталося.
Мене ще довго переконували, що це сон; я виразно бачив, як відчиняється вікно і як на дереві сидять вовки. Зрештою, я трохи заспокоївся, відчувши, що уникнув небезпеки, і знову заснув.
Далі один з вовків стрибав на підвіконня, і тоді Панкєєв прокидався. Фройд уважно вислухав пацієнта, але не поспішав з поясненням. Спочатку він розпитав його про минуле та дитячі враження.
Фройд пояснив цей сон з власного специфічного погляду, що є зрозумілим. Лікар дізнався деякі факти з попереднього життя пацієнта. Виявляється, сестра Сергія любила жартувати над ним, лякаючи його книгою зі зображеннями вовків. Коли Панкеєв вирішив показати няні, як він мастурбує, сестра погрожувала хлопчику, що вмість пеніса у нього з’явиться виразка. Також його дідусь додав свій внесок до колекції фобій, розповівши історію про те, як робітник у майстерні відрізав хвости вовкам. За словами психіатра, все було просто: страх кастрації, який символізували короткі вовчі хвости. Ця фобія перетворилася на пристрасть до відривання кінцівок комах і нав’язливу зоофобію.
Шоком для Сергія було також спостереження за сексом своїх батьків, коли батько виступав домінуючою фігурою над матір’ю. Фройд вважав, що саме тому тварини на дереві розташувалися на різних висотах гілок. А вовк, який стрибає через вікно, символізував батька — персоніфікацію агресії і головний страх Сергія. З точки зору психоаналітичної школи, всі ці дитячі неврози нагромаджувалися в підсвідомості, поки смерть «винуватців» — сестри і батька — не активувала їх. Сам Панкєєв це заперечував, втім, Фройд був непохитним у своїй впевненості.
Як би там не було, лікування тривало з 1910 по 1914 рік. Фройд був дуже задоволений цим пацієнтом, адже він цілком вкладався у лікарську теорію Фройда. Сам Панкеєв згодом відзначав, що їхні взаємини з Фройдом нагадували скоріше не лікування, а співпрацю. У своїх «Спогадах про Фройда» він не раз критикував методи психіатра. Припинення лікування Фройд пояснив страхом перед необхідністю міняти власну долю, а також змінювати ситуацію, у якій щнаходився пацієнт.
У 1914 році Панкєєв повернувся до Одеси, де згодом екстерном здав випускні екзамени у Новоросійському університеті, на юридичному факультеті. А у 1918 році він навіть прийняв участь у виставці ТЮРХ. Так, свого часу Панкєєва навчав малюванню художник Герасім Головков, згодом вони потоваришували, і це продовжувалося аж до смерті останнього. Так от, Головков на все життя прищепив Панкєєву тягу до малювання.
Після революції Панкєєв втратив всі свої статки і змушений був емігрувати. Як місце життя він обрав вже знайомий йому Відень. Тільки тепер Панкєєву довелось працювати страховим агентом, а також підробляти перекладами. Іноді він писав і статті до публікації.
У 1938 році в його житті сталася чергова трагедія. Після аншлюсу Австрії його дружина вчинила самогубство, надихавшись газу. Панкєєв продовжував лікування у інших психоаналітиків, зокрема у Рут Мак Брунсвік, що була ученицею Фройда.
У 1947 році Панкєєв отримав австрійське громадянство. Дохід йому приносив і продаж власних картин, які часто купляли провідні європейські психологи. Дітей у нього не було. Помер Панкєєв 7 травня 19179 року, похований у Відні. До останніх років життя Панкєєв, беручи трубку телефона, говорив: «Людина — вовк слухає!».
Шкода, що садиба у Василівці наразі майже повністю зруйнована часом та бездіяльністю. Рятувати, нажаль, там вже нічого. Але це міг би бути гарний туристичний об’єкт, враховуючи цікаву історію Панкєєва. Втім, таке в Одесі, нажаль, буває часто…
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
