На жаль, постать М. І. Гордієвського ще не стала об’єктом ретельного вивчення. Жорстокі реалії ХХ ст. спричинили забуття його ім’я, науково-педагогічної та громадсько-політичної діяльності. Інформації про нього немає у жодному з видань історії університету або в біографічних нарисах, зібраних в 4-томному виданні біографічного словника «Професори Одеського (Новоросійського) університету». Хоча М.І. Гордієвський займався викладацькою і науковою діяльністю в Новоросійському університеті, Інституті народної освіти, Одеському державному університеті.
Михайло Іванович Гордієвський народився 23 травня (6 червня) 1885 р. в селі Зеленькі Київської губернії у родині священика. Після закінчення у 1905 р. Київської духовної семінарії М. І. Гордієвський став студентом історико-філологічного факультету Імператорського Новоросійського університету, де в повній мірі проявилися його здібності до філософії. Він постійно брав участь у роботі студентського філософського гуртка та філософського товариства, організованих професором кафедри філософії ІНУ М. М. Ланге.
Для доповідей на гуртку він підготував кілька рефератів з історії філософії та історії педагогіки, які згодом були надруковані у редагованому професорами М. М. Ланге й Є. М. Щепкіним журналі «За свободу». Твір «Критический разбор двух первых антиномий Канта» М. І. Гордієвський виконав настільки досконало, що за пропозицією М. М. Ланге його надрукували окремим накладом.
Після закінчення у 1910 р. університету молодого дослідника залишили на кафедрі філософії «для отримання професорського звання». Під керівництвом М. М. Ланге він почав проводити подальші наукові дослідження.
У 1915 р. М. І. Гордієвський склав магістерський екзамен і був зарахований приват-доцентом та магістрантом на кафедрі філософії історико-філологічного факультету ІНУ. Перші роки становлення молодого вченого відбувалися під впливом видатного вченого, його наукового керівника та наставника М. М. Ланге. Паралельно М. І. Гордієвський працював також учителем історії в реальній
школі та жіночій гімназії м. Одеси.
Незабаром, згідно штатного розкладу в університеті, він замінив професора О. П. Казанського, якій виїхав до Москви. У весняному півріччі 1917 р. через нестачу професорського складу на факультеті приват-доцентам М. І. Гордієвському і І. М. Калініну доручили викладати курс та практичні заняття з філософії. Згідно постанови Тимчасового Уряду від 24 червня 1917 р., керівництво університету 20 вересня 1917 р. прийняло рішення про надання права брати участь у засіданні історико-філологічного факультету з дорадчим голосом молодим вченим магістрантам М. І. Гордієвському, О. Л. Коцеовському, Є. О. Загоровському та Ф. Г. Александрову.
«Демократизація» університету надала можливість М. І. Гордієвському не тільки брати участь, а й впливати на громадське і педагогічне життя факультету. В перші роки викладацької діяльності на історико-філологічному факультеті ІНУ М. І. Гордієвський набував досвіду, авторитету й довіри серед старших колег. У 1918–1919 навчальному році він став вже доцентом по кафедрі філософії.
До літа 1920 р., паралельно з викладанням в ІНУ, М. І. Гордієвський у 1916–1920 рр. також працював на Одеських вищих жіночих курсах. У 1916–1917 навчальному році він перебував на посаді приват-доцента і викладав «Вступ до філософії» для слухачів першого курсу природничого відділення. Основні лекції з «Філософії» вів його вчитель М. М. Ланге.
В той час для отримання можливості вести самостійні курси було необхідно провести два спецкурси: один за дорученням факультету, а другий за власним вибором. Тому, спочатку у 1917–1918 академічному році до основного курсу М. І. Гордієвському доручили вести одну годину з спецкурсу «Столітні проблеми етики», а в 1918–1919 рр. — для всіх бажаючих одну годину загального курсу «Філософії релігії».
Того ж року він зайняв посаду доцента і отримав доручення викладати дисципліни колеги приват-доцента І. М. Малініна. Останньому передали курс М. І. Гордієвського «Вступ до філософії», що означало певне пониження викладацького статусу. Протягом 1918–1920 рр. М. І. Гордієвський викладав «Логіку» та «Педагогіку» на словесному та історичному відділеннях. Курси з «Педагогіки» і «Історії педагогіки» у подальшому стали основними в його викладацькій кар’єрі, а деяким аспектам з цих дисциплін він присвятив глибокі наукові дослідження.
Ще в юнацькі роки, починаючи з 1903 р., М. І. Гордієвський захопився політикою. Як член української студентської Громади брав участь у студентських вічах товариства, де познайомився з М. Слабченком, А. Ніковським та П. Клепацьким.
У буремні роки Першої світової війни, двох революцій й громадянської війни М. І. Гордієвський брав активну участь у подіях національно-визвольного руху і послідовно обстоював ідею державного, самостійного та демократичного розвитку України. Починаючи з весни 1917 р., в Одесі під редакцією В. Чехівського почав виходити часопис «Українське слово», який видавало товариство «Українська хата» спільно з «Просвітою». Поряд з М. Слабченком, І. Липою, С. Шелухіним, В. Боровиком та П. Клепатським там друкував праці М. Гордієвський.
З приходом у квітні 1919 р. в Одесу більшовиків М. Гордієвський входив до складу редакції газети «Боротьба» — друкованого органу Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), був членом міського і губернського виконавчих комітетів разом з О. Шумським, В. Блакитним, П. Любченком та Є. Щепкіним. Таким чином, есер М. І. Гордієвський все більше схилявся до «боротьбистів». У співавторстві з М. Є. Слабченком вони навіть написали «Відкритий лист», спрямований проти більшовицької політики «воєнного комунізму» у питанні національного відродження.
У цей період М. Гордієвський працює у Одеському інституті народної освіти, оскільки університет було розформовано. Тут він деякий час був деканом, але сам попросив замінити його на цій посаді.
Влітку 1922 р. відбулася чергова реорганізація вищих навчальних закладів. До складу ОІНО увійшли фізико-математичний інститут та історико-філологічний факультет гуманітарно-суспільного
інституту, що склали новий факультет професійної освіти. Тут до 1930 р. проводилася основна науково-педагогічна діяльність професора вищої шостої групи по кафедрі «Історія педагогіки» М. І. Гордієвського.
За роки праці в ОІНО М. Гордієвський зарекомендував себе дуже працездатною та відповідальною особою. У першому і другому кварталі 1929–1930 академічного року п’ятдесят викладачів пропустили лекції без поважних причин. До їх числа потрапили навіть такі знані викладачі як Є. О. Загоровський, М. І. Мандес, М. Є. Слабченко та інші. Згідно колективної угоди від 1929 р. за наказом ректора Т. М. Внукова від 17 лютого 1930 р. з них утримали заробітну платню загальною сумою 889 карб. 37 коп. До списку викладачів-прогульників М. І. Гордієвський не потрапив.
Наприкінці 1920-х рр. ситуація в сфері вищої освіти почала кардинально змінюватися. В умовах утвердження в СРСР тоталітаризму, посилювався тиск на історичну науку. Розгром наукової школи академіка М. Є. Слабченка, звинуваченого у належності до «Спілки визволення України» (СВУ), завдав удару по розвитку україністики в Одесі. Підозри, наклепи, звинувачення і арешти стали невід’ємною частиною життя багатьох представників інтелігенції, особливо дореволюційної генерації. До її числа належав також М. І. Гордієвський. Офіційно про вихід з партії есерів він заявив в пресі лише у 1925–1926 рр. і тому за визначенням ДПУ належав до категорії «неблагонадійних» викладачів за якими здійснювався постійний нагляд.
У 1933 р. на базі Інституту професійної освіти та Фізико-хіміко-математичного інституту було відновлено роботу Одеського університету. Саме в ньому на кафедрі історії стародавнього світу і продовжив працювати професор Гордієвський.
Не маючи можливості відмовитися від послуг старої когорти викладачів, партійне керівництво ОДУ все ж прагнуло якнайшвидше замінити їх новими радянськими кадрами. Дедалі частіше на партійних зборах університету лунали прізвища М. Гордієвського, Є. Загоровського, М. Розенталя, О. Сухова, Б. Варнеке та інших. Викладачам закидалося їх некомуністичне минуле, участь в українізації, виховання і формування як спеціалістів за царських часів, чіплялися різні політичні ярлики і постійно наголошувалося на необхідності стежити особисто за ними і їх науково-педагогічною роботою. Гордієвському закидали членство у партії есерів та участь в про-українській діяльності.
У 1938 р. слідчі почали фабрикацію «контрреволюційної військово-націоналістичної есерівської організації». Одними з перших по цій справі заарештували викладача історії університету М. Петрінського та викладача історії педінституту Л. Стрижака.
Паралельно, у належності до організації звинуватили М.І. Гордієвського. Органи НКВС арештували його 27 березня 1938 р., як «учасника і керівника контрреволюційної есерівської організації та за проведення шпигунської роботи». Приводом до арешту стало минуле членство у партії та свідчення ряду осіб, яких слідчі також зробили учасниками сфабрикованої організації.
Відомого не лише в Одесі професора педагогіки і стародавньої історії примусили підписати протоколи допитів з десятками прізвищ уявних учасників різних організацій. У справі називалися численні прізвища представників одеської інтелігенції, особливо викладачів педінституту, значна частина яких згодом була репресована. Слідчі ніби захопилися вигадками. Вони приписали М.І. Гордієвському та «його організації» зв’язок з «правотроцькістською організацією», «українськими націоналістами», «меншовиками», «боротьбистами», «російськими есерами», «білогвардійською організацією РОВС», «проведення шпигунської діяльності», «створення повстанських загонів», «встановлення зв’язку з Польщею і польською військовою організацією», «зв’язок з іноземними консульствами через Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавців» та низку інших контрреволюційних злочинів.
Окремим блоком йшли звинувачення щодо «шкідницького» викладання М. І. Гордієвським на історичному факультеті. Він начебто намагався наповнити курс стародавньої історії шкідливими настановами і практично ніколи не посилався на класиків марксизму. До того ж з метою заплутати студентів у матеріалах курсу, «затримував видачу програм».
11 жовтня 1938 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР в Одесі на засіданні, що тривало лише п’ятнадцять хвилин, прийняла рішення про розстріл М. І. Гордієвського з конфіскацією майна. Вирок був виконаний того ж дня.
Лише 4 червня 1992 р. Генеральна прокуратура України висновком припинила його справу за відсутністю доказів. На жаль, довідку про реабілітацію так нікому і не надіслали.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
