Одеса до середини XIX ст. залишалася єдиним містом у південних губерніях, де виходили літературні альманахи і збірники, що робило її не тільки адміністративним, а й культурним центром регіону. Одним з таких збірників якраз і займався випускник Рішельєвського ліцею Микола Фумелі.
Процес становлення альманахів і збірників в Одесі розвивався хвилеподібно. Перша хвиля інтересу до видання альманахів охоплює початок 30-х рр. XIX ст., коли вийшли друком «Одесский альманах на 1831 год» П. Т. Морозова і «Подарок бедным. Альманах на 1834 год», підготовлений жіночим благодійним товариством. В кінці 30-х рр. набрала чинності друга хвиля, результатом якої стала поява двох «Одесских альманахов» (на 1839 і 1840 рр.) під редакцією попечителя Одеського навчального округу Д. М. Княжевича і відомого петербурзького публіциста М. І. Надєждіна.
Найрезультативнішою стала третя хвиля, яка припала на середину століття і породила відразу кілька літературних видань: збірник «Альциона» (1848), опублікований професором Рішельєвського ліцею К. Зеленецьким; «Литературные вечера» (1849–1850) випускника ліцею М. Фумелі; «Новороссийский литературный сборник» (1859) викладачів О. Богдановського та О. Георгіївського.
Цілком природно, що базою для підготовки кадрів видавців і редакторів місцевої періодики став Рішельєвський ліцей – найбільш престижний навчальний заклад регіону і один з осередків культурного життя міста. Одеські літератори швидко впоралися з характерними для цього періоду змінами в структурі літературних видань, що відрізняли збірники від альманахів: на сторінках альманахів зазвичай поміщалися уривки з літературних творів, збірники тяжіли до публікації завершених матеріалів.
Редактор «Литературных вечеров» М. Фумелі цілком успішно підключився до літературного життя Одеси. Його видання не загубилося на тлі інших, навіть навпаки – зайняло помітне місце серед регіональних збірників. Якщо більшість видавців змогли опублікувати лише по одному випуску, то
М. Фумелі підготував два: у 1849 р. вийшла перша книга під назвою «Литературные вечера. Вечер
первый», а вже в наступному році з’явився «Вечер второй».
Редактор, об’єднавши навколо видання групу місцевих літераторів, представив на суд читачів оригінальні твори, в яких знайшла відображення специфіка життя південного порту. «Вечер первый» містив п’ять матеріалів у прозі і шість віршів. У створенні його прозових і поетичних творів
взяли участь сім різних авторів. Редактор помістив в ньому своє оповідання «Вчора і сьогодні» про
долю бравого майора, котрий дуже боявся любові, зустріч з якою дійсно принесла йому лише біль розчарувань.
Розповідь лірична, хоча написана з гумором. У цьому творі основний сюжет розвивається на півдні країни. Завершивши службу на Кавказі, майор повернувся до Одеси, де познайомився з дівчиною, яку мріяв бачити своєю дружиною, але перед самим весіллям вона зустріла своє перше кохання. Важко переживаючи те, що трапилося, майор повернувся на місце колишньої служби, щоб назавжди забути про сімейне щастя, якому не судилося збутися. Авторові у цьому оповіданні вдалося дуже слушно передати місцевий колорит.
Якщо для першого збірнику характерно звернення до повсякденного життя Одеси, то другий значно посилив соціальну спрямованість видання. Місцеві літератори, не боячись, зверталися до тем, що розкривають темні боки багатого міста. У збірнику «Литературные вечера. Вечер второй» в цьому цензі звертає на себе увагу повість О. А. Рабиновича «Моріц Сефарді».
Це, безумовно, один з кращих літературних творів даного автора. У ньому висвітлена стрімка кар’єра молодої людини, основою для якої стали лицемірство, зрада, жорстокість. Думка повісті не нова, але автором виражена з особливою чіткістю і прозорістю. Розумний молодий чоловік тяготиться своєї бідності і мріє про скарби, які бачить в конторі багатого купця, де йому довелося служити. Недоступне юнаку, але практично відчутне золото, ще більш розпалює спрагу розкоші. Йдучи до своєї мети напролом, він переступив через усі суспільні норми моралі, але так і не знайшов щастя.
«Современник» високо оцінив цей твір і рекомендував познайомитися з ним своїм читачам: «Одеська література відрізняється на славу. Візьміть другий том, який недавно вийшов, «Литературных вечеров» п. Фумелі, що видається в Одесі; прочитайте повість п. Рабиновича «Моріц Сефарді» і скажіть, чи часто трапляється вам читати такі повісті? Повість п. Рабиновича відрізняється практичністю змісту, фактичним знанням описуваного побуту і цікавістю».
Поезія у «Вечере втором» як і раніше залишалася прерогативою переважно столичних авторів
(М. Щербина, Я. Полонський), які мали міцні звʼязки з Одесою; вірші місцевих поетів зустрічаються рідше.
«Литературные вечера» виходили в непростий цензурний період. Російська цензура ніколи не відрізнялася лібералізмом, але в кінці 40-х рр. XIX ст. центральні цензурні органи були доповнені новою, ще більш жорсткою структурою. Було створено відповідний Комітет. Він, очолюваний військовим істориком Д. П. Бутурліним, став головним органом цензурно-каральної діяльності в країні, який мав помітний вплив на місцеві цензурні установи.
Саме у Бутурлінського комітету «Литературные вечера» викликали особливе невдоволення. Насторожено зустріла цензура в його обличчі як прозові, так і віршовані твори, що були опубліковані в збірнику, у багатьох з яких чиновники виявили «зухвалість» і «неблагонадійність». Не сприйняли в комітеті і лірику: «Надлишок хтивих картин і положень в повістях мав би мати деякі межі».
Однак в остаточний висновок з цього питання було пом’якшено. У ньому зазначалося, що в «Литературных вечерах» нерідко «зустрічаються місця, які вимагали б деякої зміни в моральному відношенні».
Епоха одеських збірників, включаючи «Литературные вечера» М. Фумелі, ще раз підтвердила високий рівень місцевої літератури. Хоча періодика в умовах абсолютизму була істотно обмежена системою соціальних інститутів, цензурної політикою самодержавства, вона все ж мала змогу розвиватися за власними, внутрішніми правилами.
Ці правила спиралися саме на ресурси культури: характерні для певної епохи норми поведінки, ціннісні орієнтації, світоглядні установки. Саме виходячи з них «Литературные вечера» М. Фумелі висвітлювали як позитивні, так і негативні риси життя південного порту. У розвитку культури і освіти періодика відігравала особливу, самостійну роль. Вона поширювала і популяризувала наукові знання і кращі зразки художньої літератури, чим сприяла становленню духовності суспільства.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
