Польська вулиця — коротка вулиця в Одесі, в історичній частині міста, йде від Єврейської вулиці і при перетині з вулицею Буніна переходить у вулицю Польський узвіз. За довжиною вона нараховує лише 325 метрів. Але незважаючи на це, тут відбувалося дещо цікаве і є на що подивитись.
Поряд із будинком №5 через Польський узвіз перекинутий Строганівський міст, який тягнеться від Грецької вулиці та перетинає також Деволанівський узвіз.
Міст будував архітектор Гонсіоровський (поляк за походженням) з 1853 по 1863 рік, а названий він на ім’я генерал-губернатора графа Олександра Строганова. Нині біля мосту — висока огорожа, яка була встановлена незабаром після завершення будівництва.
Причиною цього стало те, що його чомусь активно почали використовувати для самогубств. Слід зазначити, що це найдовший міст Одеси: довжина його 120 метрів, висота — 13. Раніше міст був складною конструкцією, що складається з двох з’єднаних мостів: двоаркового над Деволанівським узвозом і триаркового над Польським. А на початку 1980-х його реконструювали, замінивши кам’яні опори на залізобетонні.
Минаючи міст, приблизно через п’ятсот метрів, там, де Польська вулиця впирається в Єврейську, знаходиться будинок №19, відомий як «Будинок Блещунова». У цьому прибутковому будинку 1832 будівлі жив інженер, колекціонер і родоначальник одеського альпінізму Олександр Блещунов (1914-1991).
Його ім’ям названо пік та перевал на Памірі, який вдалося підкорити експедиції на чолі з Блещуновим. Крім того, він є засновником одеського та єдиного в Україні музею особистих колекцій. Своїм коштом альпініст зібрав унікальну добірку предметів прикладного мистецтва та подарував її місту. Так на радянських теренах у 1989 році в Південній Пальмірі і з’явився музей нового типу, який досі в будинку №19 і відомий як Музей Блещунова.
Прямо навпроти Деволановського узвозу, у невеликому сквері розташувався пам’ятник «Потьомкінцям — нащадки». Скульптуру встановили тут на згадку про повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський», вона відтворює сцену розстрілу бунтівних моряків, які скидають із себе брезент. Сцена була запозичена з відповідного фільму Ейзенштейна, який свого часу отримав широку популярність в СРСР. Сама ж історія бунту на броненосці стала однією зі складових великого радянського міфу.
Монумент спочатку встановили на Катерининській площі у 1965 році на честь святкування першої російської революції 1904—1907 років. На пам’ятнику є напис: «Броненосець «Потьомкін» залишився непереможеною територією революції». І підпис: «В. І. Ленін». У 2006 році влада Одеси вирішила перенести пам’ятник на Митну площу, що викликало громадське обурення та скандал. Багато людей протестували проти перенесення, тому що на місці «Потьомкінцям» мала з’явитися Катерина II. Це, зрештою і сталося, коли там встановили репліку пам’ятника «Засновникам одеси».
До речі, через приварений біля підніжжя пам’ятник металевому рублю та дивні пози «потьомкінців» одесити прозвали пам’ятник кам’яним мореманам «Статуєю крохоборів». І навіть придумали байку для туристів про нібито розмову моряків на «Потьомкіні»: перший із цілеспрямованим поглядом на монету вигукує: «Стій, я рубль знайшов!». Другий: «Та де, де він?!». А третій: «Не боїсь, зараз підніму!».
У радянські роки Польська мала ім’я на честь італійського революціонера Гарібальді, який кілька разів бував у Південній Пальмірі. Щоправда, ще не як революціонер, а звичайний моряк. У свою чергу Польський узвіз у середині ХІХ століття іменувався як Митний та Портовий. Після Жовтневої революції узвіз отримав ім’я одесита, начальника штабу Червоної гвардії, Мойсея Ісааковича Кангуна, який був смертельно поранений під час січневого повстання.
Свою нинішню назву вулиця отримала тому, що у першій половині ХІХ століття польські шляхтичі будували на ній хлібні комори, в яких зберігалося зерно для подальшого транспортування до Середземноморських країн. Поряд із коморами поляки будували особняки. А через деякий час комори та особняки перетворилися на прибуткові будинки, оскільки зберігати зерно в центрі міста стало недоцільно.