Безсумнівно, Одеса просто наповнена різноманітними історичними будинками. Багатьох з них, нажаль, зараз вже немає і ми знаємо їх лише за фотографіями або малюнками. Але і «живих» будинків-старожилів в нашому місті вистачає. Давайте разом приймемо участь у віртуальній прогулянці і подивимось на них.
Цю будівлю було зведено на рубіжі XVIII та XIX століть. Належав він Феліксу Дерібасу, брату широко відомого розбудовника Одеси Йосипа Дерибаса. Вже з початку 1800-х років будинок було передано у власність міста.
У будинку в різний час розміщувались різні представники малого бізнесу. Серед них можна згадати кав’ярні, кондитерські, магазин вин та міцних спиртних напоїв. Також у цьому будинку продавали музичні інструменти, а у підвалі варили шоколад.
Цікаво, що свого часу тут знаходився один з відомих кінотеатрів. Керували ним братм відомого авіатора Сергія Уточкіна, Леонід та Микола. У радянські роки будівля також не пустувала, тут знаходилось кафе з типовою для тих часів назвою «Сніжинка».
Будинок наразі зовні виглядає непогано, тому є однією з візитівок Одеси. Побачити його можна за адресою Дерибасівська, 22.
Цй будинок теж пам’ятає рубіж двох століть. Знаходиться він на вулиці Грецькій, 32. Взагалі на цій вулиці знаходиться багато історичних будівель, і це одна з них.
Побудували цей будинок колись на замовлення полковника Прокопіуса. Це сімейство у XIX столітті було дуже багатим. Що цікаво, в цьому будинку завжди існував винний погреб. Працював він і у радянські часи, у з’вязку з цим будинок мав цікаве народне прізвисько «Два Карла». Справа у тому, що знаходиться він на перетині двої вулиць. У радянські часи одна називалась на честь Карла Маркса, а інша – Карла Лібкнехта.
Нажаль, в ході нещодавньої реконструкції будівля хоч і обрела гарний вигляд, але втратила історичне обличчя. Її сьогоднішній вигляд дуже слабо нагадує той, який вона повинна була б мати. Втім, можливо, все виправлять у майбутньому.
Цей будинок з’явився в Одесі у 1803 році. У нього є одразу дві назви: архієрейський будинок та будинок Потоцького.
Перша назва виправдана тим, що будувався він за кошти церкви. Першопочатково тут розміщувався митрополит Молдавії та Валахії Гавріїл. Буквально через два роки після закінчення будівництва увесь будинок викупила для себе графиня Соф’я Потоцька. По її смерті як спадок нерухомість відійшла до її сина Олександра.
Втім, той не дуже дорожив будинком, і він дістався військовому відомству. Військові використовували його як імпровізований готель з 1831 по 1838 рік. Але і військовому відомству будівля теж виявилась згодом непотрібною.
Врешті-решт, її таки повернули церковникам. Церква коритсувалась нею аж до 1917 року. Будівля неодноразово перебудовувалася, але фасад зберігся у першопочатковому стані. Наразі будинок виглядає «не дуже», подивитись на нього можна за адресою Софіївська, 7.
Цей будинок був створений в 1810 році за проектом архітектора Фраполлі. Аналогічні будівлі в той же час з’явилися і на інших вулицях поблизу Нового ринку. Наприклад, на вулицях Садової та Кінної. 1883 року будівлю перебудували за проектом архітектора Козлова.
Поява будинку була обумовлена тим, що у той час підприємцям надавали право на землю в обмін на зобов’язання будувати кам’яні будівлі на цих ділянках. На сьогодні стан будинку геть поганий, нещодавно на ньому впав карниз – і лише дивом ніхто не постраждав.
Цей комплекс можна знайти за адресою Конна, 34 та Конна, 36. Це не помилка – він і справді складається з двох будинків. Будувався він знов-таки за проектом архітектора Фраполлі.
Стан будинків наразі не просто поганий, а дуже поганий. Їх навіть викреслили з міського реєстру пам’яток історії та архітектури. Наразі невідомо про будь-які шанси на реставрацію чи ремонт. Будинок використовується як житловий, хоча його стіни вже давно вкриті тріщинами, та і скла у вікнах теж не вистачає.
Можна зустріти інформацію, ніби будинок побудований за проектом Оттона. Але насправді Оттон був його власником, а от спроектував будівлю все той же архітектор Фраполлі. Цезар Оттон був ресторатором, і жодного відношення до архітектури не мав.
А от його син Людвіг, навпаки, був архітектором. Вже у 1840-х роках він склав проект перебудови, згідно якого будівля дещо змінила свій вигляд. Роботи було закінчено у 1851 році.
Наразі будинок можна знайти за адресою вул. Гоголя, 8. Він є пам’яткою історії та архітектури, стан його задовільний.
Цей будинок теж з’явився завдяки проекту архітектора Фраполлі. Він будувався для тайного радника Павла Маріні. Той відомий перш за все тим, що свого часу під його керівництвом в Одесі знаходився російський поет Пушкін.
В останні роки XIX століття будинок неодноразово змінював господарів. Це були сім’я генерала Мілорадовича, а вже згодом – сім’я банкіра Ашкеназі. У радянські часи будинок віддали під заселення, тут розміщувалися комунальні квартири.
Наразі стан будинку можна оцінити на «трійку з плюсом» по п’ятибальній шкалі. Внутрішня його струткура не збереглася, але зовні він виглядає більш-менш пристойно. Побачити його можна за адресою бул. Приморський, 3.
Цю будівлю можна знайти на вулиці Катеринінській, 55А. Кам’яна будівля з’явилась у 1808 році, тоді ж її і освятили. Але перший камінь заклали ще у 1795 році, коли будували дерев’яну церкву.
Функціонувала церква аж до приходу радянської влади. На початку XX століття її трохи реконструювали, але більшовики не скористалися будівлею як архітектурною цінністю. Тривалий час церква існувала у якості амбару для зерна. Лише у 1979 те, що залишилось від церкви, визнали пам’яткою архітектури.
Втрачені архітектурні елементи відновили вже протягом 1990-х років. З тих пір храм виглядає гарно і є однією з визначних пам’яток Одеси.
Будівля є пам’яткою архітектури та містобудування місцевого значення. 1864 року ділянка належала Михайлу Ількевичу – співробітнику Одеської лікарні. Побачити будівлю можна за адресою Дерибаівська, 3. Втім, стан будівлі наразі інакше як «жахливий» охарактеризувати не можна.
У момент будівництва наприкінці 19 століття тут розташовувалося кафе, де продавали тістечка та булочки. Заклад користувався особливою популярністю у одеситів, оскільки було обладнано за останнім на той час словом техніки — тут було електричне освітлення та інші новинки того часу.
Будинок був збудований у 1887—1888 роках на місці будівлі гауптвахти на замовлення одеського підприємця Лібмана Бернгарда. Будинок і кафе надихали письменників – у своїх оповіданнях вони розповідали про життя, яке тут буквально «кипіло». Увічнили будинок Лібмана у своїх творах Олександр Купрін та Юрій Олеша; Іван Бунін описав його у “Галі Ганській”, а Катаєв розповів про події у ньому у творі “Хуторок у степу”.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
