Ця вулиця отримала свою первісну назву завдяки Одеській Поштовій Конторі, яка на початку 19 століття розміщувалася на місці нинішнього будинку № 33. У 1823 році контора переїхала до будинку на розі Катерининської, а сама вулиця незабаром стала іменуватися Поштовою.
Майже через 100 років, 29 січня 1902 року, у зв’язку з 50-річчям від дня смерті російського поета Василя Андрійовича Жуковського, Одеська міська Дума ухвалила відтепер назвати Поштову вулицею Жуковського, і ця назва залишилася за нею до наших днів.
Поштова вулиця, що служила одним з основних шляхів проходження обозів з продовольством, які прямували Тираспольським трактом до гавані, спочатку була осередком об’єктів дрібнороздрібної торгівлі та складських приміщень (так званих магазинів), що використовувалися в основному для зберігання зерна. Винятком, мабуть, було підприємство купця першої гільдії Новікова. Воно спеціалізувалося на виробництві канатів і займало разом зі складами відрізок вулиці Поштової від «іменного», Новікова, моста до Канатної вулиці по парній стороні.
До речі, історія самого мосту досить кумедна. Це була одна з перших капітальних споруд в Одесі, яка на початку 1820-х років з’єднала обидва краї Карантинної балки і тим самим забезпечила надійне транспортне сполучення між розрізненими ділянками Поштової вулиці. Задовго до цього історичного моменту всі обози змушені були спускатися до балки, щоб дістатися гавані. Маршрут був настільки складним і часом навіть небезпечним, що на ніч в’їзд до Карантинної балки по обидва боки Поштової перегороджувався ланцюгом. Пізніше через балку було перекинуто перший дерев’яний міст. Проте, згодом виникла потреба у більш ґрунтовній споруді.
Купець Новіков взяв найжвавішу і безпосередню участь у зведенні нового мосту, бо частина його примикала до складів промисловця. І після нетривалих суперечок із поміщиком Сабанським, який претендував не лише на причетність до будівництва мосту, а й на володіння ділянкою першого одеського «канатника», будівництво розпочалося. Однак купцеві Новикову довелося розщедритися не тільки на спорудження мосту, а й на будівництво нового, кам’яного, заводу для виробництва канатів. Старий, дерев’яний, більше не відповідав монументальному вигляду Поштової вулиці.
вже до кінця 19 століття Поштова «гриміла» як вулиця, на якій розташовувалися досить престижні навчальні заклади: три жіночі гімназії (будинки №№ 22, 34, 39), два жіночі училища (будинки №№ 13 і 15), міське початкове училище № 26 (будинок № 40), зуболікарська школа (будинок № 30) та … Херсонська духовна семінарія.
Не меншу славу їй здобули представництва різних зарубіжних фірм, що спеціалізувалися на виробництві, механічних виробів, переважно сільськогосподарського призначення. Так, у будинку № 33 розмістилося представництво всесвітньо відомої фірми «Отто-Дейц», яке торгувало двигунами різних модифікацій та потужностей. У будинку № 9 «квартувало» представництво не менш відомої фірми «Альфа Нобель», а в будинку № 15 вживалися представництва американської фірми «Аванс», «Герлацького заводу» та «Коломенських машинобудівних заводів».
Будинок № 10 славився відділенням фірми Ж.І. Кейс, який торгував як новомодними автомобілями, так і тракторами, молотилками, плугами та іншими сільськогосподарськими агрегатами. Однією з визначних пам’яток вулиці була знаменита на всю Одесу аптека «Ю. Лемме та Ко», яка містилася в будинку № 20 з 1860 року і славилася широким асортиментом медикаментів, які сюди доставляли чи не з усіх країн світу.
На місці колись престижних будинків №№ 1 та 3 нині перебуває «п’ятиповерхівка», де базується Південне регіональне управління державної прикордонної служби України. Частина «банківських» володінь у будинку №11 належить Чорноморській транспортній прокуратурі, а в будинку №14 тепер розміщено видавництво «Маяк».
Чудова будівля №18 на розі Пушкінської, де колись була Бродська синагога, тепер орендована Одеським обласним державним архівом. А в будинку № 19, що належав у 19 столітті торговцю меблями пану Грінбергу нині вже не купиш паризькі дзеркала та віденські шафи, що загоряються, зате можна оплатити послуги телефонної кампанії «Фарлеп» і замовити візитні картки в рекламному агентстві.
На місці «бізнесу» будинку №33 зараз можна побачити «багатоповерхівку». А сусідній будинок № 31, який славився колись магазином музичних інструментів, сьогодні відомий одеським шахово-шашковим клубом, що знаходиться в ньому, і тим, що вимагає невідкладного капремонту.
З визначних пам’яток практично в первозданному вигляді зберігся будинок № 7 з оригінальною мансардою, яка колись належала мадам Дорос. Однак старожили з ностальгією згадують аж ніяк не його власницю, а лазню № 2, яка знаходилася тут у післявоєнні часи, куди за відсутності гарячої води ходило паритися практично все населення вулиці.
І як і раніше, як і сотню років тому, престижні торгові заклади відкриваються ближче до Олександрівського проспекту, а в’їзд на Жуковського з боку Канатної, на жаль, поки що важко назвати парадним.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
