Про масонство достовірно відомо лише одне — цей рух дуже таємний. Настільки таємне, що коли весь світ упевнений, що перші масони або «Вільні Каменярі» з’явилися в Англії, насправді це сталося в Одесі. Спробуємо це довести, піднявши завісу над цією оповитою таємницями організацією.
Сміливо можна стверджувати, що першим масоном був Юхим Масон із Одеси (не плутати з Мусею Юхимсоном, який був не масоном, а єфімсоном, причому в Одесі далеко не першим і, хочеться вірити, не останнім).
В Одесі справа Юхима не пропала даремно. Його підхопив і продовжив граф Петро Олексійович Розумовський, родич якого прославився тим, що крутив шашні з імператрицею. Граф оселився у Південній Пальмірі у 1806 році. Тут він придбав великі сади на Молдаванці та у Водяній балці (в районі нинішнього Автовокзалу). Схили балки в його маєтку рясніли підземними ходами, що з’єднувалися з катакомбами, де граф ховався під час виснажливої спеки.
Таким чином, граф Розумовський був не лише другим одеським масоном, а й першим одеським партизаном. Як справжній партизан граф у коморах, влаштованих у довколишніх катакомбах, завжди зберігав запаси продуктів, на яких згодом протрималося не одне покоління одеських підпільників. На жаль, недавно графські запаси закінчилися, і тепер уже нікого не заманиш у підпілля.
Якось граф Розумовський з друзями-масонами таємно масонили у холодку підземелля (+3°С), але потім вийшли на сонечко (+33°С). Від такого перепаду температур народилася не одна революційна ідея. Ось і їм на думку вслід один одному прийшли спочатку сонячний удар, а потім і програма змови.
Оскільки писалася програма відразу після удару, то була простою, доступною і зрозумілою кожному. Складалася вона із трьох пунктів: охорона природи, повалення уряду, різне. Але оскільки охороняти природу не було жодної можливості, а скидати уряд не було жодного резону, то «Вільні Каменярі» займалися «різним», а саме: грали в карти, вудили рибу, доглядали жінок, роблячи все це під покровом глибокої таємності.
Прагнучи ні в чому не поступатися таємному грецькому товариству «Філіки етерія», заснованому в Одесі, вони таємно запрошували на свої збори явних одеських гетер, які вміли зберігати будь-які таємниці, крім однієї — своїх розцінок.
Такі масонські збори зацікавили багатьох освічених людей Росії, і вони потягнулися до Одеси зі своїми таємними ідеями, а деякі навіть із таємними подругами, що було, звичайно, помилкою, бо ідей та подруг в Одесі і без того завжди було вдосталь.
1825 року в Одесу приїжджав великий польський поет Адам Міцкевич. Він не приховував, що мріє Одесу за допомогою масонських ідей зробити взірцем міста майбутнього. Але замість того, щоб придбати контакти з місцевими масонами, поет придбав тут п’ять-шість веселих подруг та одну погану хворобу, зрозумів, що це не найкращий зразок для майбутнього, і відбув додому.
В Одесі бував і брат Петра Розумовського Кирило, онук гетьмана України, якого багато хто тоді вважав скоріше не в своєму розумі, ніж масоном, бо він виступав за автономію України. Лев Толстой, який глибоко відчував сподівання часу, описуючи в романі «Війна і мир» свого улюбленого героя П’єра Безухова, відкриває читачеві, що П’єр мав рекомендаційні листи до одеських масонів і, мабуть, сюжет роману повернувся б зовсім в інший бік.
І хоч одеська масонська ложа мала назву «Понт Євксинський», все в ній було без понтів, а дуже навіть серйозно. Очолив ложу Великий Майстер, він губернатор Новоросійського краю, граф Олександр-Андро Ланжерон. Немісцевим майстром став віце-консул Франції в Одесі Адольф Шале. Цікаво відзначити, що якщо спочатку в Одесі було вигідно вкладати гроші в будівництво будинків, то незабаром у місті активізувалося будівництво масонських лож, мабуть, ще більш прибуткове заняття, інакше навряд чи в ньому брали б участь одесити. Так з’явилися ложа «Нептун» (філія московської), шотландська «Ложа трьох царств природи», «Анатолійська ложа» та інші.
При цьому конспірація негативно далася взнаки на масонському русі — відомості про діяльність масонських лож дуже мізерні. Адже збиралися у спеціальних будинках, особливо обладнаних, характерно обставлених та символічно декорованих. Суворий статут масонів припускав конспірацію навіть у повсякденному житті. Так, зустрівшись у чиємусь салоні, масони перемовлялися умовними знаками та потаємними жестами, натяки робили таємничими позами. Інші гості, побачивши, що двоє масонів розпочали секретну розмову, тактовно залишали приміщення, бо бачити ті таємничі пози не всім вистачало мужності.
У 1822 році вийшов найвищий указ, який категорично забороняв діяльність масонських лож. Але оскільки в Одесі на найвищі укази зазвичай дивилися зверхньо, то довелося масонським ложам не в переносному, а в прямому сенсі йти в підпілля, а просто в підвали. Одеський архітектор-масон Гартвіг дуже винахідливо зводив такі будинки. Олександр Дерибас описує такий будинок у Барятинському провулку (нині провулок Нахімова).
Там у багатоповерховому підвалі проходили масонські збори, відбувалися ритуали посвячення, а з чуток ще й зберігалися всі гроші масонської ложі. У цьому будинку бували ад’ютант Ланжерона Андрій Римський-Корсаков, засновник ботанічного саду Яків Десмет, декабристи Володимир Раєвський та Сергій Волконський, чий будинок стояв поряд і поєднувався підземним ходом із вищеописаним.
Цікаво, що коли новий господар перебудовував будинок у Барятинському провулку, він не знищив масонський храм (а ви б знищили, якщо каса ложі так і не була знайдена), а лише замурував ті підземелля, сподіваючись, що його нащадки касу відшукають і вже знайдуть, як нею розпорядитися. Але нащадків «заламало» шукати, і каса поки ще десь захована.
Ще одним загадковим масонським будинком став будинок на Преображенській вулиці. Був час, коли вулиця Дворянська втикалася не в Єлисаветинську, а в Софіївську. Так утворилася трикутна ділянка. Серйозному масону барону Рено такий шанс здався дуже символічним (трикутник завжди збуджував уяву масонів). Так на Преображенській з’явився трикутний будинок, який одесити одразу охрестили «Чудним будинком». І це закономірно: портик біля входу підтримували два мальтійські лицарі з мечами.
З будинком відбувалися абсолютно містичні речі. Наприклад, сусіди помітили, що ночами лицарі таємниче зникають. Але невдовзі ця таємниця була розкрита: лицарів у цей час бачили в пивній, що була в кварталі від «Чудного дому» на вході до Міськсаду. На ранок лицарі знову з’являлися, зрозуміло, оповиті таємницею — таємницею було, хто кого підтримує: лицарі портик або портик підтримує їх після пивної.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
