Цього року Україна відзначає свій 32-й день народження. Наша країна здобула незалежність у тривожний час — законного президента СРСР Михайла Горбачова заблокували на дачі в Криму, а владу в Москві захопили змовники з ДКНС. Давайте згадаємо, як пережила ті дні Одеса.
Поки в Москві ДКНС видавав свої перші розпорядження, а російський президент Борис Єльцин закликав громадян вийти на захист демократії, одеська влада — і партійна, і державна — не поспішала виступати на підтримку ні тих, ні інших. Єдиними, хто голосно заявив про свою позицію, виявились депутати Жовтневої районної ради (зараз це Приморський район Одеси). Вони ухвалили досить сміливе звернення, в якому рішуче засудили дії ДКНС. Текст цього звернення вивісили прямо на вулиці Катерининській, біля входу до Пале-Рояля.
Не поспішали діяти й ті, на кого московські змовники покладали особливі сподівання – місцеве керівництво КДБ та міліції, а також військове командування. В Одеському військовому окрузі якраз у ті дні проходили командно-штабні навчання. За наказом із Москви всі частини та підрозділи округу повернули до місць постійної дислокації. Цим усе й обмежилося — хоча, як згадує тодішній начальник політуправління Київського військового округу Борис Шаріков, діячі ДКНС планували запровадити в Одесі надзвичайний стан.
Втім, масового обурення діями змовників також не було. Хоча багато одесити не приховували свого ставлення до того, що відбувається. Наприклад, поетеса Елеонора Мазуренко демонстративно носила значок із портретом Бориса Єльцина. А кілька десятків людей — переважно представники Народного Руху України, Української республіканської партії та працівники торговельного об’єднання «Пасаж» — навіть влаштували акцію протесту — за демократію та проти ДКНС — під стінами Одеської міськради. Одного з учасників цієї акції затримала міліція за те, що він розмахував синьо-жовтим прапором.
А ще цього дня на одному з міських пляжів відпочиваючі зустріли знамениту співачку Аллу Пугачову, у супроводі іншої знаменитості, яка теж не потребує резюме — Михайла Жванецького. За легендою, на запитання щодо ставлення до ГКЧП Алла Борисівна відповіла, що це — вороги демократії і «їхній час уже пішов». Як бачимо, Пугачова що тоді, що зараз була не надто в захваті від московської влади і не боялася відкрито висловлювати свою думку про неї.
Єдиним одеським виданням, яке висловило своє ставлення до подій у країні, стала газета «Прапор комунізму» (пізніше перейменована на «Південь»). Її головний редактор Юлій Мазур в авторській колонці назвав дії ДКНС «путчем» та закликав одеситів відстояти демократичні цінності. Після цього газета стала своєрідним міським штабом сил, які протистоять змовникам. «Постійно лунали дзвінки, у редакції ходили люди, активісти. Усі боялися, що завтра нас закриють», — згадувала колишня співробітниця «Прапора комунізму» Ольга Кологрева.
Активізувалися і прихильники путчу. Тодішній голова Одеського облвиконкому Руслан Боделан згадує, що до його кабінету «потяглися ходоки з пропозиціями підтримати ДКНС, «навести нарешті порядок». Серед них були й ті, хто вже за кілька днів, після провалу путчу, гнівно тавруватимуть змовників.
Зрештою, провівши нараду з представниками обласної та міської влади, Руслан Боделан виступив із коротким радіозверненням, у якому закликав мешканців Одещини зберігати спокій. З його промови слухачі так і не зрозуміли, на чиєму боці обласна влада.
У ці дні майже нічого цікавого не відбувалося. Мовчали як влада, так і силові структури. Хіба що міліціонерів на вулицях тоді побільшало, але ніяких сутичок між протилежними сторонами не було. День народження України запам’ятався одеситам хіба концертом у Міськсаду. Справа в тому, що Акт про незалежність країни Верховна Рада ухвалила вже ввечері. Тому лише наступного дня Одеська міськрада зібралася на позачергову сесію, а Рух та інші демократичні організації влаштували великий мітинг у Шевченківському парку.
Тодішній голова міськвиконкому Валентин Симоненко скликав позачергову сесію. Заступника голови (зараз ця посада називається секретар міськради) Леоніда Чернегу, який потім стане мером і три роки очолюватиме місто, висмикнули з відпустки: «Не скажу, що кипіли пристрасті, але була відома напруженість, — розповідає він в інтерв’ю. – Велику активність розвинув Цимбалюк (Віктор Цимбалюк – нині покійний творець одеського Руху, – Ред.), він відверто провокував, називав нас «проклятими комуняками» тощо. Але я його заспокоїв. На сесії ми засудили ГКЧП та закликали жителів міста до спокою».
Одеська номенклатура перелом пережила цілком благополучно, нікого не посадили та не розстріляли, і навіть дачі не відібрали. Перший секретар обкому Руслан Боделан після заборони Компартії 26 серпня залишився головою виконкому облради. Як розповідали, було смішно бачити, як він опечатує свій власний кабінет другою печаткою.
Перший секретар міськкому Валерій Хмельнюк, сховавши партквиток, продовжив працювати у Верховній Раді (його обрали ще 1990-го), потім він очолив Іллічівськ-Чорноморськ і довго перебував на посаді мера.
Голова міськвиконкому Симоненко пішов на підвищення й у березні 1992-го став представником президента на Одещині, а потім – віце-прем’єром і навіть пробув деякий час в.о. прем’єра. Секретар ради Чернега змінив Симоненка на посади «мера» і працював на ній до 1994 року, Костусєв, який у момент проголошення незалежності обіймав посаду заступника голови Київського райвиконкому Одеси, очолив комітет із приватизації та активно домагався посади міського голови. Головний комсомолець області Володимир Левчук перейшов до Комітету у справах молоді при облраді, у подальшому він керував обласним архівом.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
