Одеса у кіно: чому історія фільму «Спрага» — гарний міф?

16:00  |  09.03.2023
Фільм Спрага, Одеса

Таких фільмів знято два, сюжет у них дещо різний, але воно і не дивно – один знімався у 1959 році на Одеській кіностудії, інший вже у 2011 році. Обидві стрічки присвячені подіям епохи Другої Світової війни та часам оборони Одеси. Вважається, що сюжет засновано на реальних подіях, але реальність насправді була трохи іншою.

Складова історії

Основний сюжет такий. Одеса, літо 1941 року. Німецькі окупанти захоплюють селище Біляївка (у фільмі 1959 р. — Іванівка), у якому знаходиться насосна станція, яка забезпечувала Одесу водою. У зв’язку з цим місто залишається без води, жителі страждають від спраги. Воду навіть привозять на спеціальних танкерах, але її все одно не вистачає.

Діти чекають на воду, кадр з фільму 1959 року

Для вирішення проблеми формується спеціальна група з флотських розвідників. Застосовуючи усю свою хоробрість та хитрість (до німців впроваджують свою людину), група проривається на станцію, захоплює її і починає подачу води у місто. Звісно, німці починають атакувати, щоб припинити це дійство, і бійці групи гинуть один за одним, щоб максимально довго продовжувати подачу води.

В Одесі навіть є своєрідний пам’ятник у виді таблички, присвячений групі з 13 розвідників. Саме вони, за розповідями, були тими, хто забезпечив Одесу водою ціною свого життя. Але правда трохи відрізняється від міфу.

Ситуація з водою в Одесі у 1941 році

Одеса дійсно отримувала воду з Біляївки перед війною. Але навіть після втрати селища проблема з водою стояла не настільки гостро.

По-перше, прибережні райони Одеси користувалися водою, що подавалася з мережі водопроводу, що залишилася. Вона брала свій початок від джерел Великого Фонтану і побудована ще в 1834 році підприємцем і французьким емігрантом Пішоном.

По-друге, у кожному одеському дворі на той час були криті цементовані басейни, у які з водостічних труб і гончарних підземних водоводів стікала дощова вода. Про це говорить навіть такий будівельний елемент одеських будівель, як похилість будинкових дахів у бік своїх дворів.

По-третє, крім цементованих басейнів, у багатьох дворах були колодязі, що сягають глибини водонапірного шару. Такі колодязі іноді викопували і на перехрестях вулиць.

По-четверте, від Дюківського саду, де й досі б’ють потужні водяні джерела, Водовозною вулицею доставляли воду до центру міста. І нарешті, по-п’яте, кожного підприємця, котрий відкриває до революції в Одесі фабрику чи завод, міське керівництво, враховуючи становище у місті з водою, зобов’язувало пробурювати на території своїх підприємств одну, а частіше кілька артезіанських свердловин. Довідково: до кінця XIX століття в Одесі налічувалося 486 заводів та фабрик.

Так що, навіть не дуже компетентні в області водокористування читачі зможуть зробити висновок — джерел води в самому місті було досить багато. На період облоги міста в ньому орієнтовно залишалося 260-270 тисяч людей, гарнізон міста складав ще 80 тисяч військових. Таким чином, загальне число споживачів в Одесі не перевищувало 350 тисяч людей. Приблизно стільки ж людей мешкало в Одесі на момент будівництва того самого водопроводу з Дністра. Таким чином, хоча проблеми з водопостачанням і існували, вони аж ніяк не були катастрофічними. Хоча проблеми, звісно, існували – було обмежене користування водою та введені спеціальні картки.

Це вже кадр з фільму 2011 року, бабусі ласують дефіцитом — водою

Для чого формувалися спецгрупи

У середині серпня 1941 року на лівому фланзі ТОР склалося дуже важке становище. 19 серпня противник прорвав фронт дільниці Кагарлик — Біляївка і під кінець дня радянські війська залишили це селище. Відчувши успіх, румунське командування посилило тиск, ввівши з резерву в прорив свіжу дивізію.

Звісно, радянське командування займалося протидією. Одним з його ходів було закидання в тил супротивнику розвідувальних та диверсійних груп, які мали різні завдання. Здебільшого вони повинні були дезорганізувати тил окупантів і тим самим уповільнити його наступ. Масовим закиданням у район диверсійних груп намагалися дезорганізувати тили противника, що знизило б його тиск на радянські позиції.

До однієї з таких груп увійшли бійці загону, імена яких згодом були вибиті на меморіальній дошці на вулиці Пастера. Конкретного завдання саме цим розвідникам не ставилося, мета була одна — допомогти частинам 25-ї стрілецької дивізії зупинити противника і завдати якомога більшої шкоди румунам.

Що сталося насправді

Один з диверсійних загонів на виході з плавнів Дністра в районі Біляївки виявив на її околиці водонасосну станцію, що слабо охоронялася. Відбулося швидке захоплення, внаслідок чого було знищено близько 15 румунських польових жандармів. У розвідників народилася шалена ідея — спробувати подати воду до Одеси.

Бійці морської піхоти ідуть на оборону Одеси, реальне фото 1941 року

Командир загону доповів по рації керівництву про проведену диверсію та подальші наміри своъх підлеглих бійців. Проте з рішенням командування розвідників явно не поспішало, і розвідники, не дочекавшись відповіді, за допомогою слюсарів, що чергували на станції, все ж таки зуміли привести в робочий стан станцію і почали пуск води, який тривав кілька годин.

У свою чергу, румунське командування, дізнавшись про цю диверсію, знімає з напрямку головного удару частину своїх військ, спрямовуючи їх до району Біляївки. Через кілька годин розвідники виявляють недалеко від водонапірної станції румунські частини, що розгортаються для атаки, але бою не приймають і потай відходять у плавні.

Треба сказати, що окрім цього загону у цьому районі діяло ще 6 радянських диверсійних груп. І однією з причин, які не дозволили в серпні супротивникові увірватися до Одеси, була активна диверсійна робота на цій території всіх занедбаних туди розвідувальних загонів. Тобто свою роль розвідгрупа зіграла, і героїзм та звитягу її бійців ніхто не принижує.

Меморіал біля насосної станції

Але подача води з Біляївки в Одесу була неможлива. На той момент система водогону Одеси вже були відрізана від днестровської води, і для її переключення був би потрібен тривалий час. Окрім того, сам водогін було частково пошкоджено і вода до Одеси не могла дійти фізично.

Таким чином, розвідгрупа була, але захоплення водонасосної станції не було її завданням. Не було в тому ніякої потреби. І навіть якщо б це вдалося – що вирішили б час-півтора подачі води? Тому

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: