Під час Другої світової наше місто грало велику роль і як значний регіональний транспортний вузол, що складався iз підрозділiв Одеської залізниці, найбільшого на той час на Чорному морі порта, який був основною базою для суден Чорноморського морського пароплавства, і структури Аерофлоту, представленої, насамперед, аеропортом «Застава II».
16 жовтня 1941 р., після 73-денної облоги, румунським військам вдалося захопити Одесу. Вже наступного дня місто було оголошене столицею Трансністрії з утворенням тут румунського цивільного керівництва на чолі з міським головою Германом Пинтя. До апарату виконавчої влади,
відповідальної за управління міським господарством, спочатку входили 16 дирекцій, в тому числі і дирекція транспорту. Втiм, вона відповідала тільки за організацію внутрішньоміського дорожнього руху.
Одеський залізничний вузол після відходу радянських військ представляв собою жалюгідне видовище. З руйнуванням багатьох станцій та під’їзних шляхів місто фактично було відрізане від решти районів України, а також Молдови та Румунії. Додатково до цього виникла гостра нестача залізничних робітників, поїзних бригад та потягiв. Крім підірваних на станціях Одеса-Застава II, Слобідка та Одеса-Мала бронепоїздів, які побудували одеські робітники під час румунської облоги міста в серпні-жовтні 1941 р., на залізничних шляхах більше не було виявлено жодного паровозу.
Все це не дозволяло окупацiйнiй владi сразу ж використовувати мiсцеву залiзничну мережу для постачання всього необхiдного наступаючим на пiвднi своїм вiйськам. Зникнення рухомого складу було пов’язане з тим, що в серпні 1941 р. з Одеси морем евакуйовали десятки паровозів разом з паровозними бригадами, а також майже все обладнання, паливо і більшість робітників мiсцевого залізничного вузла.
Зокрема, 7 серпня в порту на 6000-тонний плавучий док було завантажено і відправлено до Миколаєва 26 паровозів з повними вугілля тендерами. Цим же рейсом евакуйовали все керівництво Одеської залізниці, сотні її співробітників і 52 паровозні бригади. Вже наступного ранку цей плавдок прибув до Миколаєва, а ввечері одеські залізничники повели вглиб країни 25 ешелонів, навантажених заводським обладнанням місцевих судноверфей.
Плануючи напад на СРСР, в Берлiнi одразу вирішили на окупованих территорiях перешивати місцеве залiзничне полотно на європейський стандарт. Тому, на Одеському вузлі теж не відновлювали пошкоджену дорожню мережу в колишньому вигляді, а відразу пристосовували її пiд ширину європейської колiї. Отож 16 листопада 1941 р. роботи по перешивцi основних під’їзних шляхів до Одеси були завершені, i в дію вступили станції Одеса-Порт, Одеса-Товарна, Одеса-Сортувальна, Одеса-Застава I і Одеса-Головна, на яких чисельність співробітників досягла 2500 чоловік.
З цього часу через Одеський транспортний вузол починається регулярний рух вантажних і військових ешелонів, а після ремонту вокзалу до них приєднали і пасажирські потяги. При цьому румунська влада включила в перший розклад, оприлюднений 25 листопада 1941 р., і свої потяги до Тирасполя.
Крiм того, у груднi 1941 р. до цього розкладу були доданi ще 12 румунських потягiв, якi додатково з’єднали Одесу регулярним рухом iз Тирасполем, Бiрзулою, Балтою, Голтою та Жмерiнкою. Навесні 1942 року румунська адміністрація, виконуючи вимоги німецького командування про підтримку в справному стані залізниць, що проходять по території Трансністрії, приступила до розширення робіт по ремонту під’їзних шляхів Одеського залізничного вузла. Для цього було замовлено і доставлено з Румунії на станцію Одеса-Товарна 26 тис. шпал і 16 тис. рейок.
І вже до 15 травня, після прокладки нових гілок та відновлення мостів у м.Тiгіна, а також с. Веселинiвці, було відкрито пряме сполучення між Одесою, Бухарестом і Вознесенськом. Разом з тим, пересування цивільного населення Трансністрії залізницею було обмежене, і для придбання проїзного квiтка на потяг видавався спеціальний дозвіл місцевої влади із зазначенням мети поїздки.
Значнi зусилля докладала окупаційна влада і до відновлення роботи Одеського порту. Продовження наступу їх військ на півдні та невдачі при облозі Севастополя і під Ростовом вимагали від керівництва Німеччини та її союзників постійного пошуку нових можливостей для поповнення і посилення своїх армій.
У ситуації, що склалася, саме Одеса з її кращим на Чорному морі портом, повинна була стати головною тиловою базою забезпечення німецької групи армій «Південь», особливо її танкових дивізій, якi гостро потребували румунської нафти і продовжували рватися до перевалів Головного Кавказького хребта.
Проте, відразу використовувати Одеський порт для подальшого проведення «бліцкригу» та розгрому Червоної Армії в найкоротші терміни гітлерівському командуванню не вдалося. Пiсля залишення радянськими вiйськами Одеси в жовтні 1941 р. портове господарство було тут у такому станi, що являло собою сумне видовище – підірваний Воронцовський маяк, знищені причали і складські приміщення, з уламків яких стирчали покручені частини механізмів і портальних кранів.
При цьому замінованими виявилися не тільки всі фарватери ближнього рейду, але і акваторія гавані, що не дозволяло більше вважати колишнiй першокласний Одеський порт найкращим на Чорному морі.
Швидке відновлення роботи порту в повному обсязі навіть спільними зусиллями виявилося окупантам не під силу. Однією з причин цього стала нестача потрібної кількості кваліфікованих фахівців. До того ж, порт виявився занадто великим, а руйнування в ньому як гідротехнічних споруд, так і механізації, виявилися дуже значними.
Крім того, його відновленню заважала і закулісна боротьба, яка розгорнулася на літо 1942 р. в раді міністрів Румунії, де окремі урядові угруповання за хабарі лобіювали передачу порта різним приватним компаніям. Проте основними претендентами в цьому суперництві стали вже створені в Одесі такi державні структури як капітанiя і «Відділ експлуатації порту», з якими змагалося приватне пароплавне агентство «Сенестру».
Зрештою, цей спір виграв «Відділ експлуатації порту», який відразу був перейменований в дирекцію
порту. Ця установа організаційно складалася з п’яти секцій: будівельної, нафтоналивної, морської-водолазної і двох судноремонтних, розгорнутих на базі колишнiх судноремонтних заводів № 2 та ім.Марті. З вересня 1942 р. до цих підрозділiв додалися ще дві секції – господарсько-постачальницька і експлуатаційна, яка відала вантажно-розвантажувальними роботами.
Складовою ланкою Одеського транспортного вузла під час румунського правління став аеропорт, який 2 червня 1942 р. після будівництва аеровокзалу та реконструкції льотного поля відкрився в Татарці. Відразу ж він отримав статус міжнародного i обслуговувався румунською авіакомпанією «LARES».
Перші рейси її літаків L-10Ф «Електра» фірми «Локхід», якi вмiщували 10 пасажирів, проходили по лінії Одеса – Галац, i тривалість їх становила дві години. Але з часом цей маршрут був скасований i надалі польоти літаків з Татарки проходили за іншим розкладом:
Для бойового прикриття пасажирських літаків в повітрі і на аеродромі до Татарки була перебазована румунська винищувальна ескадрилья «Буг», а по периметру льотного поля встановили 5 батарей зенітних автоматичних гармат і кулеметів.
Окрім пасажирів, літаки авіакомпанії «LARES» перевозили періодичні видання, пошту і посилки вагою до 10 кг., зв’язавши Одесу поштово-транспортними авіалініями не тільки зі столицею Румунії, а й з багатьма містами Європи.
6 червня 1942 р. столичний аеродром Трансністрії «Татарка» прийняв перших закордонних пасажирів, серед яких з Риму прибула делегація кореспондентiв, яку очолював голова королівської спілки журналістів Італії, головний редактор газет «Трибюн» і «Лавор фашиста» Д. Гульельмотті. Цим же літаком до Одеси прилетіли декілька італійських льотчиків і морських офіцерів. А вже наступного дня в Одесу лiтаком прибула дружина диктатора Румунії І. Антонеску – Марія.
По суті, окупаційній владі до середини 1942 року так і не вдалося налагодити в повному обсязі вантажні та пасажирскi перевезення через Одеський транспортний вузол. Вiн так і не став основною тиловою базою німецької групи армій «Південь», яка розгорнула в цей час широкомасштабний наступ на Сталінград і Кавказ.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
