В Одесі було побудовано перший на півдні України тюремний замок. Умови тут були доволі важкими, якщо порівняти з сьогоденням. Саме тому свого часу були утворені окремі комітети, які повинні були слідкувати за станом справ у тюрмах та займатись їх облаштуванням.
Одеський Комітет піклувального товариства був утворений 1828 р., коли генерал-губернатор Воронцов впевнившись в необхідності «особливих заходів для кращого облаштування Одеського острогу», наказав створити в Одесі комітет, подібний до того, що вже існував в Санкт-Петербурзі. За існуючою практикою сам генерал-губернатор і очолив новостворений Комітет. Комітет швидко взявся за покращення утримання в’язнів в місті, що підштовхнуло генерал-губернатора до думки про необхідність влаштування комітету піклувального товариства і в губернському місті Херсоні.
Серед питань, що цікавили Одеський Піклувальний комітет були наступні:
Дивним видається те, що в переліку не було питання про організацію дозвілля в’язнів, адже влаштування для арештантів «заняття пристойними справами» вважалося одним з п’яти головних завдань Піклувального комітету, згідно прийнятим в 1819 році Правилам.
З огляду на вищезазначене, не було нічого дивного в тому, що й Одеський Комітет особливу увагу приділив також суто матеріальним умовам утримання в’язнів: місце для сну, прийому їжі, наявність посуду, лікування. Покращення умов утримання в’язнів розглядалося як внесок і в моральну поправу індивіда. В той час як в тюремному замку в Одесі в’язні відпочивали в ліжках, мали столи та лави для прийому їжі, а коридори прокурювались ялівцем та сливою – в інших в’язницях губернії в тюремних палатах не було нічого окрім нар.
Одеському Комітету богослужіння в тюрмах бачилися, як дуже важливий чинник поправи в’язнів: «Перше і особливе піклування цього Комітету було звернено на виправлення арештантів в просвітницькому відношенні». В зв’язку з чим в церкві при тюремному замку навіть хори були розподілені по роду злочинів, встановлено вівтар та запрошено священника, який проводив богослужіння та читав в’язням святе письмо.
«Постійний нагляд є найважливішим засобом, якого вірне і повсякчасне виконання не може не принести корисних наслідків», – вказував Вальтер Венінг в записці до імператора Олександра І.
Реалізація цієї ідеї передбачала наявність при тюремному замку доглядача та наглядачів. Якщо, за деякими винятками, в острогах до періоду реформ обмежувалися караульними, а городничі Гетьманщини оглядали в’язнів час від часу, то наглядачі з інвалідів перебували безпосередньо всередині арештантського корпусу.
Від доглядачів вимагалось «майже постійного перебування в тюремному замку». В Одесі доглядач з’явився ще в 1825 році, за прикладом Таганрозького замку, де його призначив імператор Олександр І. В інших тюрмах губернії доглядачів не існувало. За інструкцію слугувала видана інструкція Московському доглядачу тюремного замку 1804 р., яка вважалася взірцевою.
Наслідком зменшення смертних вироків в державі стає збільшення використання праці злочинців в вигляді заслання та каторги. Разом з цим відбувається розширення меж протизаконного. Протиправними стають ряд поведінкових стереотипів, які раніше не кваліфікувалися як протизаконні дії: марнотратство, непослух батькам, байдикування тощо. «Лікуванням» і покаранням від цих злочинів стає ув’язнення в робочих та гамівних будинках, в яких праця розцінюється як інструмент моральної поправи.
Незважаючи на побудову нових тюремних замків, внутрішнє життя в них змінюється повільно. Відсутність в них наглядачів та доглядачів, лікарень, а іноді й бажання покращувати матеріальні умови утримання, вочевидь, свідчила про нерозуміння адміністративною елітою нової парадигми системи виправного покарання. Подальше розповсюдження в регіоні арештантських рот, які мали суто економічне і фільтраційне призначення та не несли в собі філантропічного імпульсу, засвідчило, що не дивлячись на проголошені завдання з моральної поправи ув’язнених, держава не відмовилась від їх утилітарного використання.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
