Сучасна Одеса живе в реаліях війни вже більше трьох років. Тому більш зрозумілими іноді стають події минулого, як і певна логіка дій тодішнього керівництва. Приблизно сотню років тому в Одесі всерйоз думали про те, як і що в місті слід зробити в плані протиповітряної оборони.
Сьогодні, у 2025 році, коли ми говоримо про протиповітряну оборону, на думку спадають сучасні системи ППО, безпілотники та супутникові технології. Проте майже століття тому, у 1930-х роках, у Радянському Союзі ця концепція мала зовсім інший вигляд. У 1937 році в Одесі, як і в інших містах СРСР, місцева влада отримала завдання замаскувати аптеки та підготувати їх до потреб протиповітряної оборони. На перший погляд, це рішення здається дивним: чому саме аптеки, ці осередки мирного життя, стали частиною оборонного плану? Щоб зрозуміти це, варто зануритися в історичний контекст і менталітет того часу.
У 1930-х роках СРСР жив у стані постійної тривоги через загрозу війни. Після Першої світової війни авіація стала новим інструментом ведення бойових дій, і її руйнівний потенціал не залишав сумнівів. У Європі наростала напруга: громадянська війна в Іспанії (1936–1939) продемонструвала, наскільки нищівними можуть бути бомбардування міст, як-от трагедія Герніки 1937 року, коли німецька авіація зруйнувала ціле місто.
Окрім того, в той час теорії Джуліо Дуе про можливість удару по містам щоб примусити країну до капітуляції, були ледь не головуючими в військовій науці. Тому вважалося цілком реальним, що в разі нової війни великі міста, такі як Одеса, стануть пріоритетними цілями для ворожих літаків. Наприклад, про роль яку згодом зіграло наше місто в якості транспортного центру, можна почитати тут.
У цей період у СРСР активно розвивалися заходи протиповітряної оборони. ППО стала не лише військовою справою, а й частиною цивільного життя. У містах створювалися спеціальні штаби, проводилися навчання для населення, а підприємства й установи отримували завдання адаптувати свою діяльність до воєнних умов. Одеса, як важливий порт і промисловий центр на Чорному морі, була особливо вразливою. Її стратегічне значення та положення робило місто потенційною мішенню для авіаційних атак (наприклад, з боку Румунії), а отже, підготовка до оборони, облаштування укриттів була одним з пріоритетів для місцевої влади.
Саме в цьому контексті з’явилося рішення замаскувати аптеки та переобладнати їх для потреб ППО. Але що це означало на практиці? І чому аптеки, а не, наприклад, склади чи заводи, стали об’єктом такої уваги? Щоб відповісти на ці запитання, потрібно розглянути специфіку тогочасних уявлень про війну та роль медичних установ у ній.
У 1930-х роках у Радянському Союзі аптеки розглядалися не просто як місця, де можна придбати ліки, а як важливі елементи інфраструктури, що забезпечують виживання населення в екстремальних умовах. У разі війни, особливо з урахуванням можливих авіаційних атак, очікувалося, що кількість поранених і постраждалих різко зросте.
Аптеки, які мали запаси медикаментів, бинтів, дезінфікуючих засобів та інших необхідних матеріалів, ставали ключовими для надання першої медичної допомоги. Саме тому в Одесі 1937 року їх вирішили залучити до системи протиповітряної оборони.
Згідно з документами того часу, зокрема наведеному вище, планувалося не лише замаскувати аптеки, а й підготувати їх до роботи в умовах війни. Маскування було важливим елементом ППО: вважалося, що ворог із повітря намагатиметься знищити об’єкти, які мають стратегічне значення, зокрема ті, що забезпечують медичну підтримку.
Якщо аптека залишалася видимою – наприклад, через вивіски чи яскраве освітлення, – вона могла стати мішенню для бомбардування. Тому одним із завдань було зробити ці заклади менш помітними: прибрати вивіски, затемнити вікна, а в деяких випадках навіть змінити зовнішній вигляд будівель, щоб вони зливалися з навколишнім середовищем.
Справа в тому, що у 1930-х роках цілком можливим вважалось використання хімічних боєприпасів. Війна Італії проти Ефіопії здавалося б, тільки підтвердила це – адже італійці травили ефіопів тисячами саме за допомогою хімічної зброї та відповідних авіаційних боєприпасів. Тому і в майбутній війні, як вважали в СРСР, саме хімічна загроза і ураження населення хімічними боєприпасами будуть переважаючим фактором.
Крім того, аптеки мали бути загалом переобладнані для потреб ППО. Це означало, що вони повинні були стати своєрідними пунктами першої допомоги, готовими приймати поранених у разі авіанальоту. У 1930-х роках у СРСР активно пропагували ідею «мобілізації всіх ресурсів» для оборони, і аптеки не стали винятком. Їхні працівники проходили спеціальні навчання, щоб уміти надавати допомогу в екстремальних умовах, а запаси медикаментів поповнювалися з урахуванням можливих воєнних потреб – наприклад, збільшувалася кількість засобів для зупинки кровотеч, знеболювальних і протишокових препаратів.
Цікаво, що вибір аптек для таких завдань не був випадковим. У порівнянні з лікарнями, які були більшими й більш помітними об’єктами, аптеки мали кілька переваг. По-перше, вони були розподілені по всьому місту, що дозволяло створити мережу пунктів допомоги, доступних у різних районах Одеси. По-друге, аптеки зазвичай розташовувалися в невеликих будівлях, які легше було замаскувати, ніж великі шпиталі. По-третє, у воєнний час аптеки могли швидко адаптуватися до нових умов, адже їхня основна функція – видача медикаментів – залишалася затребуваною навіть під час бойових дій.
Окрім практичних причин, рішення замаскувати аптеки та підготувати їх до потреб ППО в Одесі мало й глибший психологічний і пропагандистський підтекст. У 1930-х роках радянська влада активно працювала над створенням атмосфери «постійної готовності» до війни. Це було частиною ширшої кампанії, спрямованої на мобілізацію населення та зміцнення віри в те, що СРСР здатен протистояти будь-якому ворогу. У цьому контексті залучення аптек до системи ППО мало показати: навіть такі мирні установи, як аптеки, готові стати на захист Батьківщини.
Для жителів Одеси подібні заходи слугували нагадуванням про серйозність ситуації. У той час у СРСР активно проводилися навчання з ППО: населення вчили, як ховатися в укриттях, гасити запалювальні бомби та надавати першу допомогу. Участь аптек у мобілзаційній підготовці підкреслювала, що війна може торкнутися кожного, і кожен має бути готовий зробити свій внесок у спільну справу. В газетах та повідомленнях того часу можна постійно зустріти новини про марші у протигазах, різноманітні навчання з протидії повітряним нальотам тощо.
Таким чином, вже тоді Одесу повним ходом готували до війни та можливих загроз. Втім, як згодом стане ясно, ця підготовка була не завжди актуальною. Хімічні боєприпаси на Одесу так і не скинули, а от звичайних бомбардувань вистачало. Хоча і дійсно, в ході реальної оборони Одеси аптеки були долучені до допомоги постраждалим, там в разі потреби могли надати першу медичну допомогу. Доречі, це питання доволі актуально для Одеси і сьогодні в умовах російських обстрілів, як вважаєте?
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
