Одеські аптеки: як і чому їх колись наказали замаскувати

Сучасна Одеса живе в реаліях війни вже більше трьох років. Тому більш зрозумілими іноді стають події минулого, як і певна логіка дій тодішнього керівництва. Приблизно сотню років тому в Одесі всерйоз думали про те, як і що в місті слід зробити в плані протиповітряної оборони.

Аптеки замаскувати та забезпечити…

Сьогодні, у 2025 році, коли ми говоримо про протиповітряну оборону, на думку спадають сучасні системи ППО, безпілотники та супутникові технології. Проте майже століття тому, у 1930-х роках, у Радянському Союзі ця концепція мала зовсім інший вигляд. У 1937 році в Одесі, як і в інших містах СРСР, місцева влада отримала завдання замаскувати аптеки та підготувати їх до потреб протиповітряної оборони. На перший погляд, це рішення здається дивним: чому саме аптеки, ці осередки мирного життя, стали частиною оборонного плану? Щоб зрозуміти це, варто зануритися в історичний контекст і менталітет того часу.

ЧЧому аптеки? Справа в тому, що тоді вони були не просто місцем, де купуєш пігулки. У разі війни аптеки мали стати такими собі міні-пунктами першої допомоги. У них були бинти, ліки, дезінфекція – усе, що треба, коли навколо хаос. Плюс, у 1930-х роках усі боялися хімічної зброї. Пам’ятаєте, як Італія труїла Ефіопію газами? От і в СРСР думали, що ворог може закинути Одесу чимось подібним. Тому аптеки готували до роботи в екстремальних умовах: запасалися медикаментами, вчили персонал, як діяти під час нальотів.

А ще їх хотіли сховати від очей ворога. Вивіски знімали, вікна затемняли, іноді навіть фарбували стіни, щоб аптека зливалася з іншими будинками. Бо якщо літак побачить, що це аптека, – все, хана, можуть спеціально вдарити, щоб залишити місто без ліків. І це не параноя – у ті часи вірили, що ворог буде бити по всьому, що допомагає людям вижити.

Одеса тоді була важливим містом: порт, промисловість, транспорт. Якщо вдарити по ній, можна паралізувати багато чого. Наприклад, про роль яку згодом зіграло наше місто в якості транспортного центру, можна почитати тут. Тож місцева влада бігала, як навіжена, – створювали штаби, вчили людей ховатися в укриттях, гасити запалювальні бомби. Навіть аптечних працівників ганяли на навчання, щоб вони могли зашити рану чи дати знеболювальне прямо під бомбуванням.

Підхід до ППО в той час та імовірні загрози

У цей період у СРСР активно розвивалися заходи протиповітряної оборони. ППО стала не лише військовою справою, а й частиною цивільного життя. У містах створювалися спеціальні штаби, проводилися навчання для населення, а підприємства й установи отримували завдання адаптувати свою діяльність до воєнних умов.

Одеса, як важливий порт і промисловий центр на Чорному морі, була особливо вразливою. Її стратегічне значення та положення робило місто потенційною мішенню для авіаційних атак (наприклад, з боку Румунії), а отже, підготовка до оборони, облаштування укриттів була одним з пріоритетів для місцевої влади.

Цікаво, що аптеки вибрали не просто так. Лікарні – це великі будівлі, їх важко сховати. А аптеки – маленькі, розкидані по всьому місту. Якщо одна пропаде, інша все одно працює. Плюс, у воєнний час вони могли швидко перелаштуватися: видавати ліки, приймати поранених, тримати запаси. Ну і, звісно, був ще пропагандистський момент. У 1930-х роках радянська влада любила показувати, що «всі готові до бою». Мовляв, навіть аптекар Соломон Маркович у білому халаті стоїть на варті Батьківщини.

Для одеситів це був ще й постійний нагад, що війна близько. У газетах писали про марші в протигазах, навчання з ППО, як гасити пожежі після бомб. Люди вчилися, як не панікувати, як тягнути пораненого в укриття. І аптеки в цій системі були, можна сказати, на передовій мирного життя.

А що ж хотіли зробити?

Аптеки, де зберігалися ліки, бинти, антисептики й інші важливі матеріали, відігравали вирішальну роль у наданні першої медичної допомоги. Саме тому в Одесі 1937 року їх вирішили інтегрувати в систему протиповітряної оборони.

Архівні документи свідчать, що аптеки не лише планували замаскувати, а й готували до роботи в умовах воєнного часу. Маскування було ключовим аспектом ППО, адже вважалося, що противник із повітря може цілеспрямовано атакувати стратегічно важливі об’єкти, зокрема ті, що забезпечують медичну допомогу.

Якщо аптека вирізнялася — наприклад, через помітні вивіски чи яскраве світло, — вона ризикувала стати мішенню для авіаударів. Тому їх намагалися зробити непомітними: прибирали вивіски, завішували вікна, а подекуди навіть змінювали зовнішній вигляд будівель, щоб вони зливалися з оточенням.

А до чого тут хімічна безпека?

У 1930-х роках застосування хімічної зброї вважалося цілком імовірним. Війна між Італією та Ефіопією лише підкріплювала це переконання: італійські війська масово використовували отруйні речовини, завдаючи ударів по мирному ефіопському населенню за допомогою авіації, і нещасні африканці мерли сотнями. У Радянському Союзі вважали, що у майбутній війні хімічна загроза стане ключовим фактором, а отруйні боєприпаси спричинять значні втрати серед цивільних.

Водночас аптеки в СРСР готували до потреб протиповітряної оборони. Їх перетворювали на пункти першої медичної допомоги, які могли б приймати постраждалих під час авіанальотів. У той час активно просувалася ідея загальної мобілізації ресурсів для захисту країни, і аптеки не були винятком. Працівників навчали діяти в надзвичайних ситуаціях, а запаси ліків поповнювали з урахуванням воєнних потреб – зокрема, збільшували кількість бинтів, знеболювальних і препаратів для боротьби з шоком.

Чому саме аптеки? Їхній вибір для таких цілей не був випадковим. На відміну від лікарень – великих і помітних споруд – аптеки мали свої переваги. Вони були розкидані по всьому місту, тож могли стати частиною мережі пунктів допомоги, доступних у різних куточках Одеси. До того ж, аптеки зазвичай розташовувалися в скромних будівлях, які легше було приховати від чужих очей, ніж величезні шпиталі. І головне – у воєнний час аптеки залишалися потрібними: видача ліків не припинялася, навіть коли навколо Одеси реально загриміли бої у 1941 році.

Психологічний аспект

Але річ не лише в практичності. Використання аптек для потреб ППО в Одесі мало й інший, глибший сенс. У 1930-х роках радянська влада всіляко нагнітала атмосферу «ми завжди готові». Це був елемент великої кампанії, щоб переконати людей: країна сильна, ворога не боїться, і кожен має бути готовий до боротьби. Аптеки в цій системі стали символом – навіть такі мирні місця, де ми купуємо пігулки, можуть стати частиною оборони.

Для одеситів це було як нагадування: війна десь поруч. У ті роки по всьому Союзу регулярно дошкуляли людям навчаннями з місцевої ППО – людей вчили ховатися в укриттях, гасити «запальнички», надавати першу допомогу. Аптеки, вплетені в цю підготовку, ніби казали: «Війна може прийти до кожного, тож будь напоготові». Газети рясніли новинами про марші в протигазах, тренування з захисту від авіанальотів – усе це було частиною життя.

Так Одесу готували до війни заздалегідь. Щоправда, як показав час, не все було так гладко. Хімічних атак, яких так боялися, не сталося, а ось звичайних бомбардувань вистачало з головою. Але аптеки справді допомагали – у разі потреби там могли надати першу допомогу постраждалим. До речі, чи не здається вам, що ця тема й сьогодні в Одесі актуальна, коли місто знову потерпає від обстрілів?