Одеса, як дуже любить повторювати багато хто, не перше місто, але аж ніяк і не друге. Такий девіз не міг не висловитися у багатьох (іноді просто шалених!) проектах, яким не судилося збутися. Ото реалізувалися б вони, не стали б прожектами на папері, бачили б ми сьогодні місто зовсім іншим. Втім, сумувати з цього приводу чи зовсім навпаки судити вам. Розкажемо лише про деякі з них.
Сьогоднішній Проспект Українських Героїв мав виглядати одеськими Єлисейськими полями. Він був спроектований ще на плані Франца де Волана під назвою Великий проспект і на зразок паризьких Єлисейських полів.
На той час проспект був справді більшим — його ширина сягає 80 метрів. Проспект поєднував між собою головні ринкові площі міста — Грецьку та Старобазарну, а також ринок Привоз.
Пізніше, у 1830-х роках, проспект було задумано продовжити вулицею Гаванною, з’єднавши порт із Привозом. Цей план було змінено архітектором Георгієм Торічеллі, який збудував на вулиці Дерибасівській, на перетині з Гаваною біля Грецької площі так званий Будинок Торічеллі (колишній Будинок книги). Далі Олексій Маюров звів на Грецькій площі свій Круглий будинок (тепер Галерея «Афіна»), а Йоганн Ансельм Будинок Ансельма (на його місці — колишній ресторан Київ). Так тоды ще Олександрівський проспект був відокремлений від Грецької площі.
І знову – французький «слід». Побудувати Ейфелеву вежу в її «натуральний» розмір — точнісінько як Парижі — стало в Одесі мало не «нашим усім».
Взагалі, тема «Ейфелева вежа по-одеськи» виникає іноді з разючою частотою. Наприклад, кілька років тому місто активно обговорювало новину про те, що в ЦПКіВ ім. Т.Шевченка планують звести чергову копію Ейфелевої вежі.
Нове «скульптура» представлялося авторам ідеї у вигляді оглядової вежі з розташованими всередині ресторанами. Не судилося цій ідеї реалізуватися, але інші зменшені копії та інші «повтори» творіння Ейфеля в Одесі все ж таки є. А деякі (до речі, реалізовані) одеські копії Ейфелевої вежі в Одесі вже встигли зникнути. Але нові ідеї зведення Ейфелевої вежі завзято з’являються знову.
Це, мабуть, був один з найамбітніших одеських прожектів. Судіть самі: Одесі на Куликовому полі міг з’явитися ленінський мавзолей — на кшталт «філії» головного мавзолею. Це той випадок, коли проектів такої грандіозно-геніальної ідеї було багато.
В альбомі «Історія Одеси у пам’ятниках та скульптурах» можна прочитати наступне: «15 листопада 1924 року місцева газета «Вісті Одеського губвиконкому» надрукувала інформацію, в якій повідомлялося, що «Одеський губернський виконавчий комітет оголошує конкурс на складання пам’ятника-мавзолею. В. І. Леніну у м. Одесі на площі Жовтневої революції. За найкращі проекти буде видано п’ять премій: перша — 1500 рублів, друга — 750 рублів, третя — 500 рублів, четверта — 350 рублів, п’ята — 250 рублів…».
Сьогодні можна лише гадати, яким чином одеський мавзолей збирався співпрацювати з мавзолеєм, раніше відкритим у Москві. У конкурсі взяли участь 80 архітекторів та художників з усієї країни, лише від одеситів надійшло 25 проектів. 22 лютого 1925 року у колонній залі губвиконкому (сьогодні — велика зала міськради у будівлі на Думській площі) відкрилася виставка конкурсних проектів.
Її відвідувачам роздавали анкети, в яких кожен відзначав мавзолей, що найбільш сподобався. За тиждень п’ять найкращих було визначено. Їхні автори здобули обіцяні премії, а найкращий мавзолей, придуманий професором Ленінградської академії мистецтв Львом Руднєвим, запропонували реалізувати. Але не терміново, оскільки грошей на подальше увічнення пам’яті Леніна у міській скарбниці не було. Через два роки було підраховано, що здійснення проекту обійдеться у непідйомні 434.468 рублі.
Тому окркомунвідділ запропонував роботи зі спорудження мавзолею знову відкласти. Ще через кілька років, до 15-річчя Жовтня, було винайдено кошти, щоб переробити «Пам’ятник борцям революції», який на площі вже був, заразом прилаштувавши до нього трибуни — для проведення парадів. Про пам’ятник-мавзолей тоді вже ніхто не згадував.
Абсолютно інакше могла виглядати і одеська Театральна площа. Про це можна судити з картини Карло Боссолі «Вигляд Одеси», опублікований у «Віснику Одеського художнього музею».
У статті-поясненні до цієї картини повідомляється: «Боссолі в цій картині, говорячи мовою сучасних архітекторів, візуалізував ансамблі Пале-Рояля і Театральної площі, що продовжують один одного, розроблені (запроектовані) його одноплемінником і земляком — архітектором Георгієм Торичеллі.
Також можна додати і ще дещо. З двох сторін Театральну площу замикають розташовані симетрично комплекси абсолютно незнайомих будівель. Зовнішніми фасадами будівлі цих симетричних комплексів виходять на Ланжеронівську вулицю та на Театральний провулок відповідно. По центру цих будівель проїзди, оформлені арками, увінчаними скульптурними групами.
Крім того, на Театральній площі розташовані дві білі монументальні колони, увінчані скульптурами. З будівлями Боссолі, що вже існували на той час, художник також зобразив і запроектовані архітектором Торрічеллі комплекси будівель, які так і не були втілені в камені.
Побудувати новий Зоопарк в Одесі планували на тому місці, де зараз розташований парк Перемоги (тепер вас уже не повинно дивувати назву вулиці Зоопаркової поряд із парком). Проект виник у 30-х роках минулого сторіччя. Але спочатку війна не дала його реалізувати, а потім взагалі відмовилися від цієї ідеї, вирішивши обмежитися благоустроєм зеленої зони.
Але це ще не все. Згідно з цим проектом, там мав бути ще й ставок у формі Чорного моря. І його, виявляється, таки почали облаштовувати. Кілька років тому одеський краєзнавець та блогер Євген Сокольський повідомляв, що на аерофотографії Одеси 1944 року, зроблену німецькими льотчиками, він знайшов на території, яку зараз займає парк Перемоги, котлован, виконаний у формі Чорного моря.
І це теж, звісно, далеко не всі. А тим часом час іде, старі прожекти забуваються, зате зароджуються нові і нові ідеї. Можливо, реалізуються. Може, так і залишаться лише прожектами…
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
