Між іншим, одеські дворики — це справжній скарб, який є унікальним надбанням нашого міста. Такого більше немає ніде в світі, це точно. Ті хто любить гуляти Одесою, її не надто туристичними місцями точно добре розуміють про що ми говоримо. Але останнім часом навіть серед двориків з’явилось дещо геть відмінне від інших, а саме своєрідні арт-дворики.
Одеські дворики часто перетворюються на справжні витвори мистецтва, де творчість оживає просто неба. Один із таких прикладів — новий арт-простір Art Yard на вулиці Леонтовича, 15, неподалік від театру Музкомедії. Цей дворик задумали як місце для відпочинку, творчих вечорів і демонстрації робіт молодих художників і скульпторів. Іноді тутешні твори не гірше за справжні картини сучасних одеських художників.
Тут встановлені яскраві скульптури чотирьох різнокольорових чоловічків, які одразу припали до душі дітям і навіть дорослим, що зупиняються, щоб зробити фото. У експозиції представлені роботи Ярослава Зайцева, Дениса Пройдисвета, Дениса Грищука та Анни Бодюл. А поруч, на Леонтовича, 6-а, можна побачити скульптурну композицію “До-ре-мяу” — трьох кішок із поліефірної смоли, які “співають”, сидячи на карнизі й підвіконні. Її авторка, одеська скульпторка Тетяна Штикало, уже створила 11 подібних скульптур котів, які прикрашають різні куточки міста.
Ще один арт-простір розташований у провулку Некрасова, 8. За останні п’ять років цей двір перетворився на галерею просто неба. Картини тут намальовані на дверях, віконних рамах і навіть облуплених стінах, а старі меблі й засохле дерево отримали нове життя завдяки рукам майстрів. Цієї весни дворик оновили: з’явилося більше сучасних робіт, зокрема статуя ангела з хрестом на засохлому дереві.
Атмосфера тут домашня й невимушена: поки в одному кутку художники сперечаються про сенс мистецтва, в іншому місцева жителька чистить тюльку до обіду. Ініціатором створення цього простору став художник Кирило Бондаренко, який переїхав сюди й запропонував відкрити міні-виставку. Дворик працює з 13:00 до 20:00, і вхід для всіх безкоштовний.
Не менш цікавий арт-дворик розташований в Отонівському провулку, 8. Ще з вулиці на паркані видно картини, які одразу привертають увагу. Усередині вас зустріне місцева собака Броня, яку ще цуценям врятували зі сходу України. Кирило Бондаренко, ініціатор створення цього простору, надихнувся відкритими майстернями в Німеччині. Зараз у його майстерні зберігається близько 300 картин, але це лише частина колекції.
У дворику працюють семеро майстрів: скульптори, столяри, ювеліри, кравці та художники. Тут можна побачити скульптуру пінгвіна з дитям, зроблену з липи, яка пережила бурю й навіть зберегла у собі уламки скла з часів Другої світової війни.
Є й інсталяція “Забери мене додому”, де Кирило розмістив черенки свого “грошового дерева” для обміну з відвідувачами. Цей дворик — приклад того, як мистецтво може об’єднувати людей і давати нове життя старим речам.
Насправді, одеські дворики — це не лише про мистецтво, а й про ініціативи одеситів, які самотужки міняють простір навколо себе. У 2017 році на вулиці Жуковського, 43, з’явився перший в Одесі двір-сцена. Мешканці будинку об’єдналися, щоб перетворити свій двір на майданчик для концертів, вистав, лекцій, кінопереглядів і екскурсій. У 2018 році цей двір переміг у конкурсі “Дворики Одеси” в номінації “Кращий старий двір”.
Площа невелика — 25 на 25 метрів, але атмосфера особлива. Під час Другої світової війни один із флігелів зруйнувала бомба, залишивши лише стіну першого поверху. Її не стали відновлювати, і тепер старий ракушняк, покритий зеленню й павутиною, додає дворику колориту. Ініціатором проєкту став Дмитро Ковбасюк, який мріє, щоб інші одеські двори брали приклад. Для цього мешканці заснували рух за відродження одеських дворів. Щоб потрапити сюди, потрібно набрати код 120.
Звісно ж, повсякденне життя і відповідний колорит теж нікуди не діваються. Характерні вузькі проходи, ажурні балкони, мотузки з випраною білизною й коти, що гріються на сонці, створюють особливу атмосферу. На вулиці Успенській, 24, 75-річна Наталя розповідає, як її родина живе в цьому дворику з 1919 року. У 2015 році її двір переміг у конкурсі “Кращий одеський дворик”. Вона вклала в нього душу: встановила гарні ворота, поклала плитку, облаштувала палісадник із фонтаном і скульптурами. “Зараз ще нічого не цвіте, але влітку тут краса!” — усміхається Наталя.
Лілія з вулиці Великої Арнаутської, 77, каже, що її двір не найгарніший, але сусіди разом стараються його покращувати: прибирають, садять квіти, поливають. “Мені пощастило з сусідами, ми як одна родина. У який дворик не зайдеш — усі вони унікальні”, — ділиться вона. Чоловік її сестри, приїжджаючи в Одесу, завжди казав, що не заспокоїться, поки не обійде всі дворики, — настільки вони йому подобалися.
Світлана з вулиці Італійської, 54, додає: “Кожен дворик неповторний, і цю родзинку додають люди. Усі стараються зробити місце, де живуть, затишнішим, і за рахунок цього стають ближчими одне до одного”. Її слова підтверджують фото: палісадники з вазонами, стіни, густо вкриті плющем, старі поштові скриньки й довгі коридори з мотузками для білизни. Усе це — справжня Одеса, яку не побачиш із головних вулиць.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
