Потреба в карантинних установах на півдні була величезною. Постійний потік торговців приносив не тільки гроші та товарообіг, а ще і величезні епідмеіологічні проблеми. Такі масові захворювання, як чума були абсолютно не рідкісним явищем протягом XVIII сторіччя. Саме для боротьби з ними і недопущення поширення хвороб на широких територіях і облаштовувались карантини.
7 червня 1793 р. був виданий указ «О устроении карантинов в Екатеринославской Губернии и Таврической Области». Враховуючи, що загальних нормативно-правових (актів, що регулювали б діяльність карантинних установ на той час ще не існувало, то новоствореним карантинам було наказано керуватися «Положенням…» 1786 р.
Начальники карантинів повинні були затверджуватися Сенатом за поданням намісницького правління, а решта службовців — намісницьким правлінням за поданням начальників карантинів. Штат для карантинних установ був достатньо представницьким. Так, для припортових карантинів він складався з наступних осіб: карантинний пристав 7 класу, карантинний пристав зі штаб-офіцерів, карантинний начальник 8 класу, писар, чотири карантинних наглядача з відставних офіцерів, штаб-лікар або лікар, підлікар, перекладач, митний служитель, чотири гарнізонних унтер-офіцери для утримання караулу і спостереження за пасажирами.
Ще в штат входили тридцять солдатів з гарнізонних батальйонів для караулу при замку біля комор і чумному карантині, два квартирмейстери, двадцять веслярів для 10-веслових шлюлок з матросів порту і шість осіб зі злочинців для чумного карантину. Отже, карантинна установа являла собою достатньо представницьку державну інституцію: такий численний і різнобарвний склад, якому доручалось виконання складних доручень, повинен був мати відповідні приміщення для себе та тих, хто перебував у карантині. А відтак архітектурний облік південноукраїнського регіону відразу змінювався. Відповідно змінювались традиційні козацькі і татарські шляхи, які перетворювались на більш модерні.
Спочатку ними користувались військові, яких через постійні російсько-турецькі війни у регіоні ставало все більше. Потім до них долучились різноманітні чиновники, які потребували швидкого зв’язку між собою. Від початку виникнення карантинні установи не мали чітких розпоряджень щодо функціонування.
Завершив розробку цього питання на державницькому рівні наступний уряд Російської імперії — часів правління Павла І. Статут майбутньої карантинної служби було доручено розробити таємним радникам: віце-канцлерові графу Паніну, президентові Комерц-колегії князю Гагаріну, державному скарбникові барону Васильєву, генерал-прокурору Обольянінову. «Устав портовых и пограничных карантинов» був прийнятий 7 липня 1800 р.. Відповідно до нього встановлювались карантинні контори двох видів: при сухопутних кордонах і при портах.
Тому не випадково, що в рескрипті Катерини ІІ від 27.05.1794 р., в якому йдеться про заснування Одеси, що закладається на південних рубежах Російської імперії, сказано і про карантин: «Бажаючи поширити торгівлю Російську на Чорне море і поважаючи вигідне становище Гаджібею визнано Нами потрібним влаштувати таку військову гавань купно з пристанню для купецьких судів», «Влаштування в цьому місці митниці та карантину шануємо Ми необхідним, а тому і не залиште піднести штати цих до нашого твердження з кошторисами, необхідними для митних і карантинних будівель».
17.07.1794 р. було затверджено штатів Гаджибейського карантину і портової митниці. Будівництвом порту та карантину займався Ф. де-Волан. У 1796 р. було збудовано порт і великий Карантинний мол, де тимчасово розміщувалися карантинні магазини (склади) та казарми для військових службовців та адмірала. Навесні 1795 з приходом перших торгових судів карантин починає свою діяльність.
Цього року прибуло 39 суден, 1796 року — вже 86.Тимчасові карантинні будівлі були дерев’яними та на палях. У 1803 р. за клопотанням Рішельє перенесли карантин у фортецю. Імператор Олександр ІІ зажадав, щоб і сама гавань, в інтересах безпеки судів, піддавалася обсервації, поділяючись на 2 частини: карантинну та практичну та асигнував на будівництво карантину 160000 рублів. У 1804 р. будівельні роботи спочатку велися під керівництвом де-Волана, потім замінили його інженер-полковні до Потьє, гідротехнік Фан дер-Фліс і з 1806 р. інженер-В.Є.Апостолі.
На недосконалість дерев’яних портових споруд звертали увагу М.С.Воронцов, Ланжерон, П.Коцебу. У 1860-ті роки. за клопотанням П.Є.Коцебу про заміну дерев’яних будівель, на кам’яні почалося будівництво під керівництвом інженер-полковника Починенка за проектом англійського інженера Гартеля. У 1877 р. Одеський карантин був визнаний найкращим у Європі.
Зверху карантин був оточений фортечною стіною, Карантинною, яка будувалася в 1803-1807 рр.., 1809 р. за проектом військового інженера, австрійського походження, що був на російській службі, І. І. Круга.
Вже на початку ХІХ ст. фортеця втратила своє військове оборонне значення і 30.10.1811 р. фортецю скасовано, як і раніше, що була чудовою фортифікаційним спорудою, т.к. за свою історію їй не довелося зробити жодного пострілу. Фортечні стіни були передані карантину.
Від фортечної стіни збереглася частина Карантинної стіни (аркада) та 2 вежі. Одна з них знаходиться ліворуч, примикаючи до стіни (якщо дивитися на море і друга справа, трохи нижче від верхньої частини алеї парку).
Спорудження за типологією є фортифікаційним. Розташоване на території парку, ділянка його обмежена з півночі та північного сходу прибережним схилом, з півдня та південного заходу-територією теперішнього парку ім. Шевченка. Характер розпланованої системи прилеглої території – нерегулярний (ландшафтний). Фрагменти автентичної фортифікаційної споруди, що збереглися до нашого часу — аркадна стіна і порохова і сторожова вежі.
З невеликими фрагментами підпірних стін. Аркадна стіна, товщиною 1 м., має 7 наскрізних прорізних арок. Продовжувалась уздовж схилу, опускаючись майже впритул до карантинної гавані і знову піднімаючись уздовж спуску в порт від Сторожової вежі. Ця частина стіни була розібранао наприкінці XIX — поч. ХХ ст.
Стіни споруджені з блоків тесаного каменю-черепашника. Набрана з клинчастих блоків аркада передає навантаження на широкі розчленовані лопатками пілони. Споруда встановлена на низькому цоколі. Чітко виділяються замкові камені, профілі карніза — спрощені. Зверху стіна покрита двосхилою покрівлею з черепиці.
Башти круглі, перекриті зімкнутими склепіннями, стіни мають три віконних прорізи витягнутої форми з напівциркульним завершенням, перемички над якими викладені з клинчастих блоків. Дверні отвори прямокутної форми. У ліву Порохову вежу, що має в цоколі підвал, ведуть 4 зовнішні кам’яні сходи вгору, у праву Сторожову – 12 кам’яних сходів вниз.
Повною мірою своє призначення Карантин вперше міг виявити вже 1797 р., але пронесло: чума тільки «зазирнула» в Одеський порт, не встигнувши тут влаштуватися або проникнути в місто. 5 серпня до порту прибуло з Константинополя російське судно «Св. Микола», а 21 числа на ньому помер від чуми матрос, венеціанський підданий Петро.
Шкіпер і 15 матросів, злякавшись ізоляції в Карантині, кинули судно і вночі на шлюпці бігли за кордон. За вказівкою директора Карантина Н.Є. Карпова «Св. Микола» виводять на мілину і спалюють з усіма товарами і речами, що знаходяться на ньому. Можлива епідемія чуми була припинена в момент появи такої загрози.
Затверджений у 1800 р. Статут прикордонних і портових карантинів Російської імперії наказував мати в наявності у кожному подібному закладі карантинної контори і так званого «карантинного будинку», що складається з трьох кварталів.
Пошлемося на публікацію К.К. Васильєва: квартали мали бути розділені між собою 20—40 сажнями (43—85 м). У першому кварталі розміщувалися люди, які прибули з-за кордону, — їх мав «обкурювати й оглянути встановленим порядком у оголеному вигляді… з усією однак можливою сприятливістю» лікар цього кварталу разом із карантинним лікарем.
Другий квартал мав «лікарню звичайних хвороб», куди поміщали всіх хворих, і третій квартал – «небезпечну» (чумну) лікарню. З появою цього кварталу чумного хворого над будівлею піднімали чорний прапор.
Очолював карантинну контору карантинний інспектор, ним в Одеському порту найвищим указом був названий 12 грудня 1802 «швейцарської нації» О.І. Россеті. На цій посаді він перебував до дня своєї смерті 11 грудня 1813 року.
Незабаром після ухвалення Статуту прикордонних та портових карантинів, восени 1802 р. в Одесі вдруге з’явилася чума. Цього разу її було завезено австрійським судном «Св. Анна», який прибув із Туреччини. Хворі та весь екіпаж були негайно поміщені до Карантину, а судно очищено.
Цей випадок викликав у Росії тривогу, Олександр I рескриптом 12 грудня 1802 р. наказав вжити всіх запобіжних заходів. Як пише один із перших літописців Одеси та Новоросійського краю А.А. Скальковський, «завдяки старанним старанням начальства, незважаючи на поганий стан Карантинних будівель і дуже сувору зиму, чума не проникла далі і задовольнилася кількома жертвами з оточеного екіпажу».
Зважаючи на вимоги нового карантинного Статуту, але не маючи необхідних вільних площ на території Карантинної гавані, влада змушена була звернути погляд на прилеглий схил. У першому десятилітті ХІХ ст. зайнята під карантинні будівлі територія була обнесена огорожею у вигляді кам’яної аркади з двома вежами біля основи схилу та двома вежами нагорі на стику схилу та верхнього плато. Нижні вежі служили: одна — пороховою (тут зберігався порох, що здається на час карантину з вітрильних суден) і друга — адміністративної. З верхніх веж одна була сторожова, друга служила моргом.
Судно, що прибуло з Константинополя (Стамбула) з вантажем, залишалося під наглядом, наприклад, 14-16 днів, якщо в Стамбулі в цей момент не було спалаху чуми. Якщо була – то довше. Потім влада дозволяла перевантажити товари в невеликі баржі, які везли їх на берег. Після цього баржі мили та повертали власникам. Якщо товар був заражений, його спалювали разом із цими суднами-перевізниками.
В одеському карантині свого часу сидів і Гоголь. Тоді він повертався з Єрусалиму до Росії і був змушений після прибуття до порту потрапити до обсервації. У карантині великого письменника відвідував брат іншого відомого поета — Лев Пушкін. Він після звільнення з військової служби поїхав до Одеси і служив тут у портовій митниці.
Лев Пушкін приходив до стіни карантину, де з Гоголем вони спілкувалися через подвійну перегородку і чули погано. Вже після виходу автора «Мертвих душ» із карантину, на честь Гоголя дали святковий обід у ресторані на розі Дерибасівської та Рішельєвської. До речі, у цей ресторан свого часу любив заходити і сам поет Олександр Пушкін.
До речі, на узбережжі Чорного моря одеський карантин не був єдиним. Тоді такі «фільтраційні табори» були загальноприйнятою практикою. Херсон мав у своєму розпорядженні цілих два карантина. Один був на однойменному Карантинному острові, а другий — біля Глибокої Пристані. Якщо корабель був великої водотоннажності і не міг дійти до Херсона, моряки сиділи місяць на своєму судні.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
