Багато хто сприймає стоматологію в минулому виключно як щось проблемне і жорстоке. І дійсно, певна частина правди в цьому є. Але насправді одеські стоматологи були багато в чому попереду світової медицини, і на рівень робіт тих часів ми повернулись аж через десятиліття недолугої радянської медицини. Навіть до революції про здоров’я одеситів дбали більш ретельно, можете почитати про це тут. Як воно було раніше, у тій, старій Одесі — сьогодні і піде мова.
Ще в середині XIX століття на дверях будь-якої цирульні країни можна було прочитати оголошення: «Стригу, брею, смикаю зуби». Проте вже до кінця століття ця «кваліфікація» брадобреїв почала втрачати попит. У 1891 року у країні було прийнято закон «Про перетворення навчання зуболікарського мистецтва», яким фахівців із лікування зубів почали ділити на дантистів і зубних лікарів.
Щоправда, ці фахівці медичної освіти не здобували, а навчалися у практикуючих дантистів протягом трьох років. Лікування вони найчастіше зводилося до видалення хворого зуба. Але незважаючи на те, що до розряду лікарів вони не належали, їхні професії були дуже популярними та, зрозуміло, прибутковими. Проте найвищою медичною «кастою» в галузі стоматології були лікарі, які здобули медичну освіту, — тоді їх називали одонтологами.
Одразу після ухвалення закону про зуболікарське мистецтво доктор Тичинський відкрив в Одесі зуболікарську школу, яка стала другою після московської. На навчання приймали і жінок, що на той час було дуже прогресивним. Із 82 осіб, які навчалися на трьох курсах школи Тичинського, було понад 50 жінок. До речі, у довіднику, який давав адреси одеських лікарів усіх спеціальностей, можна було побачити багато жіночих імен. А найпопулярнішими лікарями на той час, схоже, були гінекологи — цих лікарів в Одесі було чи не більше, ніж решта. Доречі, можете прочитати про відомого одеського окуліста Філатова.
Хоча у ХІХ одесити вже знали, що таке протезування, навчальних закладів, у яких навчали б зубних техніків, у місті не було. Усі, хто хотів освоїти цю професію, зверталися до спеціальних зуботехнічних лабораторій, яких в Одесі на той час було шість. Деякі з них розташовувалися неподалік майстерних фахівців «суміжної професії» — ювелірів. І це зрозуміло, оскільки техніки на той час працювали здебільшого з дорогоцінними металами — сріблом, золотом і навіть платиною. На все місто в 1910 році зубних техніків було лише вісім чоловік, тоді як дантистів — понад триста.
Одеські лікарі переймали найпрогресивніший світовий досвід та технології в галузі зуболікування. Звичайна одеська клініка ще понад сто років тому пропонувала своїм пацієнтам ті ж послуги, що й сучасні стоматологи. Дивуватися тут зовсім нема чому — якби не революція, яка фактично поставила хрест на медичній науці, сучасна вітчизняна стоматологія багато в чому обійшла б закордонну.
Ще на початку XX століття лікарі-одонтологи пропонували таку послугу, як «відновлення штучних зубів за новітньою американською системою без видалення коріння». Іншими словами, вони встановлювали спеціальні штифтові вкладки, які ми почали використовувати близько трьох десятків років тому, а на початку минулого століття вони були технологією. На ці вкладки лікарі встановлювали протези із золота чи платини.
Крім того, одонтологи робили мостоподібні протези «без піднебіння і гачків» — спеціальні пластини, які встановлювали тим, хто мав «заячу губу» або «вовчу пащу», щоб людина могла говорити і їсти. Пломбували зуби за допомогою порцелянових вкладок, платини, використовували золоту фольгу.
Її шарами закладали в хворий зуб та утрамбовували, щоб вона щільно прилягала до стінок зуба. Через кілька днів матеріал перетворювався на моноліт і така пломба могла служити не одне десятиліття. До речі, дореволюційні стоматологи були готові нести «формальну відповідальність від 5 до 25 років».
Незважаючи на високі вітчизняні досягнення в медицині, часто в рекламі можна було побачити повідомлення, що майстерня працює за новою американською системою. На жаль, у ті роки, як і зараз, довіряли лише закордонним фахівцям та технологіям.
Пацієнтів одеські стоматологи зазвичай приймали вдень. Але, наприклад, дантист мадам Сан-Полякова, кабінет якої знаходився на Рішельєвській, 43, повісила на дверях оголошення, що веде прийом «протягом цілого дня та ночі». Причому з 16.00 до 18.00 стражденні могли отримати безплатне лікування.
Вже 1902 року Одеське одонтологічне товариство здобуло такий авторитет, що йому доручили проведення третього одонтологічного з’їзду. Він відбувся у 1903 році в Одесі та відкрився у будівлі державної думи. У з’їзді брали участь не лише найкращі вітчизняні лікарі, а й європейські.
На початку минулого століття одеська стоматологія продовжувала швидко розвиватися. У 1912 році лікар Арнольд Редальє відкрив «повторні 3-місячні курси для зубних лікарів та дантистів», які фактично стали першим інститутом удосконалення лікарів. Крім того, Редальє відкрив зуболікарську школу, яка розміщувалася на Грецькій, 20 (у колишньому Будинку медпрацівників).
А за кілька років в Одесі почала приймати перших пацієнтів безкоштовна амбулаторія для учнів. При її відвідуванні кожна дитина отримала картку з порадами щодо догляду за зубами та профілактики.
Ініціатива організації амбулаторії належала професору одонтології Ісаку Марголіну. Заради справедливості треба сказати, що першою ідею такої амбулаторії запропонував ще 1891 року Арнольд Редальє. Він зробив доповідь про боротьбу із зубними хворобами у шкільному віці та відправив клопотання до Одеської міської думи про заснування дитячої зубної амбулаторії, проте його пропозиція залишилася без відповіді. А згодом сталась революція, і колишні досягнення були призабуті.
Наприклад, використання в стоматології того часу дорогоцінних металів, порцеляни цілком зрозуміло. Більше дивує, що вони застосовували гуттаперчу, причому гарячу, з якою непросто працювати. До вітчизняної стоматології вона повернулася лише наприкінці ХХ століття.
Підпишіться на Телеграм Моя Одеса 
!
