В Одесі фанатський рух по-справжньому розгорнувся у 1980-х роках. Щоправда, за ці роки багато чого змінилося, змінились і умовні «вороги». Втім, деякі з них так і залишились у якості основного противника ще з часів СРСР, зокрема, фанати «Динамо» з Києва.
Більш-менш організовані фанатські організації в Одесі з’явились у другій половині 1980-х. До того теж були спроби масовох організації вболівальників, втім, вони не були системними. Щоправда, якось у 1984 році грали між собою одесити та московський ЦСКА, і після матчу відбулась грандіозна бійка між вболівальниками двох командів. Москвичам здорово тоді дісталося, і з тих пір відносини з так званими «конями» були доволі важкими.
У 1987 році вперше усі, хто був у тільняшках або ще якихось специфічних для Одеси атрибутах (наприклад, панамках) почали збиратись на 14-ій трибуні місцевого стадіону. Про виїзди тоді мова не йшла. Тоді ж до руху приєднались і перші дівчата.
Офіційними кольорами нашого клубу тоді були біло-сині кольори. А емблемою і відповідно прапором була емблема ДЗГ «Водник», під егідою якого виступав одеський «Чорноморець». До того, як з’явилися перші шарфи – «троянди», фанати ходили на футбол у тільниках та біло-синіх панамках.
Щоб відрізнятися від множинних фанатів різноманітних «Динамо» з їхніми біло-блакитними і біло-синіми кольорами, одесити намагалися купувати футболки, светри, панамки з більш «глибоким», темним синім кольором. Але був у Одеси і свій «коник». Це тільник! У тільниках ходили (а потім і їздили) лише одеські фанати.
У ті часи фанати тільки мріяли про те, що у «Чорноморця» мають бути чорно-сині, чорно-синьо-білі кольори. Дуже цінним і рідкісним, на той час, у фанатському середовищі вважався шовковий прапор «Водника» (тобто «Чорноморця»). І мати такий прапор було за велике щастя.
Загалом перший виїзд мав відбутися цього ж 1987 року. Хоча «Чорноморець» грав тоді у першій лізі, на футбол ходило багато людей, команда у всіх вигравала, ажіотаж був колосальний. І ось, на цьому підйомі одеські фанати-початківці зібралися поїхати на виїзд у Ворошиловград (Луганськ). Вночі вони прийшли на залізничний вокзал, звідки рано-вранці, близько шостої ранку, повинен був вирушати автобус. Але автобус чомусь не приїхав. Таким чином, у 1987 почати їздити не вдалося.
«Чорноморець» за підсумками сезону 1987 вийшов у вищу лігу і взимку 1988 року фанати готувалися ґрунтовно до майбутніх виїздів. У швейному ательє на Тираспольській площі було замовлено смугасті біло-сині шарфи у кількості 15 штук. Це були перші «троянди» Чорноморця, котрі згодом побували на першому виїзді одеських фанатів. Це було 19 березня 1988 року. Динамо Київ — Чорноморець. Першим виїздом одеських фанів доля обрала виїзд до Києва.
Саме з виїзду до Києва, на Динамо розпочалася історія одеських «правих» фанатів. В Одесі, серед уболівальників Чорноморця часто звучало слово «роги». Це слово застосовувалося уживано до футболістів і відповідно до вболівальників київського клубу.
Старі одеські фанати, фанати ще з тієї, реальної Соборки застосовували вираз «роги» разом із всілякими лайками та образами на адресу киян. Природа цієї ненависті тягнеться із союзних часів, коли за бажанням столичних партійних керівників забиралися найкращі гравці «Чорноморця», і тоді заперечити було нікому неможливо. Плюс ще ця жахлива поразка 8-0 у Києві, тоді як мав бути зіграний «договірняк» на користь Києва з мінімальною різницею… Після цього ворожнеча перейшла і на клубний рівень.
На вокзалі одеситів зустрічали, а потім і проводжали фанати «Динамо», які, за їхніми словами, з побоюванням очікували побачити справжніх одеських біндюжників. Загалом на першому виїзді було близько 40 людей. Одеситів на союзній фан-сцені тоді ще ніхто не знав. Все тільки починалося.
В подальшому фанати неодноразово виїжджали у Київ, Москву та інші міста СРСР. Одного разу не без пригод дібрались до Кутаїсі. Повертались потім разом з футбольною командою, бо на зворотній шлях вже не було ні сил, ні грошей.
Одеські фанати у цей час отримали славу найбільш затятих і сильних бійців. Чого вартують бійки з тими ж фанатами «Динамо», в яких столичні фанати мали чисельну перевагу, але все одно були биті обидва рази. На фанатському секторі тоді збиралося до 500 людей на домашніх матчах, на виїзд їздило до 50 людей.
Гарні зв’язки довгий час були з фанатами львівських «Карпат«. Притому, незважаючи на те, що з одесити товаришували, місцеві вболівальники щоразу на них «наїжджали». За «мовлення «кричалки» російською мовою, за Андріївський морський прапор, за написи на банерах російською. Тим не менш, на кожному виїзді фанати зустрічались між собою, разом вболівали за збірну України.
Кінець дружбі настав в середині «нульових». Одеська фанатське угрупування, широко відоме тоді як «пірати», вчинило напад на групу львівських фанатів. З тих пір дружбі між львів’янами та одеситами прийшов кінець.
Також гарні відносини були з фанатами харківського «Металіста«. А от з дніпрянами була відкрита ворожнеча,як і з киянами. Також, м’яко кажучи, складними були стички з миколаївцями.
2014 рік змінив нашу державу дуже сильно. Змінилися і фанати. Одеські ультрас були серед проукраїнських сил, що протистоялу проросійському антимайдану. Зрештою, знамените протистояння, що виросло в трагедію у Будинку Профсоюзів, почалося саме в день футбольного матчу, а суттєву частину учасників маршу проукраїнських сил складали саме футбольні фанати.
У подальшому багато учасників фанатських угруповань Одеси прийняли участь у захисті територіальної цілісності України. Особливо багато фанатів пішли на війну після початку повномасштабного вторгнення. На час війни з росіянами усі фанатські бійки зупинено, протистояння між фанатами немає. У нас всіх зараз є спільний ворог.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
