Всі знають що Одеса — це місто гумору, пляжів, морської торгівлі, хтось ще згадає оперу та науку. Але насправді Одеса має гігантський досвід різноманітних винаходів та виробів, в нашому місті в різний час працювали різноманітні знакові підприємства. Серед них, зокрема, було підприємство Автогенмаш.
Популяризація туризму, що почалася в 20-ті роки і в середині 60-х досягла свого розквіту, призвела до необхідності випуску більшої кількості товарів для самостійних, неорганізованих подорожей. Особливої популярності автотуризм набрав у СРСР, адже авіаперельоти були не всім доступні через слабку мережу аеропортів та малою кількістю рейсів, на які ще треба було знайти квитки. Те саме стосувалось і авіатранспорту. Про туризм в ті часи можете почитати тут.
Натомість, автомобілізація суспільства поступово набирала обертів. Подорожі власним автомобілем на далекі відстані вже мало кого лякали, ба більше – сприймалися як щось звичайне. Наприклад, до курортів Чорного та Азовського моря люди почали їздити не тільки з України, а і з віддалених регіонів СРСР, що вимагало кількох діб за кермом, однак бажаний відпочинок виглядав настільки привабливим, що на ці проблеми не зважали.
Звісно, в дорозі треба було зберігати продукти, а в спеку це ставало ще більш актуальною задачею. Кому не хочеться випити холодної води в дорозі? Про баночне пиво говорити не будемо, адже в СРСР його побачити можна було приблизно з такою самою імовірністю, як і приліт іншопланетних істот.
Сьогодні нікого не здивуєш портативною автотехнікою, що отримує харчування через прикурювач. Ось і більшість моделей радянських автохолодильників працювали за тим самим принципом — від штатного прикурювача. а перевіреним принципом за основу брався добрий імпортний зразок, який потім підганявся під радянські нормалі та особливості місцевого виробництва. Головним галузевим міністерством щодо освоєння автомобільних холодильників було призначено Мінлегхарчмаш Української РСР, де їх і виробляли наступні 30 років, аж до розпаду Радянського союзу.
Більшість пристроїв того часу були доволі простими, і працювали від прикурювача, забезпечуючи охолодження через елементи Пелтьє. Зустрічались і більш цікаві екземляри, наприклад «Холодильник автомобільний «Холодок» ХТЕП-13,8ПР»
Холодильник мав три режими роботи: основний, допоміжний і нагрівання. При основному режимі роботи різниця температур навколишнього середовища і в холодильній камері 26°С, при температурі навколишнього середовища 32°С. Допоміжний режим роботи рекомендувалося використовувати з метою зменшення споживаної потужності, а також для експлуатації холодильника при температурі навколишнього середовища 25°С і нижче, щоб уникнути заморожування продуктів.
У камері встановлено датчик температури. При досягненні в режимі нагрівання максимальної температури 70 ° С холодильник відключається. Усередині були додаткові рамки для фіксації вертикально 3 стандартних пляшок.
Перемикання з режиму охолодження на режим нагрівання було дуже простим — штекер дроту виймався і повертався на 180 градусів. А за умови нагрівання холодильник ставав практично духовою шафою, зручною для розігріву їжі або напоїв (без кип’ятіння). Виходило як в анекдоті: чукча в холодильнику грітися буде.
Але в Одесі пішли ще далі і придумали холодильник, якому взагалі не потрібна була електроенергія. При освоєнні різних технічних новинок радянська промисловість нерідко спочатку випускала дослідну партію, після чого вже переходила на серійне виробництво, або згортала його взагалі.
Навіть інструкція із встановлення являла собою не звичний друкарський буклет, а кілька аркушів «відокремлених» креслень — копій заводської документації. Призначався холодильник для короткочасного зберігання продуктів у дорозі. Представляв собою алюмінієву камеру з термоізоляцією з полістиролу, обтягнутої чохлом з кольорової поліхлорвінілової плівки.
Місткість робочої камери складала 8 л. Холодильник підключався до двигуна паралельно із карбюратором. Завдяки розрядженню, що створюється двигуном, в холодильну систему засмоктується атмосферне повітря та бензин із бензобака. Ефект охолодження створювався за рахунок випаровування бензину під вакуумом у каналах камери-випарника.
Таким чином, холодильник не був пов’язаний з акумулятором і не робив негативного впливу на двигун, не вимагав додаткової витрати бензину. Зниження температури до встановленого режиму відбувалося протягом 40-60 хв. Холодильник міг функціонувати на будь-яких режимах роботи двигуна та на холостому ходу.
Встановлюватись холодильник міг тільки на автомобілі «Волга» ГАЗ-21 та «Москвич 408». Судячи зі схеми, монтувався він не звично спереду, під торпедою, а на задній полиці, ближче до бензобака. Вочевидь, широкої популярності виріб не набув через необхідність вносити зміни (хай і незначні) до паливної системи, а тому з цим возитись ніхто не хотів, або були сумніви у забезпеченні герметичності системи.
«Сніжинка», про яку йшлося вище, далі за досвідчену партію так і не пішла, а ось продукція київського заводу «Електроприлад» свого часу дозволила заможним радянським автотуристам подорожувати з максимальним комфортом.
Так, наприклад, одним із перших масових холодильників став ХАТЕ-12 (холодильник автомобільний, термоелектричний, об’ємом 12 л). Зовні цей прилад виглядав як пластмасовий ящик із кришкою, в якій розміщувався вентилятор і холодильний агрегат. Працював він від бортової мережі, міг охолоджувати і зберігати продукти, що швидко псуються, близько двох діб. Під час зупинок міг працювати від звичайної розетки, якщо підключити його через випрямляч заряджання акумуляторів.
Автотуристи охоче розкуповували ці прилади, і навіть після того, як у наступні роки їхнє виробництво було збільшено у кілька разів, усіх бажаючих забезпечити холодильниками все одно не виходило.
Одеський технологічний інститут харчової та холодильної промисловості розробив і електрохолодильник, який випускали, щоправда, не в Одесі, а у Дніпрі, на заводі «Електробутприлад». Об’єм холодильника складав 4 літри, працював він по принципу термоелектрики за рахунок елементів Пелтьє. Називався холодильник дещо пугаюче, а саме «Ізотоп».
Кількість вироблених холодильників була скоріш за все теж не надто великою, бо до наших часів ці девайси не дожили, лише один зберігся десь в російському музеї, куди був переданий ще Одеським інститутом в якості подарунку.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
