Ця людина була одною з найбагатших в Одесі. Він заробляв як на фінансових операціях, так і на експорті зерна. Хоча, звісно, саме позики і отримання процентів були головним джерелом доходу. Але всьому колись приходить кінець, так сталося і з бізнесом Рафаловича.
Олександр Рафалович був представником знаменитої одеської сім’ї підприємців. Його дід Давид Рафалович, купець 1-ї гільдії, заснував торговий дім «Федор Рафалович і К°» (назвав на честь свого сина Федора), який спеціалізувався на торгівлі зерном та банківськими операціями. Таке незвичайне поєднання дозволяло спрямовувати вклади населення на закупівлю та експорт зерна, а виручену валюту позичати закордонним клієнтам і в результаті повертати внесок з подвійним-потрійним прибутком.
Фірма мала філії у Лондоні та Парижі. До речі, клієнтом французької філії був Олександр Дюма (батько). Подейкують, знаменитий письменник був особисто знайомий із Давидом Рафаловичем і навіть вивів його в образі кришталево чесного судновласника Морреля у романі «Граф Монте-Крісто».
Федір Рафалович, отець Олександра, був купцем 1-ї гільдії та меценатом — почесним охоронцем Хотинського жіночого парафіяльного училища, взявши на себе рішення більшості фінансових потреб цього навчального закладу.
Олександр здобув середню освіту у Дрездені, потім вступив на юридичний факультет Берлінського університету. Там само захистив докторську дисертацію. Оскільки іноземні дипломи не визнавалися у Російській імперії, Рафалович склав державний іспит у Петербурзькому університеті, після чого був призначений чиновником особливих доручень при міністрі фінансів.
1878 року батько Олександра, відсвяткувавши 60-річчя, передав сімейний бізнес синові. Олександр залишив державну службу і переїхав до Одеси, де оселився в розкішному будинку на Дерибасівській, 5. Він очолив торговий дім «Федор Рафалович і К°» і увійшов до складу правління Бессарабсько-Таврійського земельного банку — родина Рафаловичів була його найбільшим акціонером, причому Федір Рафалович очолював правління. Банк охоплював своєю діяльністю Херсонську, Таврійську, Подільську та Бессарабську губернії.
Олександр швидко включився до суспільного життя Одеси. Городяни обрали його голосним (депутатом) Одеської міської думи та почесним мировим суддею. Рафалович взяв участь у діяльності багатьох благодійних організацій: наприклад, у 1880-х став почесним членом Центрального комітету товариства допомоги бідним в Одесі.
На початку 1881 року у його житті трапилося відразу кілька важливих подій. 1 січня його обрали від купецтва на два роки членом Облікового комітету Одеської контори Державного банку України. А 13 січня Рафаловича з нагоди 50-річного ювілею очолюваного ним торгового дому нагороджено орденом Святого Станіслава 2-го ступеня — указ підписано імператором Олександром II. На той час торговельний оборот «Федор Рафалович і К°» становив кілька мільйонів карбованців, а банківський оборот — близько 50 мільйонів рублів.
Через кілька років Рафалович переїхав з Дерибасівської вулиці до гарного особняка в Театральному провулку, 4. До його колишніх громадських обов’язків додавалися все нові й нові: купецтво міста обрало Олександра Федоровича своїм повноважним представником у три найважливіші органи — Комерційний суд, Одеський біржовий комітет та Одеську міську податну присутність. Таким чином банкір отримав можливість контролювати діяльність і арбітражних, і податкових, і біржових органів.
А в 1890 році підприємець разом зі своїми братами (теж відомими банкірами та фінансистами) заснував Зарожанське промислове товариство «для сільського промислового господарювання» в 10 маєтках Хотинського повіту Бессарабської губернії, що охоплюють понад 7400 десятин землі (8,08 га). заводом), Ставчани (з винокурним заводом), Должок, Керстинці, Долиняни, Рукшин, Шилівці, Широуці, Синжер та Левинці. Основний капітал товариства — 1 млн 850 тис. рублів, під який випустили іменні акції по 500 рублів. 5 червня 1890 року статут товариства схвалив Кабінет міністрів, а через десять днів підписав Олександр III.
1890 став фатальним для Олександра Федоровича. Хоча передумов для хвилювань спочатку не було: в імперії зібрали рекордний урожай зерна, курс рубля зростав, перед Рафаловичем відкривалися запаморочливі експортні перспективи.
І раптом банкір отримав конфіденційний лист із Петербурга — він надійшов не поштою, а було передано з кур’єром. Олександр Абаза, колишній міністр фінансів, а на той час голова департаменту державної економії, порекомендував Рафаловичу терміново вкласти рубльові активи торговельного будинку в золото. При цьому натякнув, що має якусь секретну інформацію, яку не вправі розголошувати.
Олександр Федорович добре знав екс-міністра: всі комерційні угоди (продаж сільгосппродукції зі своїх безмежних маєтків) той проводив через фірму Рафаловича, називаючи його «мій банкір». Одесит вирішив ризикнути — Абаза на дрібниці не розмінюватиметься, мабуть, є шанс заробити солідні гроші. І почав скуповувати золото на Берлінській біржі.
Однак час минав, з Петербурга ніяких новин не було, курс рубля продовжував зростати, а Рафалович собі на збиток скуповував і скуповував золото. Він почав нервувати. Адже якщо спочатку втрати торговельного будинку «Федор Рафалович і К°» становили від 70 тис. грн. до 100 тис. рублів на день, то з розвитком ситуації вони досягли вже 800 тис. рублів на день. Олександр Федорович кілька разів звертався до Абази, проте той радив не нервувати і триматися колишньої лінії.
Занепокоєння Рафаловича переросло в паніку, адже він давно перетнув ту межу, коли можна було продати золото і вийти з гри без втрат. Одесит запідозрив Абазу в бажанні просто збанкрутувати його. Намагаючись урятувати хоч щось, фінансист розпочав зворотну гру. З величезними втратами йому все ж таки вдалося відновити частину рубльових активів — і в цей момент гримнула грошова реформа. Уряд почав посилено впроваджувати золотий рубль, а курс паперового рубля, що ходив раніше, різко впав.
Лише тепер Рафалович зрозумів сенс гри, затіяної Абазою, але було пізно. Новий 1891 рік його торговий будинок вперше зустрів з негативним балансом в 1,5 млн золотих рублів. Одеса була вражена — один із символів процвітання міста раптом припинив усі виплати.
Олександр Федорович звернувся до Абази із вимогою допомогти. І пригрозив опублікувати їхнє листування щодо купівлі золота. Екс-міністр, використовуючи особисті зв’язки та порушуючи закон, створив від імені держави синдикат банків, що надав торговому дому Рафаловича кредит у 1,7 млн рублів під 4% річних на три роки. Перший транш у розмірі 120 тисяч рублів було виділено 8 квітня 1891 року.
Однак під час перевірок з’ясувалося, що реальне становище торгового будинку значно гірше за оголошеного Рафаловичем. І кредиту не вистачить на його порятунок. 14 червня Олександр III наказав припинити подальшу підтримку банкрута та ліквідувати одеський торговий дім. Доречі, сам Абаза теж скоро був викритий, звільнений з посади і невдовзі помер.
Фінансист, який зазнав невдачі, переїхав до Петербурга, де незабаром знайшов собі нове застосування — став довіреною особою французького Анонімного товариства механічного, чавуноливарного та котельного заводів (з головним офісом у Ліоні). Трохи згодом був обраний членом правлінь Російського Торгово-Промислового комерційного банку та Товариства Портландського цементного заводу «Рудники».
1909 року Рафалович повернувся до рідної перлини біля моря, оселившись в особняку на Софіївській, 15. А через чотири роки, 28 серпня 1913-го, його не стало. Відспівали Олександра Федоровича в Одеському кафедральному соборі, а поховали у фамільному склепі на Старому (1-му) християнському цвинтарі в Одесі, поряд із батьками. Дітей у підприємця не було.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
