Можливо, ви чули що нещодавно було перейменовано один з одеських скверів. Він отримав нове ім’я на честь Федора Родоканакі. Досить дивне прізвище, але не для Одеси, адже наше місто завжди радо приймало переселенців з інших країв. Не був виключенням і наш сьогоднішній герой.
Справжнє ім’я цієї людини звучало як Теодорос Родоканакіс. Він народився на острові Хіос в заможній, але невеликій родині. Коли Феодору виповнилося 22 роки, він переїхав до Одеси та заснував свою власну фірму. Пізніше його включили до списку купців 1-ї гільдії, що дозволило йому оперувати капіталом у розмірі п’ятдесяти тисяч рублів. З цим капіталом Родоканакіс і відправився до Одеси, хоча він не пояснював, звідки у нього, бідного грецького аристократа, такі кошти. По місту розносилися чутки, що в минулому Родоканакіс служив на кораблі відомого корсара Ламбро Каччіоні.
Каччіоні працював на російську імператрицю Катерину ІІ. Його невеличкий загін займався каперством (тобто, піратством) на Адріатиці, основними цілями були турецькі суда, але не гребував він і іншими. Зрештою, діяльність Каччіоні призвела до того, що турки вимушені були відправити загін кораблів на боротьбу з ним, послабивши власні сили у Чорному морі. Бійці Каччіоні (вірніше, пірати чи корсари — це веж як кому подобається) мали цілком гарні шанси сколотити собі капітал.
У Одесі Родоканакіс оселився в будинку на Приморському бульварі та заснував тут відділення банку. Його вибір виявився вдалим, оскільки він обрав найбільш прибутковий напрямок – хліботоргівлю. Спочатку він видаючи позики, спрямовував гроші для оренди кораблів купців, але через деякий час він настільки збагатів, що почав контролювати всі значущі зернові угоди в одеському порту.
Пройшло трохи часу, і Родоканакіс став одним з найбагатших підприємців Одеси. Замість того, щоб інвестувати у акціонерне товариство Чорноморських пароплавів, яке тільки-но розпочало діяльність, Родоканакіс придбав свій власний пароплав «Михайло», який служив для перевезення товарів його торговельного будинку. Через півстоліття він вже мав власний флот із 49 кораблів.
У той час, коли багато одеських купців продовжували займатися експортом хліба, зосереджуючи на ньому практично всі свої зусилля, Феодор Павлович грамотно прорахував, що майбутнє за розвитком промисловості. Тому він чималі кошти вклав у купівлю паїв різних заводів та фабрик. Південноросійський шкіряний завод, Брянський рейкопрокатний та залізоробний завод, група заводів «Сормово», Одеська папероджутова фабрика, Ленські золоті рудники – ось далеко не повний перелік підприємств акціями яких володів торговий дім «Родоканакі».
При цьому Феодор Павлович не брав участі в управлінні вищезгаданими підприємствами. Його роль фактично зводилася до того, щоб прорахувати рентабельність того чи іншого підприємства та вкласти туди гроші.
На жаль, єдиний спадкоємець Феодора Павловича – Перікл Родоканакі розорив величезну батькову фірму. Слід зазначити, що Федір Павлович Родоканакі залишив цей світ в 1882 р., залишивши синові спадщину, що становила близько 4 млн. рублів, з урахуванням вартості акцій заводів та сільськогосподарських маєтків.
Перікл Федорович Родоканакі, який народився в 1840 році, запам’ятався нащадкам найбільше, як мот і донжуан. Причому дуже нахабний донжуан, що мав нахабство чіплятися до заміжніх дам прямо у присутності їхніх чоловіків. Далося взнаки те, що Перікл Родоканакі домашнього виховання практично не отримав — батько поклав виховні функції на запрошених вчителів та освітні заклади. Феодору Родоканакі займатися дітьми не було коли. Надто вже мало часу приділяв Феодор Павлович дітям – трьом дочкам та синові. В результаті старша дочка вийшла заміж проти бажання батька, а син найменше демонстрував бажання зайнятися сімейним бізнесом.
Відповідно, і результат був цілком закономірний. Перікл Родоканакі помер у 1899 році у віці 59 років, залишивши сімейний бізнес у дуже плачевному стані. По розповідям, він свідомо ігнорував будь-які поради щодо бізнесу, що і призвело до подібного завершення справ.
Величезні суми пересилалися їм та членами його сім’ї до «Грецького Червоного Хреста» в Афінах, до товариства «Червоного хреста» в Одесі, до Афінської картинної галереї їм було передано рідкісні полотна. Родина Родоканакі зробила свій внесок у будівництво лікарні «Евангелізмос» в Афінах.
Федір Родоканакі був нагороджений орденом Святого Святослава 3-го ступеня та орденом Святої Анни. Уряд Тоскани нагородив його орденом Святого Йосипа 3-го ступеня.
Його дружина – Катерина Родоканакі, уроджена Маврокордато, після його смерті продовжує благодійні справи. У 1900 році вона звернулася до Ангела Пефані, настоятеля храму, з пропозицією збільшити церкву та перебудувати її за свої кошти. На ці цілі вона пожертвувала 42 тисячі рублів, але їх виявилося замало. Тоді разом зі своїми близькими подругами Марією Маврокордато та Василісою Максимос збирає суму, що бракує, серед парафіян.
Катерина Матвіївна Родоканакі збудувала та подарувала грецькій церкві Святої Трійці ще й три двоповерхові будівлі, для житла членів причту. В одній із цих будівель усередині огорожі грецької церкви знаходилося якийсь час приміщення Обласної громади греків у наші дні.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
