Улюбленець одеської публіки, яка запам’ятала його люб’язність. Таким залишився в історії нашого міста його поліцмейстер та комендант Олександр Шостак. Це був дуже цікавий історичний персонаж, який за своє життя вмів послужити наказним отаманом Дунайського козачого війська, поліцмейстером та комендантом міста.
Олександр Шостак був родом з українського півдня, але місце його народження достеменно невідоме. Передбачається, що він народився в Одесі в 1804 році. З молодості він воював — брав участь у російсько-турецькій війні, придушенні повстання у Польщі. Повернувшись до Одеси, Олександр Андрійович вступив на службу до поліції.
В 1839 полковник Шостак був призначений одеським поліцмейстером. На цій посаді він був лише кілька років, але за цей короткий час одесити встигли щиро полюбити його. За описами сучасників, Шостак мав військову виправку, був молодцюватий, а у поводженні з оточуючими добрий і сердечний. Його люб’язне звернення зачаровувало всіх, хто спілкувався з ним. Постійно Шостак проживав в Одесі, перше місце його проживання було в будинку купця Олексіїва на Садовій вулиці.
1839 р. Шостак був призначений на посаду одеського поліцмейстера вже на постійній основі. Треба сказати, що два брати Олександра Андрійовича Шостака також служили на цій посаді у різних містах.
Досліджуючи архівні документи, вчені знайшли згадки про службову діяльність Шостака. Так, йому належить ініціатива активних заходів, спрямованих на зниження у місті кількості жебраків. З цією метою він вимагав від магістрату дати доручення міським товариствам передавати всіх немічних, літніх, покалічених городян під опіку їхніх родичів.
Багато справ поліцмейстер розслідував особисто. Проте основна робота керівника одеської поліції була більшою паперовою — доводилося перевіряти та підписувати контракти з купцями, вирішувати питання на постачання продовольства та фуражу для потреб поліцейських та пожежних команд.
Особливий контроль поліції було організовано щодо ромів (циган). За завданням Херсонського губернського правління канцелярія поліцмейстера збирала у 1839 р. відомості про ромів, які перебувають у міщанах Одеси, а саме: ім’я прізвище, місце проживання, рід діяльності та наскільки таке є легальним.
З 1844 по 1846 полковник Шостак служив чиновником за особливими дорученнями при новоросійському і бессарабському генерал-губернаторі, а в 1847 був призначений на посаду наказного отамана Дунайського козацького війська.
Поліцмейстер мав масу недоліків і мав відверту слабкість до азартних ігор і полювання. В анналах одеської історії збереглася розповідь про те, як поліцмейстер Олександр Шостак, який був завсідником казино, допоміг провчити заїжджого шулера, обчистивши його до нитки. Цей випадок наробив у місті багато галасу та одесити згадували його довго та із задоволенням.
Діло було так. До міста приїхав знаменитий у Москві картярський гравець. Він відкрив щось на зразок приватного грального будинку — винайняв велику квартиру, обставив її розкішними меблями, і незабаром там почали збиратися любителі карткових ігор. Хоча це було не зовсім законно, Шостак дивився на це напівочі, бо сам нерідко брав участь у грі. Хазяїн квартири постійно обігравав гостей, і багато хто вважав це підозрілим.
Якось Шостак привів із собою одного з одеських шулерів, і той, спостерігаючи за грою, підтвердив, що господар грає крапленою колодою. Все закінчилося тим, що карткову колоду «заарештували» до ранку, приставивши для охорони двох містових. Вранці краплену колоду замінили на чисту, а заїжджого гравця залишили ні з чим. Довелося йому для виплати програшу продати всі меблі з квартири, після чого він швидко поїхав з Одеси.
Обіймаючи посаду поліцмейстера, Шостак намагався зробити все, щоб викорінити злидні на вулицях Одеси. Боровся з цим він дуже просто: вимагав, щоб усі немічні та інваліди, яких затримували за жебракування, було передано під опіку родичам. Багато справ поліцмейстер розслідував особисто. Проте основна робота керівника одеської поліції була більшою паперовою — доводилося перевіряти та підписувати контракти з купцями, вирішувати питання на постачання продовольства та фуражу для потреб поліцейських та пожежних команд.
Через п’ять років Шостака призначили на нову посаду — чиновника з особливих доручень за новоросійського та бессарабського генерал-губернатора. А ще через два роки його відрядили до Дунайського козацького війська на посаду наказного отамана. Наказним отаманом на той час називали начальника козачого війська, якого призначала центральна влада. До речі, це не перший випадок, коли військовим отаманом призначали одеського поліцмейстера.
Командуючи козаками, Шостак також виявив свої найкращі керівні якості. Він підняв внутрішню дисципліну, будував станиці та відкрив тимчасовий військовий козацький шпиталь в Аккермані.
Але незважаючи на велику кількість обов’язків, Шостак не забував про іншу свою слабкість — полювання. Він запрошував своїх друзів — гвардійських офіцерів, купців та чиновників із Одеси, для яких на дунайських островах влаштовував грандіозне полювання на диких кіз, лисиць та зайців. Ці «заходи» були настільки вражаючими, що місцеві жителі потім довго їх згадували та обговорювали.
Коли почалася Кримська війна Шостака, котрий на той час став генерал-майором, знову перевели до Одеси, цього разу він став військовим комендантом міста, а потім і всього Одеського військового округу. На цій посаді Олександр Андрійович перебував до останніх днів життя, а саме до 1868 року. Він багато займався благодійністю і обіймав посаду одного з директорів Одеського опікунського комітету про в’язниці. Шостак був нагороджений орденами Анни ІІІ ступеня та Володимира ІV ступеня. Не менш уславленими, ніж сам Шостак, були його діти.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
