Сьогодні цю будівлю знають як місце розташування Одеського краєзнавчого музею. Але музей тут був далеко не завжди. Свого часу цей комплекс зводили як своєрідну фамільну резиденцію. Для кого вона призначалася, хто був автором проекту і кому ми маємо завдячувати ідеєю будівництва – про все це далі.
Істориками наразі вважаються актуальними дві версії виникнення Палацу Потоцьких в Одесі. Розберемо кожну з них окремо.
Одна з них свідчить, що ця культурно-історична та архітектурна пам’ятка була зведена в 1826 році. Проект палацу склав видатний архітектора Франц Боффо. Він був причетний до будівництва величезної кількості споруд, що прикрашають зараз Одесу. На думку вчених, Палац Потоцьких був подарований молодшій доньці сімейства — Ользі Потоцькій, яка пізніше вийшла заміж за брата губернатора міста Лева Наришкіна.
Друга версія розповідає, що садиба з’явилася на фундаменті будівлі, зведеної тут 1810 року. Підтвердженням цього є так званий Зведений список історичних та архітектурних пам’яток Одеси. Згодом споруду перебудувала вже Софія Потоцька, що приходилась Ользі Потоцькій матір’ю. Є дані про те, що у палаці якийсь час проживала княгиня Наришкіна, для якої тут було організовано грандіозний новорічний бал. На торжество було запрошено таких знаменитих історичних особистостей, які відіграли важливу роль в історії Одеси, як Ланжерон, Рішельє та Кобле. В даний час вулиці Одеси носять їх імена. Втім, не слід плутати цей палац із палацом Наришкіних, він знаходиться зовсім у іншому місці.
Палац Потоцьких є чудовим зразком архітектурних традицій класицизму початку XIX століття. Його архітектурному ансамблю властиві гармонійна витонченість, чітка симетричність та незвичайна елегантність. Захоплення від споглядання мальовничого зовнішнього вигляду палацу посилено приголомшливим природним пейзажем. Комплекс споруджено на піднесеному місці над однією з бухт Одеси. Він є унікальною прикрасою бульварного півкільця і немов відсувається трохи вглиб цієї місцевості.
Складнопрофільний об’єм, що з’явився в другій половині XIX століття за рахунок прибудови флігелів з боку двору, став спадкоємцем початкового аскетичного прямокутного периметра триповерхового з підвалами палацу Потоцького (45м х 20м) з асиметричними зовнішніми фасадами, які є маленькими архітектурними акцентами, нівелюючими.
Основною декоровою прикрасою будівлі на початку Приморського бульвару служить горизонтальне рустом і профільованими карнизами, а також вертикальне пілястрами та віконними отворами в лиштві членування площини стін. При більшому наближенні об’ємність малюнку надають дрібні деталі у вигляді архівольтів із замковим каменем, сандрики на кронштейнах і без, каннелюра пілястр коринфського ордера, модильйони лобового карниза великого виносу, геометричний малюнок підвіконного простору, колони та пілястри іонічного ордеру порталу центрального входу.
Для палацу притаманні основні риси дворянських палаців 18-19 століття. Його оточують гарні грати з чавуну, заповнені вигадливими орнаментами та візерунками. Стіни садиби мають досить яскравий колір, які роблять виразнішими візерунки і надають особливої вишуканості ліпнині. Центральний корпус споруди має 2 поверхи. По обидва боки до нього по суворій симетрії примикають флігелі. Парадний двір збудований у вигляді півкола.
Головний вхід є критою галереєю з шістьма колонами. Задній фасад палацу має вихід на морську затоку. За часів процвітання садиби тут був чудовий сад, який гармонійно спускався до морського узбережжя. Ця тильна сторона будівлі – мальовнича складова морського фасаду міста.
Інтер’єр палацу зберігся до нашого часу без істотних змін. На першому поверсі ми можемо бачити розкішні парадні зали з витонченим оздобленням. У центральному залі інтер’єр по-справжньому королівський: стеля прикрашена рослинними візерунками, підлога — паркетна, стіни дивують своєю елегантністю.
У 1840-х роках тут розміщувалася міська канцелярії одеського генерал-губернатора. Тоді ж, а саме у 1845 році на замовлення тодішнього власника Радзівіла була проведена реконструкція будівлі за проектом Джованні Скудієрі. Під час Кримської війни у палац прилетіло декілька снарядів з англо-французької ескадри, але ушкодження виявились незначними.
Адміністративна кар’єра будівлі з переходом до рук дійсного статського радника Григорія Григоровича Маразлі (1831 – 1907), який спочатку замовив модернізацію будівлі, основна частина якої була спрямована на збільшення її площ. Роботи проводилися 1874-го за планом архітектора Фелікса Вікентійовича Гонсіоровського. Вони назавжди змінили простий прямокутник його силуету на складний периметр. Доречі, цей архітектор працював ще над одним одеським шедевром – Шахським палацом.
При цьому колишня одеська резиденція Потоцького продовжувала приносити своєму власнику чималий прибуток як орендовані апартаменти – так історія зберегла дані, що 1884-го тут проживав одеський градоначальник, таємний радник Павло Павлович Косаговський (1832 – 1895) – голосний Одеської міської думи, голова Одеського біржового комітету Григорій Еммануїлович Вейнштейн (1860 – 1929).
У жовтні 1889 року Г. Г. Маразлі запропонував місту надати у дар частину своєї ділянки на Софіївській для розміщення тут різноманітних міських закладів: аудиторії для народних читань, народного училища, музею красних мистецтв, музею прикладних знань, музею Товариства історії та старожитностей. Вже 6 листопала того ж року Міська дума прийняла постанову у отриманні у дар дві ділянки. На одній хотіли облаштувати міську аудиторію та народне училище. На другій – Музей красних мистецтв. Так само на другій ділянці повинні були з’явитись окремі приміщення для Одеського відділення Імператорського російського технічного товариства, музею прикладних знань, музею Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей, а також для нарад Бальнеологічного товариства.
У 1889 році в будівлі Палацу Потоцьких було створено Художній музей. Він і нині є популярною культурною установою Одеси. Тут міститься грандіозна колекція творів графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва та живопису. Відвідувачі музею зможуть насолодитися шедеврами видатних митців, серед яких Врубель, Рєпін, Шишкін та багато інших.