Мало хто не знає про одеський Пасаж. Навіть сьогодні ця будівля вражає уяву своєю величчю та розкішшю, а сотню років тому це взагалі був справжній архітектурний шедевр. Для тих часів це був справжній універсальний магазин, в якому можна було знайти будь-що і на будь-який смак.
Легенда, за якою криється відкриття першого в Одесі універсального магазину, в якому можна було купити одночасно і калоші, і шовку, досить цікава. Будівля майбутнього «Пасажу» збудована в історичному місці. Спочатку будівництво належало офіцерам Російської Імперії, які отримали місце для забудови ще у далекому XVIII столітті.
Потім якийсь одеський підприємець Крамарьов вирішив збудувати на цьому місці прибутковий будинок у 1822 році – місце на перетині двох центральних вулиць міста зобов’язувало! Після закінчення будівництва до будинку в’їхав брат одного з найвідоміших російських поетів Олександра Пушкіна — Лев, який працював на митниці. Лева Сергійовича у тій квартирі часто відвідували відомі персони та представники богеми, були серед них Микола Гоголь та Його Величність Імператор.
Потім будинок викупив Мойсей Менделевич — купець та голова компанії, яка займалася торгівлею хлібом. У його планах було знести прибутковий будинок і збудувати «Пасаж», де продавалося б все – від грамофонів до поштових листівок. Якщо вірити дореволюційним міським довідникам, то в 1910 році під дахом «Пасажу» розташовувалося безліч лавок.
Ісаак Кохріхт, купець першої гільдії, тримав ювелірну крамницю, а парфумерія належала Аудерському-молодшому, який славився своїми кремами та помадами. Дамам білизну продавав Кацман. Тут же, як згадувалося раніше, можна було придбати грамофони та музичні інструменти у Йозефера, галантерея пропонувалася у Гальперіна. До речі, тут була одна із перших книгарень «Нового часу» Суворіна. Ну і насамкінець, перед тим, як вирушити в гастроном Беккеля, можна було зробити фотопортрет у «Придворній фотографії» біля Білоцерківського.
У приміщенні універсального магазину також знаходився і ресторан із претенціозною назвою «Ермітаж», де, подібно до однойменної галереї, було повно розкішностей і надмірностей, а до півночі це місце перетворювалося на центр кутежа. Дуже вдало, адже найсвіжіші новини завжди впізнаються у чергах.
Говорячи про пам’ятки архітектури, варто згадати стовп, який поставили прямо навпроти входу до «Пасажу». Чим він уславився? На ньому був годинник, та не якийсь, а перший у всій Одесі електричний! З того моменту побачення призначалися «під годинником».
Історій одеський «Пасаж» бачив жоден десяток і навіть жодну сотню, але є легенда, що своїм існуванням має бути вдячний нікому іншому, як французу Емілю Золя. За легендою дружина того самого Мойсея Менделевича прочитала «Дамське щастя» популярного романіста і так надихнулася ідеєю магазину, що буквально змусила чоловіка побудувати перший універмаг.
Ще б пак, адже роман про кохання, яке могло бути трагічним, але стало щасливим, про світ відрізів матерії, прикраси, капелюшки та інші дамські штучки не могли залишити жінку байдужою. Менделевич, як справжній комерсант, одразу ж почув вигоду і за два роки «Пасаж» гостинно відчинив свої двері. Вкладені мільйон триста тисяч мали б окупитися, і був би чудовий фінал, як і в романі – кохання на тлі мільйонів, але трапилося нещастя.
Якось Менделевич прочитав у новинах, що корабель із його товарами затонув, серце його не витримало, і купець помер. Так, з одного боку, пристрасть до грошей і спрага наживи зіграли поганий жарт з Менделевичем, але, з іншого боку, подарували Одесі «Пасаж» — унікальну архітектуру історичну будівлю. Доречі, про іншу багату династію одеських банкірів можете почитати тут.
Для тодішньої Одеси Пасаж справді був чимось неймовірним: скляна стеля, ліфт, центральне опалення та величезні підвальні приміщення, якими курсували вагонетки, що розвозили товари магазинами на першому поверсі. На другому поверсі, над гастрономом, розмістилася редакція газети “Одеські новини”.
Дах будівлі прикрашають скульптури покровителя торгівлі Меркурія та богині удачі Фортуни верхи на паровозах. Краєзнавці досі сперечаються про те, чому римських богів вирішили зобразити у такому незвичайному вигляді. Колись на розі Дерибасівської та Преображенської височів купол – але його знищила пожежа 1901 року, як і скульптури на даху з боку Преображенської. Крім того, сто років тому поряд з Пасажем височив стовп із першим у місті електричним годинником – тут одесити призначали зустрічі та побачення. Самы можете порівняти ці масштаби з, наприклад, тим що будувалось потім у Дніпрі.
Готель та торгові ряди в Пасажі продовжували існувати і за радянської влади, і за румунської окупації. Найпопулярнішим місцем тут залишався Центральний гастроном – наразі у його приміщеннях розташувався ювелірний магазин. А у 80-х роках тут знімали епізоди музичного фільму про Одесу “Приморський бульвар”.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
Мало хто не знає про одеський Пасаж. Навіть сьогодні ця будівля вражає уяву своєю величчю та розкішшю, а сотню років тому це взагалі був справжній архітектурний шедевр. Для тих часів це був справжній універсальний магазин,…
