В античні часи на місці Пересипу було море. На вершині Жевахової та Шкодової гір досі можна знайти черепашки. У середні віки у цій місцевості море відступило, утворилися затоки, що нині стали Куяльницьким та Хаджибейським лиманами. Куяльницький лиман підживлювався з річок Великий та Малий Куяльники. Вважається, що в ХІ—XV століттях тут утворився той самий піщаний перешийок, яким пройшов перший торговий шлях, а пізніше обжилися козацькі хутори і наш знайомий Пересип.
у вересні 1789 року загін генерал-майора Йосипа де Рібаса штурмом опанував турецьку фортецю Хаджибей. Потім учасники штурму – чорноморські козаки, які вирішили осісти на завойованій ними благодатній землі, почали селитися на місці майбутнього Пересипу. І ще наприкінці минулого століття на Московській, яка названа нині на честь Чорноморського козацтва, і на інших пересипських вулицях жили їхні нащадки — Вихристенки, Дармостученки, Косолапенки, Кривопищенки, Цимбаленки, Чорнобривенки… Час поступово розмивав давні родини, але зазначив наш земляк Лев Славін, «у селянському хлопці, в капітані далекого плавання, в університетському професорі раптом проглядався тип запорожця, що зберігся в усій чистоті, з козацької січової вольниці — весь цей сплав удачі, гумору, сили, поезії».
У давнину оселилися тут і євреї, облаштували молитовний будинок і цвинтар, почали торгувати лиманською сіллю, зажили першою в нашій місцевості громадою. Можливо, про нащадка якогось корінного пересипського єврея і написав ці рядки Ісаак Бабель: “У пору мого дитинства на Пересипу була кузня Іойни Брутмана. Кузня стояла біля Балтської дороги». Кузень тут було чимало: Кавуненка на Московській, Котляра на Балтській дорозі, Лібенріта на вулиці Божакіна… але не вони, як кажуть, «робили погоду» на Пересипу.
Здавна далекоглядні одеські ділові люди — Єфруссі, Ашкеназі, Великанов, князь Жевахов, Лемме, Маврокордато, Новіков, Санценбахер, Трапані… обзаводилися землею на Пересипу, ставили будинки, господарства, заводи, фабрики, у прямому та переносному сенсах багатство. Як написав Едуард Багрицький, «тут, на Пересипу, цегляною силою заводи встали, вугілля загуло…».
Потрібно згадати завод Фалька, що існував ще з 1842 року, на якому могли створити парову машину і відлити дзвін, шкірзавод Параскева, цегельні заводи , завод інженера Гена, відомий нинішнім поколінням як ЗОР, газовий завод Рідінгера, міські скотобійні — нинішній м’ясокомбінат, робітники якого, напевно, єдині в Одесі мали «фірмовий» танець «Від мосту до бійні», паровий млин Вайнштейна.
Створення настільки великої промислової зони принесло із собою «радості» повсякдення робочих районів. У певні періоди часом людям, які працювали на підприємствах, замість квартири чи будинку пропонували жити у переповнених бараках.
Район Лиманчика став місцем дислокації нафтосховищ Російського товариства пароплавства та торгівлі (РОПіТ). На Пересипу збудували кілька електростанцій. Прилеглі вулиці стали районами робітничих селищ із невлаштованим побутом. Море виявилося відрізаним від міста. Рекреаційний потенціал Пересипу було втрачено на довгі роки.
На всіх колишніх підприємствах Пересипу працювала величезна кількість селян, які приїхали із сіл України, Росії та Молдови. Як ми вже казали, зазвичай за житло їм слугували брудні бараки. Атмосфера тут була відповідна – постійне пияцтво, бійки та поножовщина. До подій 1917 року на Пересипу мешкало понад 25 тисяч жителів. Схожість із Молдаванкою видавала злочинність та антисанітарія.
За радянських часів пересипський берег моря від скотобоєн майже до Лузанівки перетворився на промзону. Збудували нафтопереробний завод, нафтоналивну залізничну станцію, розширили район нафтобаків.
В даний час більша частина промисловості на морському узбережжі Пересипу не працює. Територія м’ясокомбінату та ЗОР порожніє. Частину території віддано під склади та торгівлю. Тільки завод «Одескабель» може похвалитися своїм непоганим станом.
Депресивними виглядають і житлові квартали вулицями Чорноморського Козацтва та Отамана Головатого. Старі будинки позбавлені елементарних побутових зручностей і здебільшого сильно зношені.
Крім цього Пересип є екологічно несприятливим місцем для проживання людей: тісне сусідство автомобільних доріг і залізниці, промисловості, високий рівень ґрунтових вод і постійна загроза підтоплення.
У той же час Пересип є транспортною магістраллю: тут проходить єдина дорога з поселення Котовського до інших районів міста, магістральна залізниця з кількома станціями. Частину берега на Пересипу займає порт.
Таким чином, приморська територія використовується зовсім недоцільно – і заводи стоять, і люди біля моря тут не відпочивають. А жити тут некомфортно. Неодноразово висувалися ідеї трансформації цього району, але поки що ні до чого серйозного вони не дійшли.
Звісно, можна було б знести стару промзону, але винос діючих виробництв за межі міста – процес занадто коштовний. Навряд чи Одеса як місто зможе собі це дозволити. Хіба що даний процес буде організовано за рахунок загальнодержавного бюджету чи за рахунок приватних інвесторів.
Можливо виходом була б домовленість з інвесторами про трансформацію цієї території у рекреаційну куротно-розважальну зону за рахунок залучених інвестиційних коштів, але з правом отримання прибутку на тривалий строк.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
