Досліджуючи історію Одеси, не можна залишити без уваги духовне життя її жителів, яке нерозривно було пов’язане з релігією. Переважну більшість у місті складали православні росіяни, українці та греки, тож основними центрами духовності стали християнські православні храми.
Першим одеським храмом можна вважати похідний храм Нижньогородського полку, який прибув до Хаджибею в травні 1794 року. Богослужіння там вів священник Євдоким Сергеев. Згодом, за планом де Волана, затвердженим 27.05.1794 р. Катериною II, в місті були закладені 4 храми: Миколаївський собор на головній площі, Троїцький собор для грецької частини населення, Катерининська церква для військовослужбовців та Олександрійська — у фортеці.
22 серпня 1794 року Одеса отримала архієрейське благословіння на будівництво першого «тимчасового» храму в ім’я Святого Миколи. А так як він був деревя’ним і тісним, то 14 листопада 1795 року особисто митрополитом Гаврилом був закладений кам’яний Миколаївський собор, який мав стати головним у місті. Наступного дня митрополит заклав Олександрійську, в ім’я Олександра Невського церкву у фортеці. Проте вона так і не будувалась.
В тому ж 1795 р. був закладений і храм Святої Трійці у грецькому форштаті — на розі сучасних Катерининської і Троїцької вулиць. На її будівництво Катерина II указом від 19.06.1795 року виділила 2 тис. карбованців з державних коштів. Крім цього, архімандрит Діонісій з дозволу митрополита зібрав серед знатних греків та інших іноземців в різних містах Російської імперії ще 2250 карбованців.
Та не дивлячись на досить сприятливі умови, будівництво не вдалось завершити за три роки, як планувалось. Більш того, в 1803 році на прохання прихожан воно було перенесено на середину кварталу, на те місце, де й зараз знаходиться Грецька церква. Лише в лютому 1808 р. священник Петро Куницькнй доповів Катеринославській Консисторії про готовність до освячення новобудованого греками храму Святої Трійці, яке й відбулося навесні 1808 року.
Слід зазначити, що Троїцька церква відігравала роль у духовному житті міста. Це єдиний з перших одеських храмів, який пройшовши всі випробування не лише зберігся, але і залишався одним із центрів духовної культури.
Зовсім по іншому склалася доля церкви Святої Катерини. Так як в перші роки свого існування Одеса була в однаковій мірі і військовим і торговим містом, то ця церква була при значена для військовослужбовців. Проте за часів Рішельє починається швидкий торгово-економічний розвиток міста і нагальна потреба у церкві для військових відпала. Будівництво її поступово загальмувалось і припинилось.
Питання про його завершення, підняли купець Семен Мясников і таврійський поміщик Куліковський, які 1.12.1817 року звернулись до Одеського градоначальника графа Ланжєрона з проханням на дозвіл побудови церкви. Вони пообіцяли значні кошти: першочерговий внесок по
5 тисяч карбованців, а потім щорічно по 1 тисячі карбованців.
Ця пропозиція була радо зустрінута місцевою адміністрацією і отримала благословіння митрополита Гавріїла. Проте її ініціатори так і не реалізували своїх благочестивих намірів. А в 1821 році з дозволу духовного відомства градоначальник Одеси Трегубов наказав розібрати недобудовану церкву і старі будови навколо неї, що й було зроблено у вересні того ж року. Так церкві не судилося стати прикрасою міста.
Цікаво склалась доля і Миколаївського собору. До завершення будівництва кам’яного храму богослужіння велось в «тимчасовому» — дерев’яному, який відігравав значну роль в духовному і громадському житті міста. Так, на початку січня 1796 р. протоієрей Євдокнм Сергеев там привів
дo присяги 150 виборців міського голови і членів магістрату. А 17.09.1798 року там же відбулася церемонія освячення пожалуваного Одесі гербу.
Багато зусиль для розвитку духовно-релігійного життя в Одесі доклав її градоначальник Рішельє. Він сприяв розбуюві православних храмів, в яких вбачав центри духовності. За його проханням архієпископ Платон 25.05.1808 року освятив добудований Миколаївський собор в честь Преображення Господнього, а тому новий собор називатися став не Миколаївським, а Преображенським. Проект внутрішнього обладнання собору зміг реалізуватися лише при Ланжероні, який перейнявся турботами храму.
З собором тісно спілкувалась одеська інтелігенція, в тому числі і викладачі університету. Проповіді архієпископів Іннокентія і Димитрія завжди збирали місцевих інтелектуалів. У великі свята в богослужіннях приймали участь делегації від учбових закладів. Священники собору викладали
богослівські дисципліни практично у всіх учбових закладах міста.
Трагічно змінилась доля Преображенського собору за часів радянської влади. В 1922 році він був повністю пограбований державою, в березні 1932 році — закритий, а згодом і знищений. У 1999 році було розпочато роботи по відновленню собору. В 2011 році собор було повністю добудовано і освячено. Він нагадував про те, що в XIX ст. адміністрація міста, церковні діячі, громадськість піклувались про свої храми, бо вбачали в них важливий осередок духовного життя людини, де стверджуються справжні моральні цінності.
Але в 2023 році російські агресори знову зруйнували храм. Вночі 23 внаслідок падіння ракети було зруйновано стіну з південно-східного боку, ракета влучила в головний вівтар у середині верхнього храму, зруйнувавши перекриття трьох поверхів, та пошкодивши внутрішнє оздоблення та ікони.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
