Цей співак був дуже популярним свого часу, зокрема і в Одесі. Іноді деякі екскурсоводи взагалі розповідають, що він був родом з Одеси, розповсюджуючи популярний міф. А ми сьогодні спробуємо разом пригадати реальні факти з біографії Петра Лещенка.
Народився 14 червня 1898 року в селі Ісаєве (нині – Миколаївський район Одеської області). Мати – молода селянка, про батька немає жодних відомостей. Є відомості, що матір мала музичний слух та гарно співала народні пісні, що, вочевидь, повпливало на майбутнє її сина.
У віці дев’яти місяців Петра було вивезено до Кишинева. У вісім років завдяки здібностям до співу та танців його було взято до Церковного солдатського хору, потім визначено до Народного парафіяльного училища. Це дало змогу трохи влаштуватись у житті, але не надовго.
Зважаючи на ламання голосу, у 17 років Петро залишився без засобів для існування і вирішив піти в армію. Спочатку служив добровольцем у піхоті, але згодом його направили на навчання. Закінчивши піхотну школу прапорщиків у Києві, у березні 1917 р. через 40-й запасний полк в Одесі був направлений на румунський фронт. Пізніше доля ще не раз пов’яже його з Румунією.
А поки що, у серпні 1917 р. Лещенко був тяжко поранений і до середини січня 1918 р. лікувався у кишинівському шпиталі. За цей час Кишинів опинився у складі Румунії і таким чином Лещенко мимоволі став емігрантом. Втім, він аж ніяк не опинився поза подіями. Існують відомості, що Лещенко встиг послужити і у Білій армії. І лише після поразки білих він остаточно емігрував.
Співав у церковному хорі, в оперній трупі, з осені 1919 р. почав виступати у складі танцювального колективу, багато гастролював містами Румунії. У 1925 р. кілька місяців працював у Парижі, потім виступав у Швеції, Туреччині, Греції, Близькому Сході.
У липні 1926 р. одружився на танцівниці Зінаїді Закітт, уродженці Риги, разом з якою склав танцювальний дует. Познайомились вони на танцювальних курсах у балетній школі Трефілової у Парижі. Коли дружина завагітніла, почав виступати як співак. Цьому сприяло знайомство з молодими ризькими композиторами Оскаром Строком, Марком Мар’яновським, котрі стали постійними авторами Лещенка.
У 1931 році співак здійснив перші грамзаписи у Берліні, у 1933 р. – записувався у Відні на студії “Коламбіа”. Але найбільшої популярності отримали записи, зроблені 1935 р. у Лондоні. Завдяки радіопередачам Лещенко став популярним співаком. Перебравшись зі всією сім’єю на постійне проживання в Бухарест, він із компаньйонами відкрив ресторан, у якому виступав як “зірка” програми.
Особливою популярністю користувалася пісня “Чубчик”, яка стала своєрідною візитною карткою співака. Загалом же репертуар Лещенка був дуже широкий: він виконував танго, фокстроти, романси, частівки, народні російські, українські, румунські та циганські пісні. Не оминав він і пісні радянських авторів – І. Дунаєвського, братів Покрасс, Б. Фоміна та інших.
Платівки співака видають фірми «Parlophone Records» (Німеччина), «Electrecord» (Румунія), «Bellaccord» (Латвія).
З весни 1932 року знову працює разом із Закітт у Чернівцях, у Кишиневі. 1935 року з Кавурою та Геруцьким на вулиці Каля Вікторія, будинок 2, він відкриває ресторан «Лещенко», який проіснував до 1942 року. Лещенко у своєму ресторані виступає з ансамблем «Тріо Лещенко» (дружина співака та його молодші сестри — Валя та Катя).
1935 року Лещенко двічі виїжджає до Лондона: виступає по радіо, записується на студії звукозапису та на запрошення відомого імпресаріо Гольта, Лещенко дає два концерти. У 1937 та 1938 роках на літній сезон із сім’єю виїжджав до Риги. Решту часу до початку війни проводить у Бухаресті, виступаючи в ресторані.
З початком війни між Німеччиною і її союзниками та СРСР, Лещенко отримав виклик до 16-го піхотного полку румунської армії, до якого його було приписано як офіцера-резервіста у званні сублокотенента (молодшого лейтенанта). Але Лещенко під різними приводами намагається ухилитися від служби та продовжує концертну діяльність. Лише за третім викликом Лещенко прибув у полк у Фелтічені. Тут його судили офіцерським судом, попередили, що треба бути за викликами, і відпустили.
Зрештою, саме цей аспект і примушував його довго відмовлятись від гастролів у Одесі, куди його наполегливо запрошували. Зрештою, Лещенко зміг прибути в Одесу лише у травні 1942 року. У період з 6 по 9 червня він дав три концерти у Російському театрі, які пройшли з грандіозним успіхом. У процесі підготовки до концертів Лещенко познайомився з 19-річною співачкою Вірою Білоусовою, з якою почав нові відносини. Виїхавши до Румунії, зі скандалом Лещенко оформлює розлучення з дружиною, але все закінчується скандалом. Незабаром він знову отримав виклик до діючої армії.
Щоб і цього разу не довелося одягати форму, артист вступив на роботу співаком до ресторану “Норд”, що вважалося “мобілізацією вдома”. На той час Лещенко переїхав жити до своєї коханої на вул. Новосільського, 66. У тому ж дворі Петро Костянтинович знайшов споріднену душу — Ніла Топчія. Це був один із провідних співаків оперного театру, згодом Заслужений артист УРСР. Разом співаки ходили співати до церковного хору.
Однак у жовтні 1943 р. артиста все ж таки призвали до армії та направили служити до Криму на посаду завідувача офіцерськими їдальнями. У березні 1944 р. він востаннє приїхав до Одеси, щоб вивезти до Румунії свою наречену та її родину. У травні 1944 р. Лещенко офіційно розлучився із Закітт і зареєстрував шлюб із Вірою Білоусовою.
Після капітуляції Румунії вони багаторазово виступали перед радянськими військами, у тому числі маршалом Конєвим. Ставлення до артистів було найприязнішим. Лещенко давав концерти у шпиталях, військових гарнізонах, офіцерських клубах для радянських солдатів. З ним виступала та його дружина Віра Лещенко.
У березні 1949 р. Лещенко та Білоусова поступили до бухарестського Театру естради. Проте на початку 1950-х ставлення до них змінилося, і в березні 1951 р. Лещенка було заарештовано після концерту в місті Сталін (нині Брашов).
Його неодноразово переводили з однієї тюрми до іншої. Також Лещенка допитували у справі його дружини, яка отримала звинувачення у «зраді Батьківщині». Стан здоров’я співака став різко погіршуватись. Йому зробили операцію, але вона не допомогла. 16 липня 1954 року Петро Лещенко помер. Місце його поховання невідоме і досі.
Реабілітували Лещенка лише 1988 року. В даний час про артиста видано кілька книг, написано сотні статей, випущені на платівках, касетах та дисках практично всі його записи. А у Одесі, в якій він провів багато щасливих моментів і збирав оплески вдячної публіки, його іменем назвали вулицю.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
