Підводні човни в боях за Чорне Море: одеський досвід Другої Світової

12:42  |  17.05.2024
Підводні човни в боях за Чорне Море: одеський досвід Другої Світової

Свого часу підводний флот зіграв свою роль в операціях всіх ворогуючих сторін на Чорному морі. І хоча значних результатів підводні сили Румунії чи СРСР так і не здобули, однак свій вклад вони все ж мали. Сьогодні роздивимось, яку ж роль у війні зіграли підводні човни та до чого тут Одеса.

Ситуація на початок війни

За станом на 22. 06. 1941 р., співвідношення боєздатних підводних човнів супротивників на Чорноморському ТВД складало 24:1 (румунський підводний човен «Дельфін / Delfinul») на користь Чорноморського флоту РСЧФ СРСР.

Дивізіон підводних човнів в Одесі

Конвенцією Монтре 1936 р., яка діє й понині, обмежено доступ військових кораблів нечорноморських країн у мирний час (по класу, сумарній водотонажності та часу перебування в Чорному морі) та блоковано доступ у воєний час через протоки Дарданелли та Босфор. На протязі Другої світової війни Туреччина неухильно дотримувалась цих вимог, тому для Німеччини та Італії необхідно було вибрати альтернативний шлях комплектування своїх підводних сил на Чорному морі. Для Радянського Союзу таких обмежень не існувало, але приклади з англійською В-1 та тихоокеанською Л-16 (11. 10. 1942) субмаринами при їх невдалій передислокації морем на Північний флот, змусили радянське командування теж шукати інші шляхи, причому в обох напрямках: Чорне море – Північний флот та Тихоокеанський флот – Чорне море.

Перекидання німецьких човнів

Маршрут майбутньої 30-ї флотилії розпочався з порту Киль, де підводні човни були встановлені на спеціальні понтони з розворотом корпусу на 90 градусів для можливості проходу під мостами. Підводні човни буксирувались каналом Кайзера Вільгельма до Гамбургу, потім по Ельбі до Дрездену. У Юбігау підводні човни перевантажувались на сухопутні багатоосні трейлери, на яких по
шосе долали відстань у 450 км до порту Інгольштадт на Дунаї.

Німецька субмарина на етапі транспортування

Потім підводні човни знов перевантажувалися на понтони і буксирувалися двома групами (1-ша до Лінца, 2-га до Галаца). З понтонів субмарини спускалися на воду щоб, або своїм ходом, або на буксирі перейти по Дунаю до порту Сулина, після чого морем – у ВМБ Констанца.

Операція вимагала формування спеціальної групи забезпечення у складі 600 осіб: кораблебудівники, зв’язківці, водії, дорожня поліція тощо). До групи була залучена спецтехніка (багатоосні 60-ти тонні платформи та важкі тягачі по 150 к.с. кожен). Підводний човен (максимально облегшений) розташовувався на двох платформах, які, не зупиняючись, тягнули 4 тягачі. Заправка тягачів та зміна водіїв відбувалася на ходу. Сухопутний шлях було пройдено за 56 годин. Транспортування по землі та воді зайняло 6 тижнів. Так само залізницею перекидались і італійські підводні човни.

Американки в бою

У травні 1942 р. підводний човен А-3 (т.зв. «американський» проект), командир – капітан 3 рангу С. А. Цуріков, вийшов на позицію у Одеську затоку, виявив фарватер і влаштував засідку вставши на підводний якір, проти конвою, який вирушив з Констанци у складі транспортів «Ardeal» і «Sulina» та під охороною есмінців «Regina Maria», «Maresti», «Marasesti» й патрульних катерів PR-4, PR-6.

Підвоний човен А-3 в поході

29 травня 1942 р. о 10.23 за московським часом було здійснено 2-х торпедний залп торпедами 45-
36, який у 09.29 за румунським часом влучив у борт транспорту «Sulina» (3495 брт).
Для того щоб не демаскувати підводний човен піднятим від гребних гвинтів мулом, командир прийняв рішення лягти на дно у точці залпу серед мінного поля. Супротивник навіть не припускав можливості торпедування у світлий час на мілині з відстані 3,5 каб, знаходячись на мінному полі, й не переслідував субмарину.

03 червня у цьому ж поході під Одесою було виявлено ще один конвой, але мілина між супротивниками завадила його атакувати. 11 червня 1942 р. ПЧ А-5, командир – капітан-лейтенант Г. А. Кукуй, в Одеській затоці здійснив атаку конвою у складі транспорту «Ardeal» під охороною протичовнових сил з 5 одиниць. Капітан встиг викинути судно на мілину. Наслідком цієї атаки стало встановлення 25 червня нового румунського мінного загородження S-33 на якому через місяць в районі маяка В. Фонтан підірвався ПЧ А-5, що не завадило йому 4 серпня повернутися до бази. 260 німецьких контактних протичовнових мін стали боронити окуповану Одеську затоку від субмарин. У подальшому бойові дії в Одеській затоці для дивізіону ПЧ типу «А» були невдалими (липень — ПЧ А-5, початок серпня — ПЧ А-2, 2-15 вересня — ПЧ А-4).

Підводні човни типу «малютка»

На відміну від «американок», для «малюток» бойові дії в Одеській затоці стали смертельними: ПЧ М-33, командир – капітан-лейтенант Д. І. Суров, підірвався 25. 08. 1942 на 2-х мінах, а через місяць 26. 09. 1942 на тому ж самому мінному загороджені підірвався ПЧ М-60, командир – капітан-лейтенант Б. В. Кудрявцев. ПЧ М-31 (командир – капітан-лейтенант Є. Г. Расточіль) спробував отримати сатисфакцію двічі досягши бойових успіхів: серпень 1942 р. – буксир «Дюренштейн» (Одеська затока), 6. 10. 1942 – буксир «Олтул» (Очаківське гирло), але був атакований 17 грудня 1942 р. UJ-80 у бухті Жебрияни.

Які ж справжні причини такої різниці у діях підводних човнів американської побудови типу «А» й фіаско радянських субмарин типу «М» в одному й тому ж самому географічному районі у доволі
невеликий проміжок часу з кінця травня по кінець вересня 1942 року? Перерахуємо їх:

  • 53-см торпеди «малюток» значно важчі ніж 45-см торпеди «американок»,
    тому останні роблять менший «торпедний мішок» при пострілі і вимагають
    меншої кількості води для погашення плавучості, щоб не демаскувати підводний
    човен;
  • дивізіон «американок» добре знав Одеську затоку, бо свого часу був
    родоначальником підводного флоту Морських Сил Чорного моря і деякий час
    базувався як безпосередньо в Одесі, так і поблизу Очакова (Каберда);
  • перед «малютками» до війни та на її початку ставилися завдання по
    охороні своїх баз, в основному, у Криму та на Кавказі, тому практичне знання
    навігаційних та фізико-географічних особливостей Одеської затоки не було на
    порядку денному для їх командирів доволі довгий час.

Успіхи німецьких підводників

На відміну від італійців, які фактично сформували свої підводні сили на Чорному морі з «нуля», німецькі флотоводці послали на театр підводні човни, «обкатані» у бойових діях і з доволі солідним послужним списком перемог на своєму бойовому рахунку.

Основним бойовим завданням 30-ї флотилії була блокада Кавказського узбережжя та зрив судноплавства радянських танкерів на Чорному морі. Підводні човни 30-ї флотилії Крігсмаріне встигли зробити 58 бойових походів, в яких потоплено 5 морських цілей: танкер «Емба» (30 червня 1943 р. U-24), танкер «Вайян Кутюр’є» та пасажирський теплохід «Пестель» (U-20), шхуна «Танаїс»
та буксир «Смєлий» (U-23).

Потоплений теплохід «Пестель»

На закид, що т/х «Пестель» було потоплено 19 червня 1944 р. під Трабзоном у турецьких територіальних водах, природньо виникає питання: що робив там радянський пароплав, якщо радянський ПЧ Щ-214 неодноразово, зокрема 03 листопада 1941 р., топив турецькі судна?

Слід зазначити, що німці планували нарощувати чисельність свого чорноморського підводного флоту за рахунок будівництва підводних човнів ХХІІІ серії на Миколаївських заводах (20 вересня 1943 р. німецька фірма отримала замовлення на будівництво 14 одиниць, але 1 травня 1944 року
замовлення було скасовано).

Румунські та італійські підводники

Дозорна служба румунської субмарини «Дельфін / Delfinul» в 60 милях мористіше від ВМБ Констанца 26 червня 1941 р. дозволила заздалегідь виявити радянські ударні корабельні сили та завчасно повідомити про небезпеку, що в кінцевому рахунку привело до розгрому загону командира 3-го дивізіону есмінців капітана 2 рангу М. Ф. Романова (флагманський лідер «Харків» пошкоджено і лідер «Москва» потоплено, а частину екіпажу, включно з командиром, узято в полон).

Бойова діяльність ПЧ «Delfinul» під проводом Constantin Costachescu не обмежилась лише цим бойовим успіхом. 1941 року у серпні під Одесою, за наведенням субмарини, німецькою та румунською авіацією було знищено кілька транспортів конвою, зокрема 12 серпня — т/х «Новоросійськ» і 13 серпня — т/х «Поліна Осипенко».

Надмалий італійський підводний човен

Вже 9 вересня ПЧ атакував (безуспішно) крейсер «Комінтерн». 5 листопада о 08.44 було здійснено двоторпедний залп по танкеру «Кремль», який було пошкоджено. У 7 бойовому поході (6 – 13 грудня) під час повернення у Констанцу було виявлено 2 радянських підводних човни і наведено на них протичовнові кораблі.

З травня по липень 1942 р. італійські надмалі підводні човни здійснили 24 бойових виходи на блокаду Севастополя. 13 червня в результаті атаки торпедним катером Д-3 (старший лейтенант О. М. Чепик) Ялтинського порту загинув НМПЧ СВ-5. Через два тижні 26 червня 1942 р. НМПЧ СВ-3 (ст. лейтенант Соррентіно) біля мису Ай-Тодор торпедував ПЧ С-32. Ще один радянський підводний човен Щ-203 було торпедовано 28. 08. 1943 біля мису Тарханкут НМПЧ СВ-4 (ст. лейтенант Армандо Сібілло). Потоплення 18. 09. 1943 мінного загороджувача італійським НМПЧ потребує додаткового підтвердження.

Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса telegram ico!

Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!

Если вы нашли опечатку на сайте, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter

Популярное за неделю
Оставьте комментарий

*

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: