Під час чергової єгипетсько-турецької кризи 1830-х років Російська імперія не полишала спроб закріпитись на Босфорі. Одного разу російські війська навіть висадились в цьому районі, це сталось у 1833 році. Однак трохи згодом ледь не вдалось повторити цю операцію, певну роль в підготовці якої грала і Одеса.
У 1833 році задля підтримки султана у його боротьбі з єгиптянами Росія відправляє демонстративний контингент військ. Однак та група військ була занадто слабкою, не мала відповідної підтримки і не відповідала тим задачам, які номінально могли б перед нею постати.
Позбавлені штатного обозу й необхідної кавалерії дві піхотні бригади новосформованої 26-ї піхотної дивізії, навіть підтримані двома зведеними батальйонами моряків, могли виставити лише
близько 6000 боєздатних вояків, придатних для маневрових бойових дій. Але навіть такий слабкий загін кораблі Чорноморського флоту змогли доставити лише в два прийоми, причому виникли нагальні проблеми з постачанням.
Військ для посилення загону Н.Н. Муравйова на Північному узбережжі Чорного моря не було. Лише через півтора-два місяці їх міг підтримати Береговий загін сформований П.Д. Кисельовим, в утримуваній російськими військами фортеці Силістрія. Але до підходу полків 14-ї піхотної дивізії він нараховував лише 6 батальйонів та 2 козацьких полки при 12 гарматах.
Можна вважати, що реальних військових сил, здатних протистояти Єгипетській армії, яка вже перейшла Таврський хребет у кількості 32 тисячі регулярних військ та 4-5 тисяч бедуїнів, Російська імперія в Причорномор’ї не мала. Зупинити війська Ібрагіма-паші, підтримуваного Францією, вдалося завдяки демонстрації рішучості й використанню статусу могутньої держави при забезпеченні дипломатичної ізоляції Франції. Ризикована військово-дипломатична гра завершилась успішно, але російське керівництво чудово розуміло авантюрність подібних акцій, непідкріплених необхідними ресурсами та силою.
Крім усього іншого десант поніс значні втрати співставні з бойовими. За час експедиції 45 солдат втекло й залишилось в Туреччині, померло 82 унтер-офіцери й нижні чини, близько 1000 яжкохворих евакуювано через порт Одеси для лікування.
У 1837-1838 роках ситуація між Єгиптом та Туреччиною знову загострюється, і питання про можливу висадку на Босфорі знов стає нагальним. Тому починаються відповідні підготовчі роботи. Військове відомство швидко завершило відповідне планування й приступає до його реалізації.
У травні 1838 р. Чорноморська ескадра здійснює висадку військ Чорноморського загону в Цемеській бухті. Тобто користуючись загальним загостренням обстановки Росія закріплює свої позиції на Чорноморському узбережжі, а флот отримує належну практику. Практично одночасово починається підготовка частин П’ятого корпусу до походу «для вспоможения Турции против египетского паши».
Цього разу було враховано досвід й помилки при підготовці Десантного та Берегового загонів у 1833 р. До складу Десантного корпусу готувались частини 13 і 15-ї піхотних дивізій. На відміну від 1833 р. Десантний корпус нараховував вже 24000-25000 боєздатних солдат, звільнених від допоміжних функцій і готових до польових регулярних дій. Всі хворі, неготові, нестроєві залишались з надлишковим майном у складі четвертих батальйонів полків, на місце постійного базування. Одночасно залишені батальйони являли собою кадр на основі якого при приєднанні резервних батальйонів відповідних / полків чи маршового поповнення досить швидко розгортались у боєздатні резервні полки хоч і скороченого штату. Вони становили резерв.
Частини 13-ї дивізії, призначені для висадки десанту, перекидились в район Одеси. Відбувається перебудова обозів, готуються в’юки та сакви, купуються додатково коні під в’юки, замовляється шанцевий інструмент. Спеціально для десанту готуються рухомі ремонтні майстерні. Збирається | тримісячний запас провіанту для завантаження на кораблі, й дається розпорядження щодо підготовки ще трьохмісячного запасу на десант 25 тис. чоловік, що мав складуватись у Чорноморських портах.
Така сама підготовка відбувається у частинах 15 піхотної дивізії, завбачливо розміщеної на квартирах у Таврійській губернії, в тому числі і в Криму.
Після початку руху єгипетських військ російські війська теж починають діяти. Знову за підтримки ескадри на початках травня 1839 р. десантні загони зі складу Кавказького корпусу висаджуються на
Східне узбережжя Чорного моря, але вже в зоні Туапсе. Тепер флот готовий, згідно з наявними планами, двома ешелонами могли перекинути спочатку частини 15 дивізії із Севастополя, потім 13 дивізії із порту Одеси (існував варіант через Крим), в будь-яку точку Анатолійського побережжя Туреччини.
Впевнений в підтримці Росії, частково Великобританії та Австрійської імперії, султанський уряд діяв рішуче але з значною частиною авантюризму. В кінці червня 1839 відбулась неочікувана катастрофа, яка об’єктивно виправдовувала передбачливість уряду, військових та дипломатів Росії. Турецькі війська були вщент розбиті, турецький флот під прапором Ахмеда-Февзі паші перейшов на бік Єгипту.
Однак сталась ще одна несподіванка. Навіть не отримавши звістку про поразку своїх військ 30 червня помирає султан Махмуд ІІ. Швидше за все, дізнавшись про черговий розгром, він би традиційно звернувся до Росії, давши бажаний привід для експедиції.
Новий султан Ахмед-Меджид, за підтримки реформатора Рашида-паші цього робити не поспішав. Іншого приводу, передбаченого Ункіар-Іскелессійським договором, не створили й єгипетські війська. Переможна армія Єгипту не насмілилась перейти лінію розподілу територій передбачену
угодами 1833-1834 років.
Отже, маючи на руках усі переваги, підготувавши десантні війська, Росія, зв’язана міжнародними угодами, не могла до кінця реалізувати своїх переваг. Випадковість зламала чудово продуману й розроблену військо-дипломатичну комбінацію. Але й після заключення вигідної для Росії конвенції деякий час війська тримали в бойовій готовності – про всяк випадок.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
