Селище Котовського є найбільшим мікрорайоном Одеси. Його можна поділити на три частини — «Старе Селище Котовського», приватний сектор та «Поле чудес». Сьогодні ми разом пригадаємо історію Поскоту, як його називають в Одесі.
На кінець 50-х років міська забудова охоплювала історичний центр, Молдаванку, Слобідку та кілька передмість — Ближні та Далекі Млини, Лузанівку, селища на Фонтані. На цьому просторі проживало 600 тисяч людей — утричі більше, ніж сьогодні. При цьому міський житлофонд налічував 3,5 млн метрів житлової площі, тобто по півкімнати на людину. Більшість одеситів тулилися або в комуналках, або в окремих 2-3-кімнатних квартирах, де мешкало кілька поколінь однієї родини.
Тим часом до кінця 50-х років нового житла будували дуже небагато: в середньому 50-60 тисяч метрів на рік. Таким чином, вдалося «залатати» наслідки Другої світової війни та побудувати на околицях кілька робітничих селищ. Зрозуміло, що проблем житлового голоду це не вирішило.
І ось, 1955 року, вже за часів Хрущова, міська влада дозволила одеситам брати ділянки землі під індивідуальну забудову. І хоча народ все ще жив бідно, бажаючих була маса.
Перші ділянки за Лузанівкою, що на Миколаївській дорозі, були роздані у 1956-57 роках, а вже за кілька років приватний сектор витягнувся до рівня нинішньої вулиці Марсельської. Найдалі місто зробило крок біля залізниці. Справа в тому, що більшість новоселів працювали на заводах Пересипу та Слобідки, а тому їм було зручно добиратися на роботу електричкою.
Саме в цей час в Одесі розпочалося форсоване будівництво панельних будинків. Перша панельна, а не блочна «хрущовка», з’явилася на вулиці Новікова, 12 (район 2-ї Застави), а вже 1965 року було здано 450 тисяч метрів житла, з яких 30% припадало на панельні будинки. Головна будівельна арена Одеси – Південно-Західний масив – на той час була здебільшого освоєна, а тому треба було переміщувати «будівельний фронт» на околиці. І ось, настала черга селища Котовського.
Перший котлован на селищі Котовського було вирито 1965 року. На жаль, нам не вдалося з’ясувати адресу цього будинку. А якби й вдалося, то користі від цього мало — згодом адресація будинків неодноразово змінювалася.
Забудова розпочалася у районі нинішньої вулиці Героїв Сталінграда. Почали з «хрущовок», оскільки «закріплені» за селищем Котовського комбінатів ЗБВ №5 та №7 не змогли своєчасно освоїти виробництво «запчастин» від висотних будинків. Перші 9-поверхівки з привізних панелей були побудовані в 1968 році. І лише 1971 року їх стали комплектувати в Одесі.
Влітку 1972 року на селищі Котовського мешкало вже 30 тисяч людей. Висотна забудова зосередилася у районі проспекту Георгія Добровольського (свою назву отримав восени 1971 року, після загибелі легендарного космонавта). У 1975-76 роках з’явилися висотки вздовж вулиці Марсельської, а вже в 1977 був готовий 144-квартирний будинок для працівників Припортового заводу на вулиці Махачкалінській.
100-тисячної позначки селище Котовського досягло 1980 року. Тим часом питання виділення його в окреме місто зупинилося. По-перше, житловий дефіцит призвів до того, що на селищі, окрім сімей робітників заводу та порту, оселилися службовці міських відомств, які продовжували їздити на роботу до центру. Село інтегрувалося в міську систему набагато тісніше, ніж Іллічівськ (сучасний Чорноморськ), виділений в самостійну адміністративну одиницю в 1973 році.
По-друге, темпи зростання населення суттєво випереджали розвиток соціальної інфраструктури. На селищі не вистачало навіть взуттєвих майстерень, не кажучи вже про магазини, кінотеатри, бібліотеки та спортклуби. Усі ці недоліки ставили населення селища у залежність від «великої Одеси».
Згодом ці проблеми було частково вирішено. І тут у питання втрутилася політика. Виділення селища до окремого міста позбавило б Одесу статусу мільйонника. А це — право брати участь у державних програмах розвитку, таких як будівництво метро, розширення аеропорту, реконструкція центру тощо. І, зрештою, було незрозуміло, як назвати нове місто. Охрестити таку громаду «селищем Котовського» — було б неправильно, Котовськ на Одещині вже був, а малювати на карті новий «Андропов» чи «Брежнєв» ніхто не хотів.
До кінця радянського періоду на селищі Котовського мешкало 160-170 тисяч осіб або 15% усіх одеситів. У районі так і не облаштували нормального парку, натомість тут з’явилося кілька базарів, районна адміністрація та обласна лікарня, яка починаючи з 1980 року відділ за відділом переїхала зі Слобідки. Головною незручністю життя на «одеському заполяр’ї» був зв’язок із центром міста. Залізничний переїзд на Пересипу обладнали лише в середині 80-х, а до того автобусам доводилося по 15 хвилин чекати, доки пройдуть поїзди. З цієї причини в теплу пору року багато мешканців селища воліли діставатися робот катером — всього година, і ви в центрі.
Чи не єдиною визначною пам’яткою Поскоту довгий час був кінотеатр «Зоряний», розташований у єдиному сквері району. Поруч із кінотеатром встановлено пам’ятник космонавту Добровольському. З ним пов’язана цікава історія — він кілька разів падав, доки фігуру героя не спиляли до рівня стегон. Так і лишився Добровольський без ніг.
Можливо, не всі пам’ятають, але перший в Одесі ресторан швидкого харчування «Макдональдс» був відкритий саме в Суворівському районі, за адресою проспект Добровольського, 116А і існує зараз.
У 90-і цю частину міста іноді назвивали «Палермо». Назва прийшла від італійського серіалу «Спрут», присвяченого мафії та боротьбі з нею на Сіцилії. Так от, мафія в Одесі була завжди, а у ті буремні часи її активність зросла до небес. Тому за аналогією з італійським серіалом ареал проживання місцевих наркоділків прозвали на честь сіцилійського міста. Тут творився справжній жах, наркомани дуже часто помирали одразу біля притону – то через передозування, то через низьку якість самих наркотиків. Втім, до початку 2000-х ситуацію вдалося змінити, і тепер про колишнє тут нічого не нагадує.
Будівництво на селищі Котовського ожило лише після 2000 року, коли за Дніпропетровською дорогою на так званому «Полі чудес» почали з’являтися самотні новобудови. Всього за 7-8 років пустир на околиці міста перетворився на найбільш густо заселений район Одеси. Згідно з виборчими списками 2010 року, тут, на площі 120 га, проживало близько 30 тисяч осіб (з поправкою на неповнолітніх), при тому, що багато квартир у нових будинках порожні або здаються в оренду, а частина мікрорайону і зовсім не забудована. Передбачається, що коли «Поле чудес» буде повністю обжите, його населення сягне 50-60 тисяч.
У мікрорайоні склався новий для Одеси тип забудови — житлові будинки середньої поверховості, що утворюють тісний затінений двір. Така забудова дозволяє максимально використовувати ділянку, але порушує гігієнічні вимоги щодо провітрюваності та сонячного освітлення. Двори та проїзди нових кварталів заставлені машинами, а ось для дерев місця не знайшлося. Тільки останніми роками місцеві жителі та депутати перейнялися встановленням лавок та дитячих майданчиків.
Тим часом решта селища Котовського в останні роки перетворилася на кращий бік. Район все більше відокремлюється від міста, з’являються величезні супермаркети, торговельно-розважальні комплекси та навіть офісні центри, спрямовані на обслуговування місцевого населення, яке дедалі більше ідентифікує себе не з Одесою, а саме зі своїм районом.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
