Сьогодні, у часи боротьби з московською навалою, нам слід пригадувати героїв війн минулого. На щастя, українська земля виховала багато гарних військових ватажків. Одним з таких і був отаман Семен Заболотний, що хоробро очищав від московських комуністів землю Одещини.
За даними, він народився приблизно у 1894 році у селянській родині. Навчався в Ольгопільському двокласному міському училищі на Вінниччині, а потім в Березівській нижній практичній школі садівництва, городництва і бджолярства на Одещині, де отримав професію агронома.
Після закінчення училища він був призваний на фронт Першої світової війни, де служив у кінній гвардії у ранзі єфрейтора і відзначився відвагою. Після Жовтневого перевороту він, схоже, працював вчителем, оскільки більшовицькі джерела згадують про нього як «колишнього сільського учителя».
Під час Лютневої революції 1917 року Заболотний став відомою постаттю у Балтському повіті. Він був одним із ініціаторів справедливого розподілу землі серед селян, що жили на колишніх поміщицьких землях. Його принципова позиція та захист прав селян надавали йому авторитету серед населення. У другій половині 1919 року він очолив боротьбу балтських повстанців проти білих і червоних. У січні 1920 року він вигнав денікінців з Балтського повіту і став координатором більшості українських повстанських загонів на Одещині та частині Поділля.
Протягом тривалого часу Семен Заболотний підписувався як «отаман повстанських чорноморських козаків», і це дуже дратувало більшовиків, які вважали його основним військовим ресурсом Петлюри в Україні. Його боротьба значною мірою сприяла перемозі Армії УНР в Одещині, зокрема під час Першого Зимового походу. Генерали М. Омелянович-Павленко і Ю. Тютюнник встановили зв’язок з Головним Отаманом УНР С. Петлюрою через Заболотного. При штабі отамана діяв представник Міністерства внутрішніх справ УНР, який відповідав за організацію державної влади, законодавче забезпечення та боротьбу з особами, які дискредитували УНР.
У квітні 1920 року отаманів загін, не дивлячись на сильний опір червоних, успішно захопив Балту, що тоді була повітовим містом. У той же місяць, завдяки підтримці повсталих селян, він звільнив Ананьїв від червоних і протримав його протягом 8 днів. Згодом, у вересні він знову здійснив вдалий напад на Балтське.
В кінці 1920 року через інтенсивність операцій червоної армії та каральних загонів у північних районах Одещини, загін Заболотного пересунувся до Брацлавського повіту Подільської губернії. В загоні залишилося лише 60 вершників, 75 піхотинців та 4 кулемети, а інші козаки розійшлися, щоб забезпечити більшу маневреність. Проте вже в квітні наступного року повстанці повернулися до Балтського повіту. Група Семена Заболотного стала відомою як Балтсько-Ольгопільський загін, і за даними більшовиків у ньому було близько 800 вершників, 150 пішоходів і 16 кулеметів.
У цей період однією з найважливіших операцій загону стало захоплення міста Бершадь, а також містечок Ольгопіль і Чечельник. Антибільшовицький повстанський рух представляв собою боротьбу українських селян проти комуністичного режиму. П’ята конференція КП(б)У звинуватила селянство в «економічній ворожості» до робітничого класу і радянської влади. Повстанці відбивали узурповані у селян продукти і худобу, знищували документацію про податки, а також нападали на продовольчі склади та військові об’єкти. 4 квітня 1921 року загін Заболотного атакував село Полянецьке, де були розташовані продовольчі склади. Після жорстокого бою склади було розгромлено, а зерно повернуто селянам.
Відповідно до планів Партизансько-повстанського штабу щодо підготовки всенародного повстання, навесні 1921 року територію України розділили на п’ять повстанських груп. Кожна з них включала кілька районів, що далі поділялися на підрайони. Семен Заболотний очолив п’ятий район у Південній групі, який охоплював території Балтського, Ольгопільського та частково Брацлавського повітів. У підпорядкування пішли всі отамани, які діяли у цих місцях. Так, 13 червня 1921 року поблизу міста Бершадь об’єдналися загони отаманів Підкови, Кощового, Блохи і Заболотного під загальним командуванням останнього.
Розуміючи загрозу всенародного повстання, більшовики доклали максимум зусиль для придушення повстанського руху. Вони активно проводили облави у лісах за допомогою регулярних військових підрозділів. У таких умовах повстанці уникали прямого зіткнення з червоними. Проте були й випадки виняткових подій. Наприклад, 6 липня 1921 року Семен Заболотний атакував ворожі підрозділи, які просувалися через Будейський ліс. Частини Червоної армії зазнали значних втрат і були змушені відступити. Наступного дня повстанці, в числі 40 чоловік з 4 легкими кулеметами, відбили зерно від продзагонів і здійснили обстріл 2-го батальйону 467-го червоногвардійського полку. За зведеннями більшовиків, бій тривав до ранку, і батальйон був розбитий та розігнаний.
У той час, коли повстанці активно діяли на теренах України, більшовики вживали жорстких заходів для придушення повстанського руху. Вони жорстоко покарали села та мешканців, які надавали допомогу повстанцям, сприяли їм продуктами чи місцем для перебування. Один із прикладів такої розправи — спалене село Попова Гребля (сучасне село Червона Гребля у Чечельницькому районі Вінницької області), де лишилися без даху над головою майже 1840 осіб, і понад сто мирних селян було розстріляно.
У відповідь на такі жахливі події, Семен Заболотний звернувся до місцевих рад партій та влади, вимагаючи припинити терор проти мирного населення. Він попередив, що буде вжито суворих заходів у разі подібного продовження насильства. Така реакція виявилася не дуже приємною для сімей партійних робітників.
Повстанська дієва рада, яка була найвищим колегіальним органом управління, часто виступала від імені повстанців у конфронтації з більшовиками. В загоні Семена Заболотного діяла окрема політично-агітаційна група, що поширювала листівки та звернення до населення, груп і навіть до ворога.
Більшовицька розвідка прагнула знищити вплив Заболотного і розгорнула масштабну операцію проти нього. Вони використовували агентів, серед яких був колишній урядовець УНР Д. Бузько, відомий серед партизан як Гусько. Завдяки цьому агенту чекісти виявили місце перебування отамана, і під час зіткнення Заболотний відмовився здаватись.
Більшовики заявили, що візьмуть заручників з числа селян, та розстріляють їх,якщо повстанці не здадуться. Лише після цього він разом із своїми побратимами здалися. Це сталося 7 серпня 1922 року, і після короткого суду над козаками Семена Заболотного було розстріляно. Навіть вороги відзначали його аскетизм: він не брав собі нічого зайвого, і навіть його кожух, в якому він і прийняв свій останній бій- був трофейним, подарованим йому одним з бійців.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
