Ім’я колишнього міністра фінансів, а згодом і прем’єра часів Російської імперії Сергія Вітте відомо багатьом знавцям історії. А от ім’я його сестер, Софії та Ольги більшості невідомі, зокрема і в Одесі. Хоча насправді кому як не одеситам знати цю історію. Тому давайте разом виправимо цей недолік.
Ольга та Софія Вітте походили з відомої, але не надто забезпеченої сім’ї Юліуса Вітте. У сім’ї було п’ятеро дітей – три брати (Олександр, Борис та Сергій) і двоє сестер – Ольга та Софія. Ольга була старшою, з’явилась на світ 1858 року, Софія – через два роки.
Перші роки дівчат пройшли у Тифлісі (сучасний Тбілісі), де працював батько. Поступово прийшла черга старшим братам отримувати освіту, мова йде про Бориса и Сергія. Олександр обрав військову кар’єру.
Борис та Сергій змогли вступити у тільки-но створений Новоросійський університет, що знаходився в Одесі. Після того як помер голова сімейства Юліус Вітте, всі інші члени родини теж вирішили переїхати до Одеси, щоб бути всім разом.
Обидві дівчини мали протягом свого життя велику проблему – хворіли на туберкульоз. Першою захворіла Софія, Ольга намагалась допомагати їй тим, чим можливо. Врешті-решт, захворіла і вона. Взагалі, у цій сім’ї лише Сергій Вітте не хворів цією страшною хворобою, усі інші члени родини стикалися з нею свого часу.
Внаслідок важкої хвороби вести якесь активне життя ніхто з жінок не міг. Софія Вітте була письменницею, вона регулярно публікувала у різноманітних журналах (як російських, так і європейських) статті про російських поетів та письменників. Зокрема, вона писала про Льва Толстого, Чєхова, Мережковського, Андрєєва, Горького та інших авторів. Деякі з її творів і досі знаходяться на зберіганні у музеях.
Щодо Ольги, точних відомостей про неї наразі знайти не вдалося. Відомо лише, що Ольга була менш активною, ніж її сестра і більше часу присвятила сім’ї. Також Ольга була улюбленою в сім’ї, як перша дочка, що народилась після трьох хлопчиків.
У 1907 році Ольга Вітте помирає, не досягши і 50-річного віку. Ця подія справила жахливе враження на Софію, адже та відчувала себе винною у смерті сестри і дуже тяжко переживала її смерть.
Софія Вітте вирішила, що треба допомагати тим, кого ще можна врятувати від туберкульозу. Але доволі довго такої можливості не було, оскільки в Одесі не велося системної боротьби з туберкульозом. Першими опублікованими відомостями про поширеність туберкульозу на Одещині слід вважати повідомлення А. М. Дерибаса, який у своїй легендарній книзі «Стара Одеса», що вийшла наприкінці ХІХ століття, писав:
«Порівняно сприятливий стан дорослого населення Одеси по відношенню до інфекційних захворювань, на жаль, не поширюється на туберкульоз, що встиг набути характеру страшно згубної епідемії. Жертви цієї хвороби становлять в Одесі понад 11% від загальної смертності. Сухоти забирають у місті, в середньому, 823 особи щорічно… Протягом 1893 р. в Одесі помер від сухот 1 з кожних 360 жителів».
У ті часи по всій Європі поширювався рух за боротьбу проти туберкульозу. Його прибічники вели антитуберкульозну пропаганду, збирали гроші на відкриття відповідних амбулаторій та лікарень. Софія Вітте активно увійшла у цей рух, ставши в Одесі фактично його очільницею та одним з головних ідеологів.
Вже у 1907 році в Одесі розпочало роботу Товариство боротьби з туберкульозом серед ремісників та членів їх сімей, а з 1911 року почало працювати Товариство боротьби з туберкульозом серед усіх мешканців Одеси, яке фактично стало Одеським відділенням Всеросійської Ліги. Метою Товариства було вироблення методів боротьби з туберкульозом та безкоштовна медична допомога незаможним сухотним хворим.
Перше засідання правління відбулося 6(19) березня 1911 р. у квартирі графа М. М. Толстого. Джерела фінансування – членські внески, пожертвування, допомога від держави, благодійні збори. У 1913 р. налічувалося 576 членів товариства.
У лютому 1912 року в Одесі Одеське відділення Ліги відкрило першу туберкульозну амбулаторію «Біла квітка». Завідував амбулаторією професор М. І. Кранцфельд, серед лікарів був Д. Л. Меєрсон – майбутній професор та засновник кафедри туберкульозу. Робота будувалася за дільничним принципом. Допомога надавалася у вигляді безкоштовного надання продуктів харчування, риб’ячого жиру, кумису, сала, грошові допомоги на оплату або зміну житла, а іноді на наймання кімнат у заміській зоні на літні місяці.
В амбулаторії проводилася туберкулінодіагностика, працювала клінікодіагностична лабораторія, користувалися рентгеноскопією у приватних рентген-кабінетах, пізніше було обладнано власний рентген-кабінет. Лікування виявлених лікарями амбулаторії хворих залишалося долею приватних лікарів, проте особливо незаможним видавалися симптоматичні засоби безкоштовно, виконувались загальнозміцнюючі ін’єкції миш’яку та фосфациду, туберкулінотерапія, застосовувався штучний пневмоторакс.
У місті працювали лікарі «Товариства піклування про бідних хворих». Усього за 1912 рік амбулаторію відвідало 5643 пацієнта, з них виявлено 3848 хворих на туберкульоз.
Щорічно, 23 квітня у місті проводився день «Білої квітки», протягом якого проводився благодійний продаж живих та штучних білих квітів, листівок, брошур. Мережні збори, кошти від яких надходили до фонду боротьби з туберкульозом проводилися студентами та гімназистами. Заможні одесити надавали для потреб заходу навіть особисті автомобілі. У 1912 р. кружечний збір становив понад 46 тис. рублів, що дозволило цього ж року закласти на 11 станції Люстдорфської дороги сезонний туберкульозний санаторій «Біла квітка» на 65 ліжок.
Ефективність діяльності амбулаторії та санаторію не викликали сумнівів, але до 1917 року вони припинили свою роботу, продовжувало працювати лише відділення на 70 ліжок у складі Слобідської лікарні для хворих у термінальному стані.
За 1911-1912 роки Софія Юліївна Вітте жертвувала 100, 78 і 42 рубля і на влаштування «Білої квітки» — 500 рублів. Одеське міське кредитне товариство виділило 10000 рублів, Земський банк Херсонської губернії — 5000 рублів. Все одеське суспільство піднялося на боротьбу з туберкульозом і очолювала її Софія Вітте.
Софія Юліївна з 1898 року входила до товариства Одеського піклування про сліпих разом із дружиною свого брата Бориса Є.К. Вітте, жертвувала значні суми на потреби Товариства: 300 крб. 1899 року дано нею, очевидно, на будівництво церкви. Вона, як і Є.К. Вітте, була незмінним членом піклування про сліпих до кінця життя – до 1917 року.
Крім того, вона жертвує гроші в інші товариства, наприклад, у товариство допомоги бідним хворим на Куяльницькому та Хаджибейському лиманах, коли в ньому активно працюють племінниці Надія та Олена Желіховські (1911 рік). Вона була також і членом Товариства заступництва тварин.
Цікаво, що у 1906 року, лише рік, С.Ю. Вітте була дійсним членом Одеського відділення Російського товариства захисту жінок (1910 року до нього намагалася увійти Н.В. Желіховська).
Софія Юлівна Вітте померла 23 червня (6 липня) 1917 року. Згідно з заповітом, 2000 карбованців. відсотковими паперами вона заповіла Товариству допомоги потребуючим учням народних училищ м. Одеси для звернення на гарячі сніданки бідним школярам міських народних шкіл м. Одеси. Ще 3000 карбованців відсотковими паперами повинно було піти на збережння могил Софії та Ольги.
Що цікаво, навіть після революції за їх могилами хтось доглядав, і це була не міська влада. Проте, згодом надгробки все ж погіршали на вигляд внаслідок значного віку. Їх привели до ладу одеські волонтери.
Шкода, що цю історію в Одесі майже не пам’ятають, як і Софію Вітте, без якої, можливо, протитуберкульозна боротьба почалася б набагато пізніше, а це коштувало б місту тисяч життів. Не збереглась і будівля колишнього санаторію – вона нині забудована.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
