Проіснувавши з 1817 по 1858 рік, порто-франко (в перекладі з італійської — вільна гавань) породило не лише в Одесі, а й у найрізноманітніших промислових та торгових колах, і навіть на урядовому рівні тодішньої Російської імперії прямо протилежні судження щодо його політичної та економічної доцільності.
Заступивши 1803 року на посаду одеського градоначальника, а потім і глави величезного Новоросійського краю, герцог Рішельє, європейський освічений політичний діяч, чудово розумів, що з метою заохочення іноземних купців до одеського порту режим вільної гавані на той момент був найбільш сприятливим у товарообміні Схід-Захід, Захід-Схід. Однак у Петербурзі тоді про систему порто-франко не хотіли навіть чути. Занадто свіжі були ще пам’ятні укази покійного Павла I про дарування порто-франко Феодосії, а потім усьому Кримському півострову, що чимало насмішили європейських політиків та економістів.
Тим не менш, Рішельє, використовуючи свої особисті дружні зв’язки з Олександром I, зумів домогтися у 1806 року такого важливого елемента для розвитку фритредерства, як безмитне складування товарів в одеському порту строком до двох років та неоподатковуваного товарного транзиту маси в Молдавію, Валахію та Пруссію. Звичайно, ці та інші заходи, як, наприклад, установа незалежного комерційного суду в Одесі, не могли не залучати іноземних купців, завжди з побоюванням відносившихся до незрозумілої їм системі внутрішнього управління Російської імперії та її законодавства.
Тим часом герцог Рішельє, обійнявши в 1815 р. посаду прем’єр-міністра і міністра закордонних справ Франції, не залишав думку про наділення «любовному моєму серцю Одесі» режиму порто-франко. У листах до Олександра I і при особистих зустрічах з імператором він невпинно наводив аргументи на користь цього кроку, який став би своєрідною щілиною в монопольному одержавленні зовнішньої торгівлі.
Цар прислухався до порад свого друга, а тому, незважаючи на численні заперечення з боку низки урядовців, 16 квітня 1817 року було видано відповідний маніфест. Термін дії наданої Одесі системи порто-франко визначався у тридцять років.
Початковий проект межі порто-франко, а всього їх було три, розробив Жозеф-Філіп Мейффреді; цей проект і було представлено схвалення царю Новоросійським генерал-губернатором і одеським градоначальником А.Ф. Ланжероном. Відсутність досвіду у цих питаннях негативно позначилася на обладнанні першої межі. Справа в тому, що вона планувалася в рамках не лише міста, а й усього градоначальства, і її кордон охоплював понад 36 км, включаючи 12-кілометрову зону Куяльницького та Сухого лиманів. Звісно, запобігти контрабанді на такій великій території було неможливо.
Друга межа порто-франко, що проходила нинішньою вулицею Старопортофранківської аж до Дачі Ланжерона з’явилась у 1823 році. Вона мала не менш значні недоліки, але вже іншого характеру. Справа в тому, що передмістя Одеси — Молдаванка, Слобідка та Пересип, — на той час уже майже впритул підходили до міста, опинилися за межами лінії, і це породжувало суттєві незручності. З одного боку, значна частина робітників проживала саме в цих передмістях, і вихід їх з міста вимагав відповідного митного огляду і сплати податків за товар, незалежно від того, де він був вироблений, у місті чи іноземній державі. Але і це не допомагало знизити потік контрабанди.
Часто бувало так, що два будинки стояли один навпроти одного, але один пролягав за межою, а інший — входив до неї. В таких випадках контрабандисти купували обидва будинки та прокладали між ними тонель під землею, яким і транспортували товари.
Третя межа порто-франко з’явилась вже за губернатора Воронцова. Її було відкрито у 1827 і вона була позбавлена вад першої та другої. Ця митна лінія охоплювала основні передмістя Одеси, включаючи Пересип, Слобідку, Молдаванку, Ближні та Далекі Млини, і замикалася між Малим та Середнім Фонтаном. Загальна довжина цієї риси дорівнювала 16 км, але обладнана вона була, на відміну від першої, куди ґрунтовніше. Так, було викопано два рови на відстані від 20 до 40 метрів один від одного, збудовано 12 вартових приміщень для об’їздників, створено дві в’їзні застави та дві митниці.
Порто-франко було на певних хронологічних відрізках дуже ефективним засобом. Насамперед це стосувалося кризових періодів, пов’язаних з війнами, епідеміями чи неврожайними роками. Акумульовані в одеському порту та місті товарні маси дозволяли уникнути повної стагнації комерційної життєдіяльності Одеси.
Власне лінія межі порто-франко служила надійним санітарним кордоном й у період появи чуми чи холери у внутрішніх губерніях чи роки їх проникнення із сусідньої Оттоманської імперії, як це було у 1831 і 1837 роках. Важливим фактором була також дешевизна товарів споживання та продуктів, завезених з усіх куточків світу. Щоправда, часткового оподаткування імпортні товари зазнавали — спочатку одного п’ятого мита, а з 1844 р. двома п’ятими. Однак це не заважало третьому за величиною місту імперії бути найдешевшим містом.
До недоліків порто-франко слід віднести, насамперед, однобокість розвитку промисловості. Місто та його передмістя в основному виробляли лише те, що необхідно було власне для їхнього споживання та безперешкодного функціонування одеського порту.
Вивіз хліба створив цілу мережу борошномельних заводів, вивезення вовни — вовни, потреба в шкіперському устаткуванні — канатні заводи тощо. Тим часом, при вивезенні одеських виробів у внутрішні губернії вони піддавалися такому ж оподаткуванню, як і закордонні імпортні товари.
Тим часом позитивний етап існування порто-франко вичерпав себе вже до середини 1840-х років, і пролонгація його функціонування особливо згубно позначилася в період Кримської війни. На вимогу населення та влади Одеси у 1856 році було подано прохання про його повну ліквідацію. Проте уряд продовжив термін порто-франко ще на два роки.
Мотивувалося дане рішення тим, що в місті накопичилася велика кількість китайського чаю, а також колоніального цукру та інших товарів, які після негайного скасування митної межі ринули б у внутрішні території імперії, розоряючи тих купців, які заплатили раніше мито в повному обсязі.
31 березня 1858 року рішенням Державної ради систему порто-франко в Одесі було ліквідовано, і 18 квітня цього ж року митні варти були зняті. Катастрофи, як очікувалося деякими, природно, не сталося. Одеса вступила в новий етап свого розвитку, не менш значний та величний.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
