Перша поява

Одеська “Гуморина”, як і вчення К.Маркса, має три історичні джерела і три складові частини. Це, по-перше, міжнародний звичай першоквітневих розиграшів і жартів, по-друге, карнавальна культура веселощів на площі; по-третє, одеський гумористичний фольклор і настояна на ньому літературна сатира і пародія (від Ільфа і Петрова до Михайла Жванецького). Синтезувати названі традиції в оригінальне свято сміху вдалося у 1973 році з ініціативи членів одеського Клубу Веселих і Винахідливих.

Батьки-засновники “Гуморини” мріяли поєднати художньо-розважальні можливості європейських та латиноамериканських карнавалів з досвідом організації щорічних фестивалів гумору, що був накопичений у м.Габрово (Болгарія), а також використати такі вітчизняні сміхові жанри як естрада, цирк, концерти – “капусники”, сатиричний плакат і карикатура, веселі вікторини й конкурси /типу КВВ/ тощо. Все це мало нести в собі здоровий критичний заряд, який би допомагав очищувати життя радянських людей від різних вад і пережитків.

За умов тоталітарної дійсності “Гуморина” відверто декларувала свою аполітичність, оскільки ідеологічна цензура дозволяла жартувати лише з окремих аспектів життя. Але карнавальний сміх важко утримати в рамках офіціозу і тому першоквітневе свято в Одесі сприймалось як “ковток
свободи”. Перелякана зростаючими масштабами вуличних “неконтрольованих дійств” й боячись можливих “ідеологічних диверсій” влада заборонила “Гуморину” у 1977 році.

Нове народження і трохи кітчу

Друге її народження відбулося через десять років на хвилі лібералізації радянського режиму часів правління М. Горбачова. Відтоді “Гуморина” проходить регулярно, незважаючи на різні складності й перепони. Після розвалу СРСР була скасована жорстка політична цензура, яка утримувала свято площадного сміху на голодному пайку офіційно дозволених сюжетів. У той же час дуже відчутними стали інші нагальні проблеми: брак коштів, відсутність талановитих організаторів і виконавців, послаблення уваги до всіх аспектів культури з боку місцевої і центральної влади.

Кризовий стан нашої економіки, політики, культури, до якого вже всізвикли, виявився дуже сприятливим грунтом для буяння святкового та іншого кітчу.

Костюмовані процесії “Гуморини” також мають відверто кітчевий характер, хоча їх організатори свідомо прагнуть відійти від радянських шаблонів. Однак відсутність тривалих традицій часто призводила до неоднозначних результатів. У карнавальному кортежі одеситів поруч з вдалими сценічними репризами нерідко можна побачити скороспілі кітчеві композиції, позбавлені естетичного смаку. Ось лише деякі приклади.

Наприклад, під охороною бравих моряків у карнавальній процесії 2008 року вальяжно крокували розкішні путани, підібрані за “золотим одеським стандартом фігури (190 – 160 – 190), презентуючи глядачам рекламу готелю “Зірка”, відомого як кубло повій. Цю театралізовану колону супроводжував транспорант: “Моя ліліпуточка, прийди до мене”.

Того ж 2008 року популярна театральна група “Маски” показала публіці сценку з власного шоу під
назвою “одеська комуналка”. Подружня пара – Сима з Яшею – їхали на великому ліжку, що нагадувало сотовий телефон і розкидали картки любовних зв’язків Пакет-кайф за аналогією з мобільним оператором Пакет- life.

Цікавинки

Важливо відзначити, що в рамках “Гуморини” поруч з наївним, примітивним кітчем співіснує і кітч мистецький, “високий”, який свідомо репродукує і пародіює культурні кліше. Цей різновид знаходимо в елітарноінтелектуальній частині свята, яка відбувається в саду одеського Літературного музею. За традицією кожного року, 1-го квітня тут у присутності почесних гостей (літератори, журналісти, художники) відкривають новий “прикольний” міні-пам’ятник.

Цей “меморіал слави” розпочався зі скульптури вічного героя одеських анекдотів Рабіновича, ідею якої запропонував М. Жванецький. Винахідливі екскурсоводи музею вигадали цікаву легенду: той, хто хоче розбагатіти, повинен потерти Рабіновича за вухом і покласти поруч якусь монету. Бажаючих стати міліонерами не бракує, і тому біля Рабиновича завжди велика черга.

Знайшли постійну прописку у Літсаду скульптурна композиція “Антилопа Гну”, що зображує як “вдаряють по бездоріжжю” Остап Бендер, Козлевич, Шура і Паніковський з вкраденим гусем; скульптурний шарж на сатирика М.Жванецького з написом “Ти одесит, Міша,”; бронзова група, що зображує рибачку Соню та її пісенного супутника – Костю-моряка, який у кращі екологічні часи приводив до Одеси “шаланди повні кефалі”.

Традиції останніх років

У 2014 році Гуморину скасували через складну ситуацію в Україні. Великого параду не було, але вулицями міста пройшла «Комедіада», міні-фестиваль від одеської комік-трупи «Маски». Вже в 2017 тисячі людей крокували центральними вулицями міста, приміряючи клоунські перуки та кумедні костюми. Тогорічне свято завершилося грандіозним концертом гурту «Гриби» на площі біля мерії.

Все змінила пандемія. В 2020-2021 роках Гуморину провели онлайн. Про свято гумору в місті нагадували лише кілька облаштованих кумедних фотозон та клоуни з «Масок», які намагалися підняти настрій одеситам невеликим перфомансом біля пам’ятника Дюку. 

У 2022 році незважаючи на початок повномасштабного вторгнення одесити все ж провели Гуморину-Джавіліну, центральним заходом якої став благодійний онлайн-марафон на підтримку ЗСУ. Наразі ця традиція призупинена, однак, можливо, післявійни вона повернеться.