На рубежі XIX-XX століть складається зовсім інша ситуація з освітою на півдні України. Окрім існування одеського університету, з’являється і потужне регіональне видання – «Одесский вестник». Саме в ньому починають з’являтись наукові роботи, зокрема і викладачів університету.
«Одесский Вестник» (1827 – 1894) – регіональна газета, в якій публікувалися матеріали з історії, етнографії, фольклористики, археології, документальні та наративні джерела, літературні матеріали тощо. Поступово «Одесский Вестник» еволюціонував до рівня справжнього хроніста, на шпальтах якого публікувався широкий спектр різноманітних питань, у тому числі в сферах наукової діяльності.
Протягом багатьох років до появи губернських відомостей, це періодичне видання залишалось єдиною газетою в Північному Причорномор’ї і довгий час було своєрідним центром, що гуртував навколо себе науковців південного регіону.
Незважаючи на те, що в другій половині ХІХ ст. з’явилася низка наукових видань, але науковці продовжували співпрацювати з газетою, а її редактори, дотримуючись традицій, всіляко заохочували до співробітництва наукові кола, повідомляючи в анонсах про це своїх читачів.
Від створення Імператорського Новоросійського університету (1865) й до припинення виходу газети «Одесский Вестник» (1894) – за 29 років – на сторінках газети оприлюднили свій науковий доробок двадцять чотири викладачі вишу.
Більшу частину складає науковий доробок істориків (15 викладачів) і з них чотирнадцять професорів ІНУ. Із ста дванадцяти публікацій – сто дві статті – це праці істориків (публічні лекції, промови та виступи, археографічні публікації, замітки, бібліографія, звіти, повідомлення, листи до редакції, некрологи тощо). Варто відмітити, що професори інших спеціальностей (хімія, філологія, математика, фізіологія, зоологія, філософія, богослов’я тощо) вмістили на шпальтах газети по одній (максимум три публікації), а доробок істориків (в межах десяти і більше) свідчив про їх активну співпрацю з «Одесским Вестником», що пояснювалося редакційною політикою газети, а також підвищеним інтересом читачів саме до вміщуваних історичних матеріалів.
З червня 1889 року «Одесский Вестник» почав виходити під редакторством В. Кірхнера, який став
власником газети і плекав надію на продовження своєї редакторської діяльності. Головне управління у справах друку не затвердило його редактором, а запропонувало йому
подати ім’я нової особи на посаду редактора. Серед запропонованих трьох кандидатів
значилося ім’я історика В. Яковлєва. Його ж називали серед тих, хто брав участь у
співробітництві з газетою. Про це редакція повідомляла своїх читачів в першому номері
газети за 1890 рік.
Двадцятип’ятирічному ювілею заснування ІНУ найстаріша газета краю присвятила передову статтю, в якій було дано загальний огляд історії вишу, а також зазначалось, яке значення він мав для міста. В цьому ж номері майже цілу сторінку займала стаття В. Яковлєва, в якій були вміщені портрети перших чотирьох ректорів університету з поясненнями історика до них. У наступних двох номерах світ побачила історична записка, приурочена ювілею, читана О. Маркевичем на урочистому університетському акті.
Газетні публікації дають можливість уявити, що поле наукових інтересів В. Яковлєва булорізноманітним. Він захоплювався постаттю О. Пушкіна, звертаючи увагу на значення півдня України в житті та діяльності поета. Про короткочасне перебування в Криму М. Лермонтова вчений написав статтю в газеті, використовуючи документи, вміщені у французькому варіанті газети. В останні роки свого життя В. Яковлєв плідно співпрацював з «Одесским Вестником», був його співробітником і вмістив на сторінках газети частину свого наукового доробку.
У другій половині ХІХ ст. стало популярним читання публічних лекцій. Після прочитання двох лекцій, присвячених українській історії в петровську епоху, професор О. Маркевич оприлюднив їх текст в «Одесском Вестнике». Матеріал лекцій детально висвітлював історичні події від виборів гетьмана І. Скоропадського до П. Полуботка і охоплював історію козацької проблематики.
Однією з постійних, тобто популярних, рубрик ОВ було розміщення на її сторінках бібліографічних оглядів. У цьому жанрі активно себе проявив той самий професор Маркевич, який оприлюднив декілька критичних оглядів на журнал «Киевская старина», презентуючи українознавчий журнал у південному регіоні.
Ще одним постійним автором серед одеських вчених істориків був В. Надлер, що з 1 січня 1891 року був зарахований ординарним професором і деканом історичного факультету ІНУ. Його наукові інтереси вражали своєю різноманітністю. В Одесі він зацікавився історико-краєзнавчою тематикою і називав себе послідовником В. Яковлєва та О. Орлова, з працями яких пов’язував зародження «нового, насправді наукового напряму в одеській історіографії». Історик багато уваги приділяв дослідженню перших років існування Одеси та діяльності її перших керманичів. Редакція газети писала про В. Надлера як «про поважного співробітника». Таким чином, газета певним чином виступала засобом популяризації регіональної історії та знайомила читачів з науковими доробками з цих питань.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
