Одеса завжди була ласа до різноманітних розваг. Тому майже одразу після винаходу братів Люм’єр, цим чудо-виробом зацікавились і в нашому місті. Перші кінотеатри не примусили себе довго чекати, і дуже скоро почали розважати одеську публіку.
Одесити одразу полюбили кіно, бо лише у темряві кінотеатру, коли ніхто не бачить, що ви освічений, можна відпочити по-справжньому: із чіпсами, з горішками, з дівчатами.
І, не змовляючись, одесити кинулися відкривати кінотеатри. Тут одразу виявилася одеська винахідливість: замість звичної тоді назви «синематограф» в Одесі з’явилося незвичне «театр-ілюзіон». Так в історію кінопрокату увійшли одеські ілюзіони «Одеон», «Бомонд», «Фурор», «Ідеал», «Гігант» (на цілих 37 місць). А до записників Іллі Ільфа потрапив ілюзіон «Слон» на М’ясоїдівській.
На це миттєво відреагувала одеська преса. І не тому, що в кіно бачила велике майбутнє, а тому що в рекламі кіно бачила великі заробітки. У газетах замиготіли помітні слогани: «Великий фурор», «Царство мрій», «Життя на полотні» і навіть «Диво ХХ століття». Це останнє з приводу відкриття ілюзіону «Двадцяте століття», назва якого була для форсу написана римськими цифрами. Одеські пацани, як зазначають історики, по-своєму розшифрували римське «ХХ» і почали вимагати у батьків: «Мамо, дай 10 копійок на Ха-Ха століття».
Кіносеанс складався з кількох фільмів, різних за жанровим підбором. Тут могла бути стрічка «видова» — види Швейцарії, «філософська» — гарматний постріл на Миколаївському бульварі з філософським підтекстом «а чи в того потрапили?», «Комічна» — бійка в Дворянських зборах, і, нарешті, «пізнавальна» — погляд через бінокль на життя «веселого» будинку, коли панянки приймають відвідувачів, а відвідувачі приймаються за панянок.
Особливо цінувалися стрічки про «змішаних жанрів». Таким був короткий, але приголомшливий фільм «Вихід учнів гімназії № 3 після занять на вулицю» (видовище, скажімо прямо, не для людей зі слабкими нервами). Фільм «Після занять» мав приголомшливий успіх. Причому зал заповнювали переважно батьки тих учнів. Батькам було цікаво, чим займаються їхні діти після занять. Так ось, в історію кінематографу та стрічка увійшла як перший бойовик, перший кримінал, перша жорстка еротика та взагалі перший фільм жахів. А знімалися ще непрофесійні кіноартисти — прості одеські гімназисти.
Глядачі легко орієнтувалися у жанрах. Якщо на екрані герой падав і розбивав носа, ламав ногу, але ще краще, отримував опіки 2-го ступеня – це була комедія. Якщо герой забував у пивний гаманець, але ще краще, забував у трамваї паралізовану бабусю, інваліда 2-ї групи – це була мелодрама. Але найвище котирувалися трагедії — це коли дружина зраджувала чоловікові з гусаром, але ще краще, з цілим гусарським полком, і чоловік наважувався на крайній вчинок: кухонним ножем зарізати дружину, а потім і себе, але з’ясовувалося, що куховарка віддала ніж точильнику. Жінки в залі просто заливались сльозами.
Одесити зробили свій вагомий внесок і до рекламної складової кіновиробництва. Вони професійно роз’яснили людству, як по афіші можна дізнатися хороший фільм чи поганий. Так, якщо на афіші людина з пістолетом душить жінку, значить фільм хороший, а людина погана. Якщо на афіші жінка душить людину з пістолетом, значить фільм хороший, а пістолет поганий. І, нарешті, якщо на афіші жінка з пістолетом душить людину, значить фільм поганий, жінка погана, пістолет поганий. Головне, щоб людина була хороша.
Так, одесити завжди були винахідливими, і кіно допомагало їм реалізувати свої таланти. Щоб не бути голослівними, звернемося до свідчень очевидців, а таким був, наприклад, наш співвітчизник письменник Валентин Катаєв. В одному зі своїх романів він описує «Біоскоп Реаліте», який відкрила на Рішельєвській вулиці вдова грецького підданого мадам Валіадіс. Вона явно вирішила вбити своїх конкурентів, і в роки, коли кіно вважали всього, що рухається фотографією, напружилася і створила звукове кіно, про що весь інший світ і мріяти не мріяв.
Для цього в кімнатці, гучно названій «кінотеатром», за натягнутим простирадлом, широким жестом пожертвуваним мадам Валіадіс як екран, було виділено вузький простір, в якому відбувалися дивовижні речі. Спеціально найнятий за 50 копійок хлопчик дмухав у свисток, гавкав, нявкав, бив у дзвін, розбивав тарілки, тупав ногами, як незліченний натовп, і кричав поганим голосом: «Тримайте злодія!». Певна річ, що це все в потрібні за сюжетом фільму моменти. Звичайно, до мадам Валіадіс глядач повалив валом, бо одесити завжди високо цінували (конкретно: на 10 копійок вище, ніж у конкурентів мадам) новаторство та винахідливість.
Але господарка «Біоскопа Реаліте» не довго знімала вершки. Конкуренти зрозуміли, що бити тарілки справа нехитра, і пішли далі.
На знаменитій Одеській промисловій виставці 1910 року, що проходила в Олександрівському парку, було відкрито небачений вагон-ілюзіон. Це був звичайний на вигляд вагон, у якому демонструвалися видові фільми, створюючи у глядачів незвичайну ілюзію подорожі.
Для повноти ефекту у вагоні завжди були хамовиті провідники, холодний чай та вологі ліжка. Та й самі глядачі, вирушаючи у вагон-ілюзіон, зазвичай брали із собою випити-закусити, а на зупинках між сеансами бабки підносили прямо до вагона солоні огірочки та гарячу картоплю.
Ефектно було придумано і конструкцію підлоги вагона. Під час кіносеансу його постійно трясло, що посилювало ілюзію руху. Досягалося це за допомогою двох спеціально найнятих та спеціально напоєних місцевих механіків. Ефект трясіння був настільки природним, що глядачі не могли зорієнтуватися: чи нудить їх від змісту стрічки чи від новаторського ефекту?
Вершиною діяльності вагона-ілюзіону стала поява в його штаті тітки Сіми, двірнички з будинку №12 на Маразлієвській вулиці. Правда, справжньою фішкою атракціону стала не сама тітка Сіма, а її мітла. Шурудіння мітлою по листовому залізу під час сеансу створювало разючий ефект шуму поїзда. І це був лише початок, тому що вже на третій день роботи тітка Сіма, крім скреготу по залізу, почала озвучувати видові фільми, майстерно відтворюючи гомін страусів, рев водоспаду і тупіт бізонів. А до останнього вечірнього сеансу вона часто вже видавала ритуальне гикання жерців майя, шлюбні крики п’яних зулусів і радісний крик чукчі, який зустрів білого ведмедя у своїй яранзі.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
