Мова піде про Рені. Колись звичайний порт на Дунаї, наразі він перетворився на один з найголовніших портів всієї країни. Звісно, це викликає невдоволення росіян, які вже не раз атакували його.
Початок порту було покладено у грудні 1816 року. Перший причал – природний берег Дунаю. Спочатку вантажообіг був вкрай малим і зводився переважно до таких товарів як прянощі, вино та тютюн.
Збільшення товарообігу пов’язане з прокладанням залізничної лінії Бендери-Галац та заснуванням торгового пароплавства на Дунаї. У 1883 році було утворено акціонерне товариство «Торговий дім князь Юрій Гарін та Ко». Це суспільство започаткувало регулярного плавання судів Дунаєм і, по суті, створення суспільства стало народженням Ренійського морського торгового порту.
Державна влада визнала важливість створення пароплавства у формі торгового дому і «визнала за доцільне прийти Пароплавству на допомогу і призначити йому субсидію у розмірі 58 270 рублів на рік у вигляді помилкової плати за рейси».
Значною мірою дунайські перевезення спонсорувалися державою: 1891 року Чорноморо-Дунайське пароплавство випустило акцій на 1 млн. 40 тисяч рублів. Весь випуск був викуплений владою, навіть наступний випуск 1899 року також був повністю покритий коштами скарбниці. Також влада спонсорувала купівлю нових судів і збільшення помилкової субсидії, яка до 1898 досягла 313 180 рублів на рік.
З 1900 року після поглиблення Кілійського гирла Дунаю в порт почали заходити морські судна. Це відкрило великі перспективи для міста, в якому порт завжди був найголовнішим підприємством. У 1903 році було створено Державне Російсько-Дунайське пароплавство, що дав порту в Рені великий економічний імпульс.
У спорудженні військових пристаней у Рені для завантаження снарядів брав участь відомий одеський архітектор Олександр Бернардацці, автор численних проектів, наприклад, Нової біржі (філармонії) або готелю «Брістоль».
Цікаво, що у лютому 1906 року було реалізовано таку собі подобу безвізової зони. Тоді вийшло найвище затверджене положення Комітету міністрів «Про надання начальнику торговельного порту Рені видавати всім підвідомчим йому чинам Міністерства торгівлі та промисловості квитки на короткочасні виїзди за кордон у Румунію у справах служби». Термін дії такого квитка обмежувався 48 годинами.
На початку XX століття порт Рені був тісно пов’язаний з портами Дунаю, Чорного моря, до того ж не лише з Одесою, а й навіть з Батумі. Путівник РОПіТу (1911) згадує численні торговельні, торгово-пасажирські лінії, що включають Рені: чотири рази на тиждень, здійснювався поштово-пасажирський рейс з Одеси до Галаца із заходом у Вилкове, Кілію, Ізмаїл та Рені.
Двічі на тиждень цією лінією ходив буксирно-вантажний рейс; Добруджська лінія обслуговувалась шість разів на тиждень із заходом у порти Ізмаїл, Рені, Тульча, Ісакча та Галац; двічі на тиждень ходили судна Рені-Кладівської лінії (до сербського міста-порту Кладово); а раз на місяць можна було вирушити з Галаца до Батумі, із заходом у порт Рені.
Перед Першої світової війни порт Рені став розвиватися як центр вивезення зернових. Портові пункти було обладнано на берегах річки Прут (Кагул, Леова та інші). Це були кам’яні сховища для зерна, а транспортування Прутом здійснювалося в баржах. З Рені зерно вже у великих морських баржах йшло до Одеси на Новий мол. Водотоннажність 20 барж, які курсували між Рені та Одесою сягала 12 500 тонн. Безпосередньо перед початком Першої світової війни через ренійський порт вивезли рекордний обсяг зерна: 150 тисяч тонн.
27 березня 1918 року місто Рені було включено до складу Румунії, після недовго перебування у складі Молдавської демократичної республіки (існувала з грудня 1917 року).
У міжвоєнний період Рені був важливим портом Румунії. В основному він оперував зерном та продуктами тваринного та сільськогосподарського походження з внутрішніх повітів Бессарабії: свині, птиця, мед, віск, вино, овочі. Після приєднання Бессарабії до СРСР 1940 року порт було передано Чорноморському пароплавству. але незабаром Бессарабія знову була зайнята румунськими військами. Звільнили Рені під час наступальної операції Третього Українського фронту 25 серпня 1944 року.
Прискорена індустріалізація цього регіону розпочалася після включення до складу СРСР. Радянські джерела наголошують, що стрімкий розвиток порту почався після встановлення радянської влади над Бессарабією. Вже 5 листопада 1944 р. було запущено перший кран. У 1958 року обсяг перевалки вантажів проти 1945 роком зріс майже шість разів. Рівень механізації вантажних операцій зріс з 25 до 99,4%, більш ніж удвічі зросла продуктивність праці.
Дунайське пароплавство в 1980-і роки являло собою велике підприємство, до складу якого входили порти Ізмаїл, Рені, Кілія (у 1987 р. змінився його статус — він став портопунктом Усть — Дунайського порту), Усть-Дунайськ, Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод, Ізмаїльський судноремонтний завод.
Тільки транспортний флот пароплавства налічував понад тисячу одиниць дедвейтом близько 1 млн. тонн. У ті роки порт Рені входив до шести найбільших у Радянському Союзі, вантажообіг сягав 10-15 млн. тонн/рік.
У незалежній Україні ренійський порт здав свої позиції. Незважаючи на його вигідне географічне розташування поблизу кордонів України, Молдови та Румунії, близькості торговельних шляхів та міжнародних коридорів повністю реалізувати потенціал не вдається. Цьому є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини: з одного боку, серйозною перешкодою є наявність залізниці, що належить Республіці Молдова, а відповідно тарифи непідконтрольні українській стороні, з іншого боку серйозна просадка у вантажообігу була пов’язана у 1990-х роках з війною у колишній Югославії.
Деяке вирівнювання вантажообігу було відзначено в середині 2000-х років. У 2007-2008 роках порт Рені обробляв приблизно 2,5 млн тонн вантажів на рік. Істотне падіння обороту вантажів було пов’язане у 2010-ті роки. із загальносвітовою кризою.
У 2020 році АМПУ реалізувала інфраструктурні проекти у чотирьох портах. У порту Рені було завершено ремонт залізничних колій на причалах №1-5. Планувався «перезапуск» порту, із можливою передачею його у концесію.
Після припинення дії так званої зернової угоди порт Реністав відігравати дуже важливу роль. Саме через нього йшов експорт українського зерна. Звісно, що російським агресорам така ситуація була точно не довподоби.
Зрештою, ще з літа цього року розпочались систематичні атаки за допомогою дронів «Герань-2» на порт та припортову інфраструктуру. Атаки продовжувались і восени. Росіяни не зважали на те, що зовсім поряд – територія Румунії. Румунські громадяни неодноразово знімали на відео процес відбиття повітряних атак.
Більшість дронів збивалися силами протиповітряної оборони, проте деякі, нажаль, досягли своїх цілей. Порт зазнав серйозних пошкоджень, і потребує значних вкладень для відновлення його роботи.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
