Вулиця Віталія Боровика займає лише два квартали і з’явилася ще у XIX столітті. Але саме на ній жили два одеських письменника, чиї імена вона носила починаючи з 1987 і до сьогодення. Мова піде про Юрія Олешу та, власне, Віталія Боровика.
Майже 200 років тому вулиця Боровика була частиною Карантинної вулиці. Потім вона відокремилась внаслідок розширення забудови, і новоутворену вулицю назвали на честь градоначальника Одеси Володимира Левашова. Прихід радянської влади теж не пройшов даром. Вже 1927 року вулицю перейменовують на честь Дмитра Лизогуба, революціонера, якого стратили ще за царської влади та поховали відносно неподалік, на Карантинному кладовищі. Але 1987 року два квартали – від Карантинного узвозу до вулиці Буніна – вирішили перейменувати на честь письменника Юрія Олеші.
Вулиця Боровика починається радикально – вона ніби підноситься над Карантинним узвозом, морем і портом. Тут, у будинку під першим номером колись жив історик та етнограф Аполлон Скальковський. Саме він став одним із засновників Одеського товариства історії та старожитностей, колекцію якого у 1858 році об’єднали з колекцією Міського музею старожитностей. І, таким чином, з’явилася основа нинішнього Одеського археологічного музею – першого в Україні.
Юрій Олеша жив на цій вулиці в будівлі під номером три – про це говорить і меморіальна дошка. Народився він не в Одесі, але це ніколи не було головним приводом визначення себе одеситом. Саме тут він розпочав свою письменницьку діяльність. Саме тут пережив першу закоханість та потоваришував із Валентином Катаєвим. І Одесі присвятив свої перші поезії. Найкраще Олешу знають, як автора «Трьох товстунів». Адже крім цього є роман на всі часи «Заздрість» та легендарні «Ні дня без рядка». Але переказати його неможливо. Його треба читати, якщо хочете познайомитись з його творчістю.
Окрема глава цієї маленької вулиці присвячена дворам. Щоправда, вони майже всі закриті, але навіть крізь ґрати воріт можна розглянути Одесу більш ніж сторічної давнини. І піддавшись чарівності цієї тихої вулички, придумати нову історію старого міста.
А чого вартий будинок судновласника Трапані, розташований на розі з Грецькою. Саме з боку вулиці Олеші чудово видно башту будівлі. За існуючою легендою власник будівлі з цієї вежі міг у будь-який час спостерігати, чи приходять чи йдуть його кораблі з Одеської гавані. Саме така будівля мала бути на вулиці Олеші.
І ще одна зворушлива будівля знаходиться на другому кварталі вулиці. І тут особливо помітна гра контрастів: сучасна висотка стоїть пліч-о-пліч з двоповерховим будиночком, стіни якого вкриті плющем. Що цікаво, однозначно знову виграє стара Одеса та робота архітектора Торічеллі. Особливо якщо зайти у дворик, який виглядає абсолютно казковим.
Цікаво, що на вулиці Олеші не треба розповідати про стару Одесу, тут вона каже сама за себе. І неважливо, що її лише два квартали – багатослівність не завжди прикрашає. Тут в черговий раз стає зрозуміло, з яким коханням будувалося місто і як важливо захистити його від масштабної забудови.
В. Г. Боровик – активний, але маловідомий діяч українського руху, життя якого й відтепер, сподіваюсь, приверне до себе увагу багатьох вчених, молодих громадських діячів та політиків, бо воно може стати своєрідним джерелом натхнення.
Переживши два арешти як політично неблагонадійний (1899 р., 1919 р.), працюючи в різних установах спочатку Волині, а потім Одеси, В. Боровик увійшов до історії як ініціатор, активний учасник процесу становлення й розвитку української культури, літератури та просвітництва.
Він друкував власні поетичні й публіцистичні твори у львівських часописах, перекладав із англійської та російської мов, укладав значний за обсягом (300 тисяч слів) тлумачний словник народно-розмовної української мови.А книгарня «Діло» була першою в Одесі книгарнею,яка поширювала в Одесі книжки українською мовою,що на той момент часу було дуже важливо.
Хоча його діяльність припала на дуже важкі для України часи: революція, занепади, постійні зміни влади, відсутність впевненості. Згодом радянська окупація та становлення «червоного терору» .Він не втратив віри у створення незалежної України. В. Г. Боровик постійно проявляв активну громадську позицію та намагався, попри відсутність вільного часу, долучатися до суспільних, культурних та політичних процесів. Нажаль, письменник став жертвою сталінського терору.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
