Цей одесит був одним із небагатьох знакових діячів ОГПУ-НКВС, якому вдалося вціліти в молоху репресій 20-30-х років. Життєпис Нафталія Френкеля гідний сценарію гостросюжетного фільму. Щоправда, головний герой цього фільму був би аж ніяк не позитивним.
Вже 1898 року значився у працівниках будівельної контори Гурфінкеля у Херсоні. П’ятнадцятирічний юнак справляв гарне враження на клієнтів контори. Завжди привітний, підтягнутий, ініціативний, він учасно виконував розпорядження начальників, чим заслужив уподобання керуючого та господаря.
Щоправда, помітили в ньому негативну рису. Любив він стравити робітників і спостерігати, як конфлікт розвивається. Це допомагало виявляти слабкі місця у характері людини, чим Нафталій часто користувався. І все ж коли один із клієнтів контори перевербував юнака, розлучалися з ним неохоче.
З 1900 Френкель служить на посаді виконроба в експортній фірмі «Штейнер і Ко» в Миколаєві. Новим працівником були задоволені, а тому коштом фірми відправили на навчання до будівельного технікуму до Німеччини. Успішно закінчивши навчальний заклад і надихавшись повітрям багатої Європи, Френкель повертається до Росії і продовжує служити в експортній фірмі.
Тільки невгамовний характер, гостре комерційне чуття не дають йому спокою. Він намагається довести господарям, що оренда приміщень під склад менш вигідна, ніж будівництво власних, які у разі потреби можна здавати в оренду та мати гарні бариші. І навіть готує план будівництва складів із економічним обґрунтуванням проекту. А за деякий час його викривають у підробці документації. Потім виникають нові конфлікти, за ними, як водиться, звільнення.
Щедру данину платили вищевказаному бандиту усі комерсанти міста. Настала черга і Нафталія Ароновича. Його зустріч з Япончиком відбулася в кафе Фанконі, де збиралися біржові гравці та корабельні маклери. У Япончика там був свій столик, сидячи за яким він уважно стежив за угодами.
Вони одразу сподобалися один одному. Япончику імпонувала спритність, з якою вів справи комерсант. Френкель також оцінив нового знайомого: з його допомогою було б простіше усувати конкурентів. Однак він трохи промахнувся. За короткий час Япончик зумів підкорити Френкеля, і той був змушений ввести Мишку у свою справу. Але немає лиха без добра.
Дружба з Япончиком навчила Нафталія Ароновича вести справи з розмахом, прораховуючи на кілька ходів уперед. Френкель стає членом банди. Щоправда, його трохи бентежить дбайливість Япончика. Не схвалював він і так званий “кодекс грабіжників”, за яким у місті не грабували лікарів, адвокатів та людей мистецтва. На думку Френкеля, надто великі кошти відраховувалися до єврейської громади для підтримки незаможних сімей. Закінчений атеїст, він поклонявся лише золотому тільцю. (Пізніше шановні рабини відмовляться підтримати Френкеля і сприятимуть ЧК у його затриманні.)
Після 1917 вести комерційні справи в Одесі стало неможливо. У місті за короткий термін змінилося понад півтора десятки влади. Нафталій Аронович втратив більшу частину свого капіталу та повністю підкорився інтересам злодійської Молдаванки. У червні 1919 року, щоб урятувати свою багатотисячну банду від облав, влаштованих більшовиками, Япончик виступає із пропозицією сформувати загін Червоної Армії.
Члени РВС дають згоду. І в липні Нафталій разом із 54-м полком одеських грабіжників під командуванням Михайла Вінницького йде на фронт. Бере участь у бойових діях проти петлюрівців. А після розформування полку повертається до Одеси. І знову — порт, морські вантажі та тісний зв’язок із одеським злодійським світом.
До 1921 року Френкель набув досить великого авторитету серед злочинців, у нього з’явилися “свої люди” — а простіше кажучи, банда. Займалися шахрайством, здирством, викраденням, шантажем. Але гроші треба було вкладати. І Френкелю знову пощастило — запровадили неп. Нафталій Аронович одразу оцінив «дух епохи». Під прикриттям приватної торгової фірми створив трест контрабанди з розмахом американським.
Декілька пароплавів, цілий флот вітрильників і катерів курсували Чорним морем між портами — Росії, Румунії, Туреччини. Різні товари — від капелюхів канотьє та шовкових панчох до дорогоцінного каміння та валюти всіх країн світу — знаходили місце у трюмах та валізах довірених осіб Френкеля.
Нафталій Аронович створює державу в державі: зі своїми законами, своїми підданими (в основному із середовища карних злочинців та контрабандистів), своєю власністю, розкиданою по різних містах та країнах; зі своїми катами.
Контрабандний товар реалізовувався через «своїх комерсантів» у лавках, ресторанах та готелях по всій Росії. Гроші надходили на розрахункові рахунки «банки» Френкеля. Кримінальний світ Ростова, Воронежа, Астрахані, Києва та інших великих міст надавав підтримку безперешкодному проходженню контрабанди до місць призначення.
Численні артілі на Малій Арнаутській на замовлення Френкеля штампували товар під марки відомих у Європі магазинів. Відома фраза Остапа Бендера про те, що вся контрабанда робиться в Одесі на Малій Арнаутській була чистою правдою. І всі артілі належали Нафталію Ароновичу. Імперія процвітала. Прикордонна охорона, кримінальний розшук, суди, навіть ДПУ – все було куплено. У Москві великі гроші вербувалися великі чиновники для “групи прикриття”.
До Дзержинського почали надходити повідомлення, що в Одесі все так заплутано, що просто неможливо розібратися, де чекіст, а де грабіжник; де звичайний обиватель, а де контрреволюціонер. Щоб виправити ситуацію, треба змінити в ЧК всіх природних одеситів. (Ця традиція збережеться на цілих 70 років.)
До Одеси прямує член колегії ОГПУ Дерибас. Одесити надто часто жартували з історії. Тепер історія пожартувала з одеситів. Дерибас був однофамільцем відомої у місті прізвища. Він нібито походив з селян, які колись належали Осипу де Рибасу.
Носій гучного прізвища був яскраво вираженим виродженцем. Карлик з величезними відстовбурченими вухами, шкірою, що лущиться, і скрипучим фальцетом. Типовий садист, він ненавидів усе і всіх, не втрачав нагоди завдати болю. Якщо колегію ОГПУ вважати ножем гільйотини революції, то Дерибас був, безумовно, вістрям цього ножа.
Дерибас повів гру з Френкелем за всіма правилами гри без правил. Він зробив вигляд, що хоче зірвати великий куш, такий великий, що Френкель замислився: чи не справді можна відкупитися? І пішов на переговори через довірених осіб. Поки йшов торг, Дерибас відправляв оперативні повідомлення Дзержинському, таємно минаючи одеський відділ НКВС, а з Москви отримував вказівки про подальші дії.
Під покровом січневої ночі 1924 року до Одеси прибув зашифрований потяг із загоном московських чекістів. Тієї ж ночі вся верхівка одеської ЧК і всі керівники тресту, включаючи самого Френкеля, були заарештовані і через кілька днів цим же поїздом під посиленою охороною відбули до Москви.
Суд був швидким. 14 січня 1924 року колегія ОГПУ винесла Френкелю та його сподвижникам смертний вирок. А далі сталося диво. Диявольське везіння, яке буде з Френкелем до кінця його днів. Нафталія Ароновича товариші привели до підвалу для виконання вироку.
І там було оголошено, що смертна кара замінена йому десятьма роками позбавлення волі з відбуванням покарання на Соловецькій каторзі. Помилований був лише один Френкель. Він знав, що його злочинна імперія діє.
У перші ж дні після прибуття на Соловки Нафталій Аронович, давши хабар, влаштовується до штату нарядників. Уважно придивляється до життя соловецької каторги. Констатує безцільність праці 20 тисяч каторжан. І починає вибудовувати грандіозні плани. І йому знову супроводжує удача.
Очевидці згадують, що разом із пароплавом на Соловки було завезено сипнотифозну вошу, яка перетворилася на лихо острова. Лазарет не містив хворих. Щодня помирало кілька десятків людей. Яма для сміттєзвалища трупів на монастирському цвинтарі розширювалася на кілька метрів. Френкель не захворів. Навпаки, сипнотифозна воша сприяла його кар’єрі. Для боротьби з епідемією потрібно було вживати термінових заходів. Санітарна служба радила Управлінню таборів терміново будувати лазні. Інженери, яким було поставлено завдання скласти план та кошторис проекту лазні, запроектували мінімальний термін – 10-20 днів.
Френкель зрозумів, що його час пробив. За своєю ініціативою він робить проект найбільшої лазні з терміном реалізації проекту 24 години. І вимагав для цього всього п’ятдесят чоловік, і ставив дві умови: першу — людей для будівництва він відбирає сам, другу — гарячу їжу та спирт мають поставити чітко в призначений їм час.
Френкель пройшовся бараками і відібрав тридцять чоловік молодих кронштадтських матросів. Він їх примітив, ще коли був нарядником та наглядачем. Вибирав потрібних людей безпомилково, наймайстровитіших. Двадцять людей, що залишилися, вимагав з барака для інвалідів. Навмисне відібрав найубогіших і немічних старих.
Перше умова було виконана. Френкель вивів людей на будмайданчик. Дув північний вітер. Мороз нижче 25 градусів. Люди куталися в обмотки, переступаючи з ноги на ногу. Розділивши їх на дві шеренги — матроси в одну, інваліди в іншу, — сказав Френкель.
За 24 години ми тут маємо збудувати лазню. Якщо не встигнемо, то і вас, і мене, і їх, — Френкель показав пальцем на старих, — розстріляють біля однієї стіни. Гарячу та м’ясну їжу привезуть сюди. Я розпорядився, буде й по склянці спирту. А тепер починаємо.
Диявольський психологічний хід Френкеля спрацював. Матроси знали, що від них залежить життя людей похилого віку. Під пісню “Загибель “Варяга” вони розпочали роботу. Цвяхи вбивали одним ударом молотка. Здавалося, дошки самі лягають у призначене їм місце. Літні люди допомагали чим могли — підносили інструмент і перекочували невеликі бруси.
Будівельними роботами Френкель керував професійно. Розпорядження віддавав чітко та розумно. Лазня будувалася одночасно в усіх напрямках. Ще не зібрано стін, а вже встановлювалися банні котли. Приступили до покрівлі і відразу встановили піч і сушарку.
Друга умова Френкеля була також виконана. Доставили густі наваристі борщ, хліб без міри і спирт. Обідали у дві зміни. Роботу закінчили на три години раніше за термін. До лазарету віднесли лише кількох замерзлих уночі старих людей. Начальство розпорядилося видати всім ще склянку спирту. А Нафталія Ароновича попросили зайти «для серйозної розмови». Цей день став початком карколомної кар’єри Френкеля і початком нової ери для Соловецької каторги. Сподвижники Френкеля, що залишилися на волі, знали, що їхній імператор обов’язково спливе. Але щоб так скоро й у такій якості!
У травні 1926 року за клопотанням начальника Управління Соловецьких таборів (СЛОН) Ф.І. Ейхманса термін ув’язнення Нафталію Ароновичу скоротили вдвічі. За рік його достроково звільнили та призначили начальником виробничого відділу УСЛОН.
Френкель увірвався у верхівку Управління СЛОН стрімко та міцно. Він готує кілька більших проектів, виступає ініціатором створення таборів нового типу. До 1929 року реорганізує саме Управління. Нафталій Аронович не розумів, навіщо потрібна вся ця мішура, яка називається політико-виховною роботою. Знав собою: переробити людину вихованням неможливо.
Френкель довів, що каторга може бути джерелом надходження великих коштів. Разом із політико-виховною роботою він розгромив усі “пережитки” вітчизняної культури. Першим помер журнал, що виходить на острові. Потім спочила газета. Театр був поділений на кілька маленьких пересуваних для обслуговування нових таборів.
Співробітники-краєзнавці місцевого музею були спрямовані на розвідувальні роботи на Північний Урал, на Нову Землю, де Френкелем було запроектовано базу промислового лову тюленів, моржів та тріски. Якщо раніше не знали, що робити з каторжниками, то тепер їх не вистачало. На Луб’янку летіли прохання надіслати нові партії ув’язнених.
У 1930 році Френкель — керівник будівництва Виправничо-трудових таборів в республіці Комі. 1931-го — головний виконроб Біломорбуду. Трохи пізніше – заступник начальника Белбалтлага. Його кидають на найскладніші ділянки соціалістичного будівництва. І він ніколи не підводить. За заслуги перед Батьківщиною у листопаді 1932 року Нафталія Ароновича Френкеля нагороджено орденом Леніна.
17 серпня 1933 року орденоносець Френкель призначається начальником Управління БАМу ГУЛАГу ОДПУ і отримує від уряду величезні на той час суми. Відточений розум комерсанта та злочинця дозволяє йому швидко обертати частину коштів.
Нажиті гроші пускаються на підкуп та хабарі. В 1936 Нафталій Аронович отримує звання дивінтенданта. Він діє відкрито та нахабно. Йому майже нічого не загрожує. Уся економіка БАМа у його руках. І тут сталася осічка — 1937 рік.
Звинувачення йому звинуватили настільки вагомі, що вирок міг бути лише один — розстріл. Недруги Френкеля зітхнули з полегшенням. Але треба знати Нафталія Ароновича з його диявольським везінням. 1940 року за особистим розпорядженням Берії його звільняють. І не просто звільняють. Він отримує звання коринженера та другий орден Леніна. 29 жовтня 1943 року йому надають звання генерал-лейтенанта інженерно-технічної служби та вручають третій орден Леніна.
І раптом Френкель вирішує одним махом припинити всі свої операції. Вироблена з роками інтуїція та сатанинський дар удачі підказують йому, що на терені соціалістичного будівництва досягти вже нічого не вдасться. Тим більше що, володіючи інформацією про те, що відбувається в Міністерстві внутрішніх справ та держбезпеки, він здогадується про майбутні чистки.
Щоб звільнитися, потрібна була серйозна нагода. Френкель дає хабар і 28 квітня 1947 року подає у відставку через серйозну хворобу. Його проводжають із почестями та черговою урядовою нагородою.
А через рік усі його сподвижники були заарештовані та засуджені до великих термінів ув’язнення. Почесний пенсіонер Френкель поблажливо спостерігав за долею відомих йому людей та іронічно посміхався. У 1960 році у віці сімдесяти семи років він тихо помер своєю смертю у Москві, переживши абсолютну більшість своїх колишніх колег та начальників, що стали і самі жертвами хвиль сталінських чисток.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
