Успенська вулиця в Одесі – одна з тих старовинних артерій міста, що пролягає через його історичне серце, від Лідерсівського бульвару до перетину з вулицями Дегтярною, Утьосова та Щепним провулком. Її бруківка пам’ятає століття змін – від часів коли толпи вірян ходили до церкви до періоду коли звідти виносили колоколи, а також різноманітні політичні перипетії, в які вимушено потрапляла Одеса та її мешканці.
Названа на честь Свято-Успенського храму, вона пережила кілька перейменувань, відображаючи бурхливу історію Одеси: від релігійного осередку до радянської епохи й румунської окупації. Сьогодні Успенська – це не лише про архітектуру чи храми, а й про людей, які залишили тут свій слід. Що ж ховається за її фасадами? Давайте пройдемося цією вулицею й розкриємо її таємниці.
Історія Успенської почалася в 1820 році, коли вулицю назвали на честь Собору Успіння Богородиці. Тоді це була лише скромна старообрядницька церква, що з’явилася в Одесі в 1814-му, через два десятиліття після заснування міста. Маленька часовня на Преображенській стала духовним осередком, а в 1845 році затвердили план будівництва величного трипрестольного Свято-Успенського храму.
Роботи тривали з 1855 по 1869 рік, і за цей час храм набув не лише архітектурної величі, а й особливого значення. У 1853 році сюди внесли чудотворну Касперівську ікону Божої Матері – одну з головних святинь Півдня Російської імперії. За легендою, саме вона в 1854 році врятувала Одесу від англо-франко-турецького флоту, що загрожував місту з моря. Храм дав ім’я не лише вулиці, а й сусідньому провулку, назавжди вписавши Успенську в релігійну карту міста.
У 1860-х роках у пресі з’явилося неофіційне ім’я – Михайлівська, через близькість до Свято-Михайлівського монастиря на перетині сучасних Успенської та Маразліївської. Щоправда, офіційно Михайлівською тоді була нинішня Маразліївська, тож це прізвисько лишилося лише в газетах. Але вже тоді Успенська почала обростати своєю унікальною аурою – спокійною, трохи відстороненою від гамірного центру.
Успенська завжди була осередком не лише духовного, а й світського життя. Однією з перших знакових будівель стала Третя чоловіча гімназія, згадана в книзі «Одесса. 1794–1894». Зведена в XIX столітті, вона готувала покоління освічених одеситів, а її стіни бачили не лише учнівські пустощі, а й розквіт інтелектуального життя міста.
Поруч із гімназією з’являлися й інші споруди – наприклад, будинок мебельного ломбарду, який пізніше поступився місцем обувній фабриці. Ця фабрика, що розрослася в радянські часи, стала одним із символів індустріалізації Успенської, а її територія в 1960-х роках уже гуділа від роботи верстатів.
В радянські часи тут розміщувалося Професійно-технічне училище № 3 для будівельників. Воно окрім власне розміщення в історичній будівлі, стало певною мірою відомим завдяки рекламним буклетам, що розхвалювали підготовку робітничих кадрів. Сьогодні це місце нагадує про величні імперські часи та те, як потім бездумно використовувались. Згодом в цій будівлі розмістився університет внутрішніх справ, де знаходиться і сьогодні.
З приходом радянської влади в 1923 році Успенська втратила своє «релігійне» ім’я й стала вулицею Чичерина – на честь Георгія Васильовича Чичерина, наркома закордонних справ РСФСР і СРСР. Цей дипломат, відомий своєю роллю в підписанні Брестського миру та Рапалльської угоди, був символом нової епохи, і його ім’я мало додатково показати розрив із царським минулим.
У цей період вулиця обростала новими функціями – тут з’являлися промислові об’єкти, як-от згадана обувна фабрика, а трамвайні колії, що з’єднували Успенську з Ремісничою (нині Канатна), стали її артеріями. Фото 1919 року Костянтина Мангикяна показує, як трамвай завертає з Успенської, символізуючи рух міста до модернізації.
Усе змінилося в 1941 році, коли Одесу окупували румунські війська. Вулиця отримала ім’я Іона Антонеску – румунського диктатора й союзника нацистської Німеччини, який керував своєю країною під час Другої світової війни.
Антонеску був відповідальним за жорстоку окупацію Одеси, масові розстріли євреїв та депортації, тож його ім’я на табличках стало символом жахливих часів окупації міста. Після визволення міста в 1944 році радянська влада повернула назву на честь Чичерина в 1945-му, позбивавши румунські вказівники та відправивши їх на переплавку. Лише в 1994 році, з хвилею декомунізації, вулиці повернули історичну назву – Успенська, повернувши її до витоків та, врешті-решт, здорового сенсу, адже де Одеса, і де той поц Чичерин.
Свято-Успенський храм залишається душею вулиці. Його велична архітектура в стилі російського класицизму, куполи, що виблискують на сонці, і дзвіниця притягують погляди туристів і вірян. Усередині зберігається Касперівська ікона, яку щороку 14 жовтня, на Покрову, виносять на хресний хід.
Поруч із храмом у XIX столітті виріс Свято-Михайлівський монастир – жіноча обитель, заснована в 1835 році. Монастир славився своєю благодійністю: тут окрім іншого, функціонували притулок для сиріт і школа для дівчат. Під час радянської влади його закрили, а будівлі передали світським установам, але нині монастир відроджений і є важливим духовним центром. Доречі, про найкращі храми Одеси дізнатись можна тут.
Ще одна цікавинка – будинок №7, відомий як будинок Котляревської. Збудований у 1910-х роках у стилі еклектики за проектом архітектора Прохаски, він належав Є. Котляревській, що займалася торгівлею мануфактурою, як і вся її родина. Дивовижна, наповнена північним романтизмом і містичністю, архітектура прибуткового будинку Котляревської вносить будівлю до найпомітніших і найпривабливіших у забудові перших кварталів вулиці Успенської.
Сучасна Успенська – це вулиця контрастів. Тут мирно співіснують старовинні особняки й радянські будівлі, храми й фабричні корпуси. Трамваї як і раніше гудять колією, а бруківка й досі шепоче про минуле. Окрім Свято-Успенського храму й Михайлівського монастиря, варто звернути увагу на дім № 45 – будинок Гальперсона, зведений видатним архітектором у 1912 році за власним проектом. Величезний п’ятиповерховий прибутковий будинок, спроектований Самуїлом Савельєвичем Гальперсоном для себе особисто, є одним із найкращих в Одесі прикладів ретроспективного модерну передреволюційного періоду.
Успенська пережила трансформації від релігійного осередку до символу радянської індустрії й румунської тиранії, але зуміла повернути собі первісну назву й ідентичність. Її тиха краса, обрамлена тінистими деревами й старовинними фасадами, вабить тих, хто шукає в Одесі не лише гамір Дерибасівської, а й глибину її історії. Прогуляйтеся Успенською – і ви відчуєте, як вона дихає минулим, від маленької часовні з позаминулого століття до сучасного затишку та реалій.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
