Всьому світу відомий американський фізик-теоретик, який розробив теорію «великого вибуху», автор першої моделі генетичного коду одесит Георгій, або Джордж Гамов. Але його, нажаль, не дуже пам’ятають у самій Одесі. Спробуємо це виправити.
Народився Гамов в Одесі у 1904 році в сім’ї вчителів. 1913 року вступив до реального училища, а потім закінчив фізико-математичний факультет Петроградського університету. Ще у студентські роки Гамов спільно з Іваненком та Ландау опублікував свої перші роботи з теоретичної фізики.
1928 року Гамова відправили до закордонного відрядження — спочатку до Геттінгена, а потім до Копенгагена, до інституту теоретичної фізики, яким керував Нільс Бор. За час відрядження Гамов написав сім наукових праць, а його теорія альфа-розпаду здобула визнання на світовому рівні.
Повернувшись на батьківщину, Гамова було обрано членом-кореспондентом Академії наук. Водночас він зробив невдалу спробу нелегально перебратися за кордон. Однак невдовзі йому пощастило — його відправили до Брюсселя на конгрес, присвячений фізиці атомного ядра. На батьківщину вчений більше не повернувся.
Зрозуміти Гамова можна: адже почалися суттєві обмеження на виїзд за кордон. Навіть відомого Петра Капіцу невдовзі відкличуть з-за кордону і він більше не зможе працювати в Англії, як це було до того.
Після від’їзду з СРСР Гамов працював то в Радієвому інституті в Парижі, то в Кембриджському університеті, то в Інституті Бору в Копенгагені, але ніхто не хотів запропонувати йому постійне місце. 1934 року почали приходити пропозиції з Америки. Спочатку Ернест Лоуренс спробував влаштувати Гамова до Каліфорнійського університету в Берклі, проте ця спроба зірвалася через фінансові проблеми. Незабаром за протекцією відомого фізика Мерла Тьюва він був запрошений на посаду професора до столичного Університету Джорджа Вашингтона, де почав працювати з осені 1934 року.
Відразу Гамов ініціював проведення у Вашингтоні щорічних конференцій, на які збиралися найбільші фізики світу. Іншим його важливим рішенням було запрошення як найближчого співробітник свого старого знайомого ще за копенгагенськими часами Едварда Теллера (як образно висловлювався Гамов, «щоб було з ким поговорити про теоретичну фізику»).
Співпраця з Теллером виявилася дуже плідною. В 1936 їм вдалося узагальнити теорію бета-розпаду Фермі, сформулювавши правила відбору і ввівши уявлення про «переходи Гамова — Теллера» (переходи зі зміною спина ядра). У цей час він почав більш активно цікавитися зв’язком між ядерними процесами та джерелом енергії зірок.
На відміну від Теллера, Гамов не приймав участі у роботі над атомною бомбою. Це було зроблено з міркувань безпеки, щоб не допустити потрапляння секретів до СРСР. Але вже згодом, після того, як Теллер зайнявся розробкою водневої бомби, він зміг домогтись долучення Гамова до цієї роботи.
У 1954 році, через рік після відкриття двоспіральної структури молекул ДНК, Гамов несподівано зробив істотний внесок у становлення нової дисципліни — молекулярної біології, вперше поставивши проблему генетичного коду. Він зрозумів, що структура основних будівельних блоків клітини — білків, що складаються з 20 основних (природних) амінокислот, — повинна бути зашифрована в послідовності чотирьох можливих нуклеотидів, що входять до складу молекули ДНК.
Виходячи з простих арифметичних міркувань, Гамов показав, що «при поєднанні 4 нуклеотидів трійками виходять 64 (43) різні комбінації, чого цілком достатньо для запису спадкової інформації», і висловив сподівання, що «хто-небудь з молодших учених доживе до його [генетичного коду] розшифровки». Таким чином він був першим, хто припустив кодування амінокислотних залишків триплетами нуклеотидів. Як ми знаємо, генетичний код було остаточно розшифровано у 1967 році.
У 1956 році він переїхав до Боулдера, де обійняв посаду професора Колорадського університету. У тому року Гамов отримав від ЮНЕСКО премію Калінгу за популяризацію науки. Перші кроки в цій галузі Гамов зробив узимку 1938 року, коли написав коротку фантастичну розповідь про пригоди банківського клерка містера Томпкінса у світі теорії відносності. Оскільки жоден журнал не зацікавився і не побажав опублікувати його, Гамов вирішив більше не повертатись до цього свого твору.
Влітку того ж року на конференції у Варшаві він згадав про цю невдачу в розмові з кембриджським фізиком Чарльзом Дарвіном, онуком знаменитого дослідника природи, і той порадив йому надіслати розповідь в журнал «Discovery», який видавався в Кембриджському університеті під редакцією Чарльза. Той погодився надрукувати розповідь та запропонував написати ще кілька. Цикл оповідань, об’єднаний під заголовком «Містер Томпкінс в країні чудес», був виданий окремою книгою в 1940 році і витримав безліч видань майже всіма європейськими мовами. Успіх цієї книги спонукав Гамова написати кілька продовжень пригод містера Томпкінса (у тому числі у світі квантової механіки та молекулярної біології), а також низку інших науково-популярних книг з фізики та астрофізики. Він також був автором близько десятка статей у відомому журналі Scientific American.
В останні роки життя Гамов тяжко страждав від порушень серцево-судинної системи, переніс кілька операцій. Перебуваючи в лікарні, він заразився і перехворів на гепатит. Гамов помер у Боулдері 19 серпня 1968 року, там же розташована і його могила, на цвинтарі англ. Green Mountain Cemetery. Одна з високих будівель, побудованих на території Колорадського університету, носить назву «Вежа Гамова». 1990 року він був посмертно відновлений у званні члена-кореспондента Академії Наук СРСР.
Датський фізик Мьоллєр казав про Гамова наступне: «Часом виникало відчуття, що насправді він [Гамов] використовує весь свій час і енергію на вигадування жартів і грубуватих дотепностей і що він саме це вважав, так би мовити, своїм головним завданням, а що важливі статті, які він писав тоді про альфа- розпаді та властивості атомних ядер, були лише побічним продуктом його діяльності».
Про здібності Гамова у математиці краще Віри Рубін не скаже, мабуть, ніхто: «Він не вмів ні писати, ні рахувати. Він не відразу сказав би вам скільки буде 7×8. Але його розум був здатний розуміти Всесвіт.»
А як колегу і науковця Гамова добре описав його колега Теллер: «Так, Гамов мав плідну уяву. Він був виключно милим хлопцем і, більше того, це був єдиний з моїх друзів, хто серйозно вважав мене математиком… Але, як не шкода, треба сказати, що дев’яносто відсотків гамівських ідей були помилковими, і не варто було в цьому переконатися. Але він не мав нічого проти. Він був із тих, хто не схильний молитися на свої винаходи. Він міг запропонувати цікаву ідею, і якщо вона не проходила, відразу звертав це на жарт. З ним було дуже приємно працювати разом.».
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
