Історія Одеського університету протягом Другої світової війни просто не має аналогів. Так вже сталося, що протягом 1941-1944 років існувало цілих два університети. Один — на радянській території, в евакуації. Інший — в окупованій румунами Одесі. І якщо про виш в евакуації відомо і написано багато, то про університет в окупації відомо не так багато, зі зрозумілих причин.
На початку грудня 1941 року румунська окупаційна влада оголосила про відкриття в Одесі університету – єдиного на всю Трансністрію вищого навчального закладу. Костяком викладацького складу стали ті вчені та викладачі, які в силу похилого віку та за станом свого здоров’я, а також здоров’я своїх близьких не змогли фізично покинути рідне місто. Робота в університеті стала для них практично єдиною нагодою отримувати кошти для існування.
Ректором новоствореного Одеського університету окупаційна влада призначила людину з трагічною долею – професора медицини, заслуженого лікаря-хірурга РРФСР, Павла Часовнікова, який одночасно поєднував цю посаду з посадою декана медичного факультету.
Заняття в Одеському університеті розпочалися у лютому 1942 року. Спершу на медичному, теологічному, а згодом і на агрокультурному факультетах. Загалом на момент початку 1942–1943 навчального року в Одеському університеті навчалось 819 студентів. А восени 1942 року було додатково відкрито ще три факультети: юридичний та історико-філологічний.
Навчання в університеті було платним, і становило 400 марок. Для дітей чиновників, що користувались льготами, плата становила 150-170 марок. Румуни, італійці та молдавани вчилися безкоштовно, хоча на них і накладалися штрафи за пропуски чи академічну неуспішність. Для студентів юридичного, історико-філологічного факультету та факультету точних наук встановлювалися наступні терміни сплати за навчання: за минулий семестр — до 29 лютого сума вносилася без пені, з 1 по 15 березня встановлювалася пеня за кожен день запізнення, після 15 березня всі, хто не сплатив за навчання, вважалися виключеними з університету.
На початку 1943 року з румунського відділення історико-філологічного факультету було виділено як самостійний, молдавський факультет, головною функцією якого була підготовка кадрів для адміністрації Трансністрії, насамперед із представників молдавської та румунської національностей. А в травні 1943 року при університеті відкрили інститут антикомуністичних досліджень і пропаганди, випускників якого планували використовувати як агітаторів «всіх благ нової влади» на місцях у школах, сільрадах тощо.
В університет навіть запрошували іноземних викладачів. Румунську мову та літературу викладав професор Бурбулеску, професор французької мови Джіонат теж був запрошений з Румунії, з Римського університету – професор Логатто, який читав курс російської літератури, професор Галло з Італії читав курси італійської мови та античної італійської культури. Також активно вевся захист кандидатських та докторських дисертацій.
У липні 1943 року відбувся перший повноцінний випуск на факультетах з-поміж студентів, набраних на 1942-43 навчальний рік. Про особливості цього, по суті, першого та останнього випуску в окупації дає поняття, наприклад, інформація з політехнічного факультету. Всього тут передбачалося випустити 17 інженерів, у тому числі 7 інженерів-механіків, 7 будівельників, 2 інженери борошномельної промисловості та 1 – консервної.
Непрямим свідченням рівня підготовки фахівців і їх спрямованості може бути тематика дипломних робіт студентів, представлених до захисту та отримали вищу атестацію: наприклад студента Батезата- “Житловий будинок на розі Дерибасівської та Гаванної”, студентки Єсинської “Готель на вул. Адольфа Гітлера в Одесі”, студентки Жмиренко “Лазня на 400 чоловік на Гаваній вулиці» і т.п.
З осені 1943 року розпочалася підготовка до евакуації університету, але майже ніхто з професорсько-викладацького складу не захотів їхати з Одеси та обов’язкову евакуацію було скасовано. На початку грудня в університеті була оголошена зимова перерва та екзаменаційна сесія, яка тривала до лютого 1944 року. 3 лютого 1944 року в “Одеській газеті” — головному органі міської влади з’явилося повідомлення про скасування функцій цивільного губернатора та перехід всієї повноти влади “на території між Дністром та Бугом” (вперше у наказі Антонеску зник термін “Трансністрія” стосовно зазначеної території ) в руки військового командування в особі дивізійного генерала Георгія Потопяну.
На початку березня 1944 р. відновилися заняття на медичному факультеті, але студенти практично перестали відвідувати лекції. 17 березня 1944 року вийшов останній номер «Одеської газети» — влада у місті перейшла до рук німецького командування. 20 березня 1944 р. німецькі влади закрили університет, його приміщення стали займати для військових потреб. Багато викладачів та навчально-допоміжний персонал не залишили свої кафедри та оберігали цінне майно (так було збережено бібліотеку університету).
Вже в квітні окупантів вигнали з Одеси. Заняття в університеті відновились вже восени 1944 року, коли з евакуації повернулися викладачі та студенти. Водночас, колишні студенти, що вчилися при румунах, теж були зараховані на відповідні курси. Але ставлення до них було відверто ворожим, їх вважали колабораціоністами. Наприклад, відомий у майбутньому П. О. Каришковський, спеціаліст з античної історії, саме в часи окупації отримав чудову підготовку, але неодноразово потерпав за факт навчання за румунської влади.
Ректор Часовніков розумів, що за повернення радянської влади нічого доброго його не чекає. Тому він прийняв румунське громадянство і з відступаючими військами відбув до Бухаресту. Згодом там його і затримали радянські спецслужби. Перший вирок був на диво лояльним: 10 років таборів та 5 років поразки у правах. Вочевидь, взяли до уваги його заслуги як лікаря до війни. Колишнього вченого було направлено до польової в’язниці № 1 для «подальшого етапування». Однак, 20 березня 1947 року було подано протест у порядку нагляду з проханням «скасувати вирок «за м’якість» і передати на новий розгляд».
7 квітня 1947 року Часовніков був етапований до в’язниці №1 УМВС міста Одеси. За свідченнями людей, літнього професора сильно били. Незважаючи на заборони та ризик, його відвідував та приносив передачі академік Філатов. 26 травня 1947 року Часовнікову було оголошено новий вирок: позбавлення волі на 25 років із конфіскацією майна та поразкою у правах на 5 років за статтею 58-1 «а». Касаційна скарга привела до висновку: «Вирок залишити без зміни».
Вже в ув’язненні його привозили на особливо складні операції до місцевих лікарень або коли виникала необхідність оперувати особливо великих начальників. 1954 року, перебуваючи в місцях позбавлення волі, Часовніков помер. Його реабілітували лише у 1991 році.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
