Мало хто знає, що родоначальником однієї з найоголовніших нинішніх ізраїльских політичних партій був наш земляк. Він доклав неабиякі зусилля до боротьби євреїв за своє право на існування на цій землі. Тому і досі є однією з своєрідних ікон, особливо для радикальних сіоністів.
Володимир (Зєєв-Вольф, Вольф Євнович) Жаботинський народився в Одесі в асимільованій єврейській родині. Батько, Євно (Євген Григорович) Жаботинський, службовець Російського товариства мореплавства та торгівлі, який займався закупівлею та продажем пшениці, був вихідцем із Нікополя. Ммати, Хава (Евва, Єва Марківна) Зак (1835-1926), була родом з Бердичева. Старший брат Мирон помер дитиною, а сестра Тереза (Тамара, Таня) Євгенівна Жаботинська-Копп була засновницею приватної жіночої гімназії в Одесі.
Коли Володимиру виповнилося п’ять років, сім’я через хворобу батька перебралася до Німеччини. Батько помер наступного року, але мати, незважаючи на бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовим приладдям і визначила сина в гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинський навчався посередньо і курсу не закінчив, оскільки, захопившись журналістикою, з 16 років став публікуватися у найбільшій російській провінційній газеті «Одеський листок» і був посланий цією газетою кореспондентом до Швейцарії та Італії; також співпрацював із газетою «Одеські новини». Вищу освіту здобув у Римському університеті на кафедрі права.
Водночас, Жаботинський – друг дитинства та юності Корнєя Чуковського, публікації першої статті якого активно сприяв («Він ввів мене в літературу» — говорив про Жаботинського Чуковський). Володимир Жаботинський був поручителем нареченого на весіллі Корнея Івановича Чуковського та Марії Арон-Берівни (Борисівни) Гольдфельд 26 травня 1903 року.
У 1904 році переїхав до Санкт-Петербурга (через інцидент з поліцією, за який йому загрожувало адміністративне покарання) і співпрацював у «Русі» («Малюнки без назви», що підписував як «Володимир Жаботинський»). Активно відгукувався попропри всі явища російського життя і гаряче відстоював початки свободи особистості. У 1907 році одружився на сестрі свого однокласника з гімназії Ганні Марківні Гальперіної.
Частина поетичних творів Жаботинського, фейлетонів і статей була видана окремо до революції: «У студентській богемі» (із життя італійського студентства), «Десять книг», поема «Бідна Шарлотта» (про Шарлотту Корде; тираж був частково конфіскований владою, яка вбачала в ньому пропаганду терору). Остання отримала захоплений відгук Горького. Купрін також наголошував на «вродженому таланті» Жаботинського і вважав, що, якби той не захопився сіоністською діяльністю, він би виріс у «орла російської літератури».
У дні святкування столітнього ювілею Гоголя в 1909 році в статті з циклу «Нариси без назви», опублікованій у журналі «Світанок», № 13-14, перейменованої при перевиданні в 1913 році на «Руську ласку», вперше виступив з обвинуваченням в антисемітизмі, протиставляючи національні пріоритети єврейського народу пріоритетам самосвідомості російського народу. На його думку, російській інтелігенції властивий прихований, але все більш видимий великоросійський націоналізм, спрямований з його погляду проти євреїв, і якому він передбачав подальший стрімкий розвиток. До форм прояву цього націоналізму він відносив, окрім власне ненависті до євреїв, також їх навмисне ігнорування — «асемітизм». Сам ювілей Гоголя було названо чужим євреям — «чужим весіллям».
Перед Великоднем 1903 став одним з організаторів першого в Росії загону єврейської самооборони (очікуваний погром, однак, стався не в Одесі, а в Кишиневі). У серпні того ж року був делегований на 6-й сіоністський конгрес у Базелі, і з цього моменту починає брати активну участь у сіоністському русі. На початку 1904 року переїхав до столиці і увійшов до складу редколегії нового сіоністського щомісячного журналу російською мовою «Єврейське життя» (надалі «Світанок»), що з 1907 став офіційним органом сіоністського руху в Росії. На сторінках цієї газети вів запеклу полеміку проти прихильників асиміляції та Бунда.
Став одним із творців «Союзу для досягнення повноправності єврейського народу в Росії» (1905). У 1906 був учасником 3-ї Всеросійської конференції сіоністів в Гельсінгфорсі. Брав участь у складанні прийнятої там «Гельсингфорської програми», що вважав вершиною своєї сіоністської діяльності в молодості. У 1908—1909 pp. (після Младотурецької революції) працював кореспондентом у Константинополі. Тим часом вперше відвідав Палестину. Після повернення до Росії розпочав активну боротьбу за утвердження івриту у всіх сферах єврейського життя. У 1911 році заснував видавництво «Тургман» («Перекладач»), яке випускало твори світової класики у перекладах на іврит. Видав низку брошур з питань сіонізму: «Сіонізм і Палестина», «Недругам Сіону», «Єврейське виховання» та інші.
З початком Першої світової війни у 1914 році Жаботинський виїжджав на фронти як військовий кореспондент. Після зустрічі з Йосефом Трумпельдором Жаботинський розгорнув діяльність із організації єврейського полку. Не бажаючи обмежитися службою у допоміжній частині, він попрямував до Лондона, де досяг у серпні 1917 р. офіційного дозволу створення першого у сучасній історії Єврейського легіону. Жаботинський сам служив у легіоні в чині лейтенанта і брав участь у боях за переправи через Йордан та захоплення Ас-Сальта під час кампанії зі звільнення території майбутнього Ізраїлю від влади турків.
Під час заворушень, що сталися на Пасху 1920 року, Володимир Жаботинський керував обороною мешканців Єрусалиму від арабських погромників, за що був засуджений британською мандаторною владою до 15 років каторжних робіт. У зв’язку з бурхливими протестами, викликаними вироком суду, Жаботинського було звільнено за амністією з в’язниці міста Акко, де відбував покарання. З 1921 року Жаботинський входив до правління Всесвітньої сіоністської організації та був серед засновників її фінансового фонду – «Керен ха-єсод». Відхід у відставку через незгоду з політикою, проведеною тодішніми лідерами сіоністів, передував заснуванню Жаботинським у 1925 році «Союзу сіоністів-ревізіоністів», який виступав за негайне створення єврейської держави.
1923 року було засновано молодіжний рух «Бейтар» («Союз Йосефа Трумпельдора»). Очолив цей рух, який прагнув виховання своїх членів у військово-патріотичному дусі, Володимир Жаботинський. У 1928-1929 pp. Жаботинський редагував єврейську щоденну газету «Доар ха-йом» та займаючись різнобічною суспільно-політичною діяльністю. Після виїзду Жаботинського в 1929 році за кордон для читання циклу лекцій британська влада не дозволила йому повернутися в країну, і решту днів він змушений був провести за кордоном.
У 1935 році, у відповідь на відмову правління Сіоністської організації задовольнити політичні вимоги Жаботинського та недвозначно проголосити «кінцевою метою сіонізму» створення єврейської держави, Жаботинський прийняв рішення про вихід із Світової сіоністської організації та заснував Нову сіоністську громадську організацію (ХАЦАХ), яка займалася політичною діяльністю з метою створення єврейської держави та здійснення вільної репатріації туди з інших країн.
У 1937 році «Національна військова організація» (ЕЦЕЛЬ) оформилася як військове крило руху Жаботинського. Три структури під керівництвом Жаботинського – Нова сіоністська організація, молодіжний рух «Бейтар» та «Національна військова організація» (ЕЦЕЛЬ) – являли собою три крила одного руху: ХАЦАХ була політичним крилом, «Бейтар» займався вихованням єврейської молоді діаспори у дусі боротьби за освоєння та звільнення території держави, а ЕЦЕЛЬ виконувала роль військового крила організації. Ці структури діяли спільно при організації так званої алії «Аф-аль-пі», в рамках якої з європейських портів було відправлено понад 40 суден, які всупереч забороні британської влади доставили в країну десятки тисяч підпільних іммігрантів.
З початком Другої світової війни Жаботинський, перебуваючи у Великій Британії та Сполучених Штатах, намагався організувати єврейські військові підрозділи, які билися разом із військами країн-союзниць проти Німеччини. Четвертого серпня 1940 року, під час відвідування літнього табору «Бейтара» в Нью-Йорку, Жаботинський помер від серцевого нападу. З ревізіоністського руху, створеного Жаботинським, вийшли сучасні ізраїльські «праві», які в особі блоку «Лікуд» з 1970-х років. грають найвизначнішу роль політичного життя Ізраїлю.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
