Одеса народилася біля моря, і воно «виплеснулося» в місто алебастровими раковинами на фасадах будівель, якорями на постаментах, пам’ятниками Невідомому матросу та Загиблим кораблям, але найперше назвами: Матроський узвіз, Приморський бульвар, Маячний провулок, Гаванна вулиця. Ось про останню ми і поговоримо.
Якщо кожна вулиця рукотворна, тому що все на ній – будинки, тротуари, ліхтарі – спрацьовано руками людини, то Гаванна рукотворна подвійно. Колись у районі Грецької площі починалася балка, яка, прорізаючи Дерибасівську (де через неї було перекинуто міст) спускалася до гавані. Дорогу дном балки називали Гаваньською або Гаванною вулицею, а після будівництва тут казарм — Військовим узвозом, і багато років обидві назви існували одночасно. Але з середини 1860-х років, коли добра половина балки виявилася засипаною, її частину продовжували називати Військовим спуском. Вулиця, що простяглася поверх засипаної балки від Малого провулка до Дерибасівської, залишилася Гаванною.
На початку вулиці, в будинку №2 на розі Малого провулка, жив у 1870-х роках випускник Академії мистецтв архітектор Д. Є. Мазіров. За його проектом збудували будівлю 2-ї чоловічої гімназії на Старопортофранківській. Сьогодн це Педагогічний університет. Пізніше Мазіров змінив квартиру, але, мабуть, сподобалася йому Гаванна, і він оселився в будинку під нинішнім №10. Там же мешкав його колега Г.К. Шеврембрандт, який запроектував для Одеси чимало будинків і в 1896 році перебудував кирху.
У 1908 році тут сфотографувався для студентської особистої справи Амінад Шполянський, і сьогодні ми маємо уявлення про те, як виглядав у юності відомий поет Дон-Амінадо.
Фотографія на Гаванній сусідила зі своїм «молодшим братом» — кінематографом: у будинку №13 на розі Дерибасівської, на місці якого нині овочевий магазин, був «Ілюзіон Кишлалкова», навпаки — ілюзіон «Паризький». У 1913 році його повністю переобладнали і газети повідомили, що «авіатор Сергій Уточкін передбачає відкрити новий великий кінематограф під фірмою «Уточкін»… Новий кінематографічний театр «Уточкін» буде розміщуватися на розі Дерибасівської та Гаваної вулиць у будинку Ісакович».
Це була старовинна одеська караїмська родина, і над брамою будинку з боку Гаванної досі збереглася величезна буква «І». На чолі справи стояв брат авіатора Леон, а ім’я Сергія не без успіху використовували для реклами. Кінотеатр отримав символічну та оригінальну назву «Кіно-Уточ-Кіно», але в просторіччі його іменували «Кіно Уточкіна» навіть тоді, коли волею нової влади ім’я авіатора «злетіло» з вивіски та афіш і повернулося лише через багато років.
Ім’я Уточкіна, розташування в центрі міста, непогана технічна оснащеність сприяли винятковій популярності нового закладу, і, можливо, в його залі «захворів» кіно малолітній Льова Трауберг, майбутній відомий кінорежисер, який на той час жив у сусідньому будинку на Гаванній, 10, там же, де і син чоловічого кравця Сема Корчик, який згодом прийняв літературний псевдонім Семен Кірсанов.
Якщо доторкнутись до літературної історії Гаванної, не можна обминути пам’яттю редакцію газети «Південний огляд», що розташовувалась у будинку №12. В ній наприкінці 1890-х років працював І. О. Бунін, що, по суті, стало зав’язкою його особистої трагедії. Він блискавично закохався і одружився з дочкою редактора Н.П. Цакні, вісімнадцятирічної красунею Ганною, потім їх шляхи розійшлися, а через півроку народився син Коля. Чотирьох років від народження він пішов із життя, і його фотографія до самої смерті Буніна стояла на нічному столику в паризькій квартирі письменника і поета.
А у вищезгаданому будинку №13 розміщувалась редакція журналу «Крокодил», що був відомим по всій імперії. «Крокодил» читали у Варшаві та Кременчуці, Тамбові та Ростові, а столичні журнали, траплялося, піратськи «запозичували» з нього матеріали… Одеський «Крокодил» став явищем у провінційній журналістиці свого часу.
Гаванна коротка, але тут, звісно, містилися не тільки фотоательє, ілюзіони і редакції. Найбільш прозаїчним, але не менш потрібним місту був, наприклад, «аукціонний торгово-промисловий зал» на першому поверсі «безрозмірного» будинку №12. На Гаванній, 5, здавна розташовувалася лікарня для хворих, або поліклініка, де — позаздрити можна — ліки давали безкоштовно.
Поруч, на Гаванній, 3, фірма «Золотий двигун» пропонувала автомобілі для оранки землі — слово «трактор» ще не вкоренилося. А яке живописне видовище являло собою в будинку N10 квітковий магазин Е. Веркмейстера, господаря садівництва на Пирігівській вулиці. А.П. Чехов виписував звідти насіння і саджанці для свого саду в Ялті.
Не залишив без уваги Гаванну і Ю. Олеша. «Тато, який був бібліотекарем Комерційних зборів, дозволив мені забиратися з ногами в крісло — в його дивовижне шкіряне оливкого кольору крісло, про яке говорила вся Одеса, — і читати, що я захочу і скільки захочу», — згадував він час, коли, наряду з Благородним, Дворянським, Офіцерським, Комерційні збори були елітним клубом і займали розкішний особняк, збудований у 1876 році архітектором Ф. Гонсіоровським для знаменитого канатозаводчика Новікова на Гаванній 4. Тепер тут історико-краєзнавчий музей, невтомні співробітники якого відшукують, вивчають, бережуть та знайомлять нас із усім, що пов’язане з історією Одеси.
Навпроти музею костел, збудований коштом місцевої французької колонії і 25 вересня 1913 року єпіскопом, який спеціально прибув для цього, освячений в ім’я святого Апостола Петра. Відкриття костелу обернулося проблемою для власників тих питних закладів, які опинилися у недозволеній за тодішніми законами близькості від храму. І якщо винахідливий пан Махарес зумів перенести вхід до свого ресторану з Гаваною на Ланжеронівську, то його колеги-конкуренти мали прикрити свої заклади або припинити продаж алкоголю.
Таким чином, історія цієї вулиці доволі багатогранна та цікава, незваючи на її невеликі розміри. Тут свого часу побувало багато визначних особистостей, які згодом стали відомі далеко за межами Одеси.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
