Сьогодні разом прогуляємось по вулиці Пастера. Раніше, ще у царські часи, вона носила назву Херсонської. Свого часу тут жили або бували багато відомих історичних діячів. Ми разом з вами згадаємо їх, а також подивимось, що цікавого на вулиці Пастера є сьогодні.
У 1900-х роках тут з’явилися клініки медичного факультету університету. Вони витончено розставлені серед зелені архітектором М.К. Толвінським, а раніше тут знаходилася бактеріологічна станція.
Але початком цього «медико-біологічного комплексу» ще в 1808 році стала міська лікарня — монументальна будівля з потужними колонами, що одним своїм виглядом мала вселяти віру в лікарів і надію на зцілення.
У ній колись працював відомий хірург М.І. Пирогов, а також його молодший сучасник і выдомий колега М.В. Скліфасовський. Спроектував будівлю лікарні архітектор Тома де Томон, який, можна сказати, працював на тілесне та моральне здоров’я одеситів, бо місто було завдячує йому і театром ще тих, «пушкінських» часів. Доречы, цей російський поет теж бував на цій вулиці. Свого часу він працював у графа Воронцова, але про це ми поговоримо трохи далі.
Неможливо не згадати тут і про Юрія Липу, лікаря, автора підручників з медицини. Водночас, він був поетом, прозаїком, драматургом та видавцем. У молодості він жив на Херсонській, 52, разом із батьком, популярним земським лікарем Іваном Липою, літератором та редактором. У цьому ж будинку була квартира та «гомеопатичний, електротерапевтичний та рентгенівський кабінет» відомого доктора І.М.Луценка, голови одеського Українського клубу. Усі троє водночас були відомими українськими громадсько-політичними діячами, їхні імена тепер повернуто з примусового забуття та винесено на меморіальні дошки. Вулиця змінила назву на сучасну у 1923 році. Чим комуністам завинив Херсон – зараз важко сказати.
Як ми вже згадували, О. Пушкін теж бував на цій вулиці. Оскільки він працював у канцелярії графа Воронцова, то йому доводилось мати справу і з самим графом. А граф тоді якраз жив у Фундуклєєвському будинку.
Неподалік від цього місця був будинок такого собі Івана Різніча, серба за походженням. У того була дружина, яку звали Амалія. Пушкін був відомим любителем жіночої статі, а тому одразу звернув увагу на жінку. Водночас, він захоплювався і жінкою самого Воронцова. Втім, роман з обома був не надто довгим.
Потім новим захопленням Пушкіна стала полячка Кароліна Собанська. Він навіть присвятив їй один з віршів – «Что в имени тебе моём?». Захоплення було доволі довгим, і лише неможливість бути з Кароліною врешті-решт спонукала Пушкіна до остаточного вибору на користь Наталії Гончарової, його майбутньої дружини.
Найдавніший будинок Одеси, якщо вірити старожилам, історикам та краєзнавцям, розташувався аж ніяк не в історичному центрі міста, а у забутому «гирлі» бандитської Молдаванки. Це перший будинок, що покосився на краю Херсонського скверу, по лівій стороні вулиці Пастера.
Він заслуговує на увагу, оскільки, імовірно, він старший за саму Одесу. У зовні непримітній будівлі з вузькими віконцями та баштами, за легендою, знаходилася турецька митниця, ще часів Хаджибею. До речі, сквер тут не в кращому стані. У 2008-му році тут побудували автозаправну станцію та викликали гостре обурення громадських діячів. Але це аж ніяк не вплинуло на забудовників – втім, як і завжди в Одесі.
Публічна, а нині наукова бібліотека імені Горького, була свого часу збудована за указом імператора Миколи II. Читальня стала другою в Російській імперії публічною бібліотекою після імператорської в Санкт-Петербурзі, і першою — в Україні.
Це стало можливим завдяки громадській ініціативі міста та проханням графа Михайла Воронцова. Останній подарував зібрання дорогих і унікальних творів: 600 томів французьких класиків у розкішному виданні Фірмена Дідо. Приклад графа наслідували багато одеситів, так кількість книг швидко збільшувалася. Сьогодні фонди бібліотеки налічують близько п’яти мільйонів книг, рукописів та періодичних видань. У цьому будинку також жив онуковий племінник Йосипа Дерибаса – Олександр.
В історії кримінальної Одеси залишився зухвалий та екстравагантний наліт на фінансове управління, яке у травні 1919 року займало будинок державного казначейства на Херсонській, 16. Будинок був свого часу збудований архітектором Л.М. Черніговим.
Сюди автомобілем приїхали елегантно одягнені молоді люди, які запропонували службовцям пройти в одну кімнату і співати «Яблучко». Тим часом під своєрідний гімн епохи «експропріатори» за півгодини забрали п’ять мільйонів рублів, не проливши і краплі невинної крові.
Тоді казали, що це справа Мішки Япончика, але, схоже, він був ні до чого. Сам Япончик ніколи не казав, що це були його люди. Тим більше, кримінальний авторитет тоді вирішив (на свою біду) стати червоним командиром. Зрештою, це його і згубило.
На перетині з вулицею Конною, у старовинній будівлі 1834 року будівлі, розташувалася школа. Історики згадують, що тут жив радянський та американський астрофізик Георгій Гамов. Світу він більше відомий як Джордж Гамов. Ця людина стала членом Національної академії наук США, та автор теорії «гарячого Всесвіту». Також Гамов зробив великий вклад у розшифрування генетичного коду.
Все це Гамов зробив за кордоном, у Сполучених Штатах. На початку 1930-х років ситуація з наукою в СРСР почала швидко змінюватись не в кращий бік. Працювати і займатись науковою роботою було важко, зокрема через нестачу кваліфікованих кадрів та матеріально-технічної бази. Тому радянські фізики воліли виїхати за кордон і працювати там, як, наприклад, Петр Капіца.
Гамов теж хотів отримати такий дозвіл, але отримав відмову. Лише через зв’язки інших вчених він добився зустрічі з Молотовим та дозволу на відрядження. Коли строк відрядження закінчився, Гамов відмовився повертатися, у «різких виразах» описавши причини цього, відправивши лист у Москву. Так одесит вимушено став вигнанцем.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
