Одним з найактивніших купців середини ХІХ століття в Одесі і разом з тим забутий сьогодні був Карл Рокко. Доволі специфічними, по-своєму своєчасними, в умовах намагання влади залучити бізнес, зокрема іноземний, до розбудови інфраструктури, є питання діяльності іноземних купців,
підприємців, банкірів в містах півдня України в ХІХ століття.
Італійці з’являються в Одесі з дня заснування міста. Вони складали у відсотковому співвідношенні незначний прошарок населення. Так, у 1827 р. в місті проживало 32995 осіб, у тому числі 3498 іноземців (10,6%), серед яких вихідці з різних італійських держав становили 0,96% (334 чоловіка).
Але не зважаючи на таку кількість, в перші тридцятиліття ХІХ ст. комерційна, суспільна та культурна діяльність італійської громади була настільки помітною і значною, що італійська мова досягла широкого розповсюдження: нею дублювалися вивіски крамниць і назви вулиць, італійська стала мовою бізнесу та викладалась в середніх учбових закладах.
Приїзду до міста такого активного прошарку італійського населення сприяли заходи російського уряду спрямованого на залучення іноземців та їхнього капіталу з метою перетворити Одесу на важливий центр у зовнішній торгівлі. Цього вдалося досягти головним чином завдяки розбудові порту і дії порто-франко — вільної безмитної торгівлі у порту та спеціальній приморській зоні.
Такі заходи сприяли притоку іноземного капіталу, розвитку зовнішньої торгівлі, відкриття іноземцями фінансових установ та фірм. На середину ХІХ ст. Одеса стала головним чорноморським портом Російської імперії. А в 1847 р. одеський порт вийшов на перше місце в Європі за експортом зерна Водночас завдяки іноземцям Одеса набуває рис культурного центру, типового європейського міста з усіма характерними атрибутами.
Розквіту Одеси сприяла і діяльність італійських купців. Першим етнічним італійцем, з якого почалося формування в місті заможного італійського купецтва, став Стефан Вентурі, який прибув до міста в
1794 р. Слідом за Вентурі у місті відкрили свою торгівельну справу Карло Сервіо, Сілістріо дель Сассо, брати Вінченцо і Луїджі Лоровичі, Джакомо Тассара, М. Джустанні, П’єтро Регуччіо, Марко Кароніо та неаполітанський генеральний консул Гаєетано Гульємуччі.
Італійські негоціанти разом з греками обслуговували основний вантажопотік українсько-італійської торгівлі. Для цього ними створювалися купецькі контори, які на початку були представництвами фірм, що знаходилися на Апеннінах, а згодом перетворилися на самостійні комерційні осередки. Для відкриття філій торговельних контор італійські негоціанти переміщували до чорноморських портів частину капіталів, які вкладали в нерухомість, закупівлю зерна та іншої експортної продукції.
У 1854 р. в Одесі існувало 32 італійських торгових домів. Найбільшими серед них були фірми І. Тработті,братів Рокко, братів Радллі, братів Бубба.
Комерційні інтереси італійців зосереджувалися також на організації міського будівництва та поліпшення інфраструктури задля створення ліпших умов ведення бізнесу. Найбільш активними і
масштабними можна вважати спроби Карла Рокко — співвласника відомого в Російській імперії та закордоном банку «Брати Рокко».
Він походив із відомого у підприємницьких колах роду з Генуї, який володів одним з найстаріших Саза де Сопатегсіо — прародитель ці торгового дому в Одесі. До Одеси Карл Рокко приїздить у 40-х рр. ХІХ ст. й створює купецьку контору, що займалася експортом зерна до Західної Європи і знаходилась на вулиці Преображенській, у приватному будинку родини. Брати Рокко разом із ще одним італійцем Яковом Порро були найбільшими зерноторгівцями у місті, кораблі яких доставляли зерно в Неаполь і Геную, а також в Марсель і Лондон.
Карл Рокко як більшість заможних купців Одеси займався благодійністю. Він разом із Анджелом Анатрою був причетним до створення Італійського благодійного товариства в Одесі. Воно було
засноване італійцями Антоніо Сімоні, К. Чіпріані, Г.Б. Боссаліні, Карло Рокка і Луїджі Галлеано в жовтні 1863 р. В цей же час був затверджений й статут товариства. Свою діяльність товариство
розпочало у 1864 році.
Італійське благодійне товариство мало субсидію від італійського уряду в 1000 лір. Ще тисячу і більше воно отримало від братів Анатра. Гроші жертвували не тільки італійці, що проживали в
Одесі, але і капітани італійських судів залишали по 8 лір кожен раз. Президентом товариства протягом всього існування був місцевий італійський консул. Мета товариства — забезпечення коштами до поліпшення морального і матеріального стану бідних своїх співвітчизників, що знаходяться в Одесі, які тимчасово або постійно живуть у місті.
Але крім матеріальної допомоги, суспільство доставляє їм у разі потреби допомогу для повернення на батьківщину, а також і поховання померлих без коштів і допомоги від інших своїх ближніх. Крім цього, К. Рокко, як і інші італійці Одеси, активно підтримував італійських революціонерів на чолі з Дж. Гарібальді. Але підтримка проявлялася не тільки у вияві симпатій і співчуття, а й збирання грошей. Цей рух виник у самій Італії і завдяки пресі швидко набув розголосу в інших країнах. На півдні України ініціаторами збирання грошей у фонд «Допомога Гарібальді» місцеві італійці на чолі з Карлом Рокко. Він керував збиранням грошей у самій Одесі, а також у Бердянську і Таганрозі.
Але Карл Рокко займався не лише благодійністю, а й намагався покращити інфраструктуру Одеси. Звичайно його спроби і проекти були направленні на поліпшення умов ведення зовнішньої торгівлі,
але їх реалізація покращила б економічний розвиток і життя громадян всього регіону.
Перший його проект був пов’язаний із побудовою «парових ліній» для перевезення вантажів по нерейковим дорогам у Херсонській, Київській, Подільській губерніях та Бессарабській області. З цією ідеєю К.Рокко звернувся | у зд листі до Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора О.Г.Строганова у січні 1860 року, стверджуючи, що це піде на користь економіки півдня Росії.
О.Г.Строганов звернувся до одеського градоначальника з проханням дізнатися, яке місце займає К.Рокко серед місцевих підприємців. На це питання у своєму листі до градоначальника дав відповідь голова Одеського відділення комерційної ради Федір Родоканакі.
Він писав, що фірма К.Рокко, яка є спадкоємницею подібної фірми цього роду в Генуї, користується на одеській і на іноземних біржах повагою. Сам Федір Родоканакі вважав, що ідея К.Рокко є корисною не тільки для торгівлі, а й для всієї економіки Південної Росії. Зважаючи на таку рекомендацію О.Г.Строганов клопотав, щоб градоначальник надав допомогу К.Рокко у реалізації його намірів.
Інший проект заповзятого італійця стосувався проведення водопроводу в Одесу із р. Дністра. У листі до Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора О.Г.Строганова від 28 грудня 1859 ро9. Карл Рокко писав, що західна частина Херсонської губернії потерпає від засухи, через що постійно страждає землеробство, садівництво та скотарство. Окрім того, від нестачі води часто потерпає Одеса, яка знаходиться у «залежності від випадкових обвалів, що можуть пошкодити єдиний у місті водопровід «Ковалевського».
Тому К.Рокко висуває пропозицію проведення водопроводу з Дністра. Генерал-губернатору ця ідея сподобалася — і він запевнив італійця, що з його сторони та місцевої влади буде надана допомога у реалізації цього проекту. Він наказав К.Рокко розробити технічний план водопроводу. Для його розробки К.Рокко звернувся до Сардинського підданого інженера Генріха Балетто. Подальша доля цього і попереднього проекту невідома, як і не відома причина, з якої вони не були реалізовані.
Можливо, проекти не втілилися в життя через пов’язану з експортом зерна кризу, що охопила Одесу по закінченню Східної (Кримської) війни (1853-1856). Криза торкнулась передусім торгових
домів та банків, загальні збитки яких з 1857 по 1862 рр. складали 8 млн крб. сріблом.
В цей час було ліквідовано більше 20 торгових будинків, в тому числі фірми Карла Деазарта, Івана Загранді, Костянтина Радллі, Карла Рокко, Луїджі Россі, Дмитра Сугрурі, Доменіка Тубіно, власники яких перевели свій бізнес в інші країни. Тому в умовах економічної кризи в Одесі та перенесення власного бізнесу К. Рокко не вважав ці проекти доцільними і прибутковими.
Таким чином, К.Рокко хотів створити в Одесі більш сприятливі умови для розвитку економіки, вирішивши дві важливі проблеми: транспорту і водопостачання. На це були спрямовані його
далекоглядні проекти, які, на жаль, залишилися лише на папері. Разом з тим діяльність Карла Рокко потребує подальших досліджень.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
