Мабуть, колись в Одесі замислились: що надає містам солідності? Без сумніву, Лондону – традиції, Нью-Йорку – гроші, Парижу – дорогі жінки, Мадриду – бики з кориди, Москві – хами-мешканці. Але кого в Одесі цим здивуєш? Нічого не залишалося, як зробити ставку на стиль. Закінчувалося ХІХ століття, Одесі шалено хотілося бути сучасною. На очі потрапив словник, у ньому «сучасний» перекладався як «modern». Гаразд, нехай буде «модерн», вирішили одесити! А якщо вже одесити щось вирішили, то це серйозно. Так до Одеси прийшов стиль модерну.
Будинки з мордами на фронтонах чи то левів, чи то господарів, кришталеві люстри з примхливим нахилом «ой, не стій піді мною — зараз упаду», настільні вази, з такими хвилюючими і збуджуючими формами, що з ними тягнуло одружуватися. Так, модерн увійшов усередину одеських будинків, але особливо пошалив зовні.
Практицизм одеситів виявився одразу. Першим зразком одеського модерну став не житловий будинок, а будівля чаєрозважальної фабрики на розі Троїцької та Канатної, спроектована 1892 року Цезарем Зелінським для шанувальника чаїв Вульфа Висоцького. І хоч шанувальник чаїв жив у Москві, годувала родину Висоцьких фабрика на Троїцькій кут Канатної.
Секрет процвітання ненароком розголосив архітектор — його мозаїчні панно на стінах і вітражі великих віконних прорізів відтворювали рослинну орнаментику, саме ті рослини, які Висоцький вкладав у чайні набори, що видавалися одеською фабрикою за індійський чай. Втім, малу дещицю індійського чаю впереміш з дрібними індійськими священними тваринами, яких не зміг взяти навіть одеський дуст, Висоцький у пачки чаю клав, щоб показати, що в Одесі живуть не закінчені жлоби, і, слава богу, одесити відрізняються від столичних всяких Перлових і Спорових.
До речі, це досі відрізняє спадкоємців Висоцького, які тримають чайне виробництво в Ізраїлі, доводячи, що одеські традиції пускають коріння на будь-якій землі, навіть на обітованній.
Якщо ж ми пройдемо трохи далі, наприклад, до кута Ковальської та Успенської, то, звичайно, звернемо увагу на будинок Вургафта. Вважається, що тут архітектори звернулися до традицій образотворчого мистецтва Стародавнього Єгипту. Кутова частина будинку акцентована потужними вежами-опорами, що підтримують дах, між якими вміщено характерний барельєф із зображенням змії та сонця. Втім, одесити одразу збагнули, що ніякий це не Стародавній Єгипет, а суто одеська символіка: сонце – сонячна Одеса, а змія – теща Вургафта. І не треба одеситам намагатись пудрити мізки якимось давнім Єгиптом!
У 1904 році архітектор Лев Влодек створює воістину шедевр раціонального модерну, проектуючи будівлю школи торгового мореплавання на Канатній, 8. Воно відразу бачилося як зразок неоренесансу з чітким поділом на навчальні лабораторії для практичних занять майбутніх мореплавців.
Причому для імітації наслідків морської хвороби в лабораторіях були в достатній кількості легкі напої та ємності з рідиною, на яких красувався загадковий напис «Ранкова свіжість» (не писати прямо «Рассол»). Все було ідеально продумано, навіть посуд: наприклад, хвалений модерн створив грановану склянку, не тільки естетичну, а й практичну. В училищі відразу ж почастішали інспекції, навіть в особі членів імператорського прізвища, що дуже дестабілізувало навчальний процес: на найвищих гостей ніякого розсолу було не напастись — їхня ж фамільна голова теж вранці не залізна.
Модерн терміново перекроював все життя. Жінки одяглися в чоловічі костюми, і, щоб не сплутати похапцем де хто, жінки, одягнувши такий костюм, зобов’язані були носити в петлиці лілію. Говорять, багато чоловіків цим користувалися, а приклад подав Оскар Уайльд, який теж став носити лілію. З цього моменту він став мати успіх у чоловіків, про що знято чимало фільмів, і кілька навіть цілком пристойних.
До речі, чоловіча мода наказувала справжнім мачо одягатися в піджак, жилет та штани. Піджак був обов’язковий, жилет на розсуд господаря, а без штанів наважувалися з’являтися лише запеклі модники.
У жіночих сукнях обов’язковою стала плавна лінія, притаманна всьому модерну. Тут уже правила диктувала не естетика, а логіка: плавна лінія відповідала природним контурам жіночої фігури, так що чоловіча рука не блукала, де попало, а плавно ковзала вздовж лінії, лише зрідка, зупиняючись, щоб сакцентувати ту чи іншу частину тіла, біля якої просто неможливо було не зупинитися.
Ну що ж, стиль модерну (або як його іноді називали Art Nouveau) дуже органічно вписався в життя Одеси. Притаманне модерну заповнення площин густою фактурною брижнею прорізного листя каштана для Одеси, густо засадженої каштанами, було абсолютно органічним. А плавна, важка течія ліній, яка була характерна для модерну, так нагадувала важке, плавне стікання провулків Французького бульвару до моря, що це нікого не дивувало, бо також плавно й томно бігло одеське життя.
Так хотілося краси, що «пришиблені» модерном наші земляки везли до Одеси холсти знаменитих художників Полєнова та Васнецова, Бенуа та Лансере, але не картини, а ескізи спинок стільців та замальовки секретерів, бо тих великих майстрів відвідав священний свербіж показати своє бачення модерну, а одеситів відвідав священний трепет посидіти на Полєнове або Бенуа, спершись на Васнецова або Лансері. Так, ХХ століття почалося в Одесі, проголосивши: ми не можемо чекати милостей від модерну, взяти їх у нього наше завдання, і хай спробує не дати!
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
