Як Одеські газети описували вбивство американського президента

Сьогодні ЗМІ мають величезний вплив на суспільство. Вдало написаний матеріал, що висвітлює проблему в певному ключі – здатен серйозно змінити суспільну думку щодо якоїсь персоналії або події. В наш час трохи відійшла назад ще одна важлива функція – інформування про сучасні події. Колись тільки з газет і можна було дізнатись, що ж нового сталось в світі.

Вбивство президента

В період 1861-1865 років головною новиною в розділі міжнародної економіки була Громадянська війна в Сполучених Штатах Америки. Через декілька днів після закінчення війни було вбито американського президента Авраама Лінкольна. Ця подія не залишилася поза увагою кореспондентів газети “Одесский вестник”. В розділі закордонних новин кожен номер містив в собі переважно вісті з Америки. Новини стосувались розслідування і розшуку по справі вбивства президента.

Замах на А. Лінкольна був вчинений 14 квітня 1865 року у ложі театру Форд у Вашингтоні. Зразу ж відмічалось, що обставини справи були й лишаються загадковими у вбивстві президента. Спроби замаху на його життя здійснювались неодноразово. Кількість погроз вбити президента збільшувалась, тому було посилено його охорону. Однак небезпека для життя не зменшувалась, і успішний замах стався у абсолютно несподівному місці.

Матеріал в газеті

Перша депеша з трагічною звісткою з’явилася в “Одесском вестнике” 17 квітня. Не вся інформація була достовірною: так повідомлялось, що А. Лінкольн був вбитий не в театрі, а в квартирі північного головнокомандуючого У. С. Гранта.

“Вісті, принесені цією депешою, досить сумні і звичайно засмутили весь світ, в якому А. Лінкольн займав одне із кращих місць. Приватні депеші, які були отримані в Одесі, сповіщають, що А. Лінкольн був вбитий в квартирі північного головнокомандуючого У. С. Гранта. Ніхто не чекав, щоб накал почуттів Півдня дійшов до такого низького і злочинного вчинку – вбивства президента американців. Вбивця, звичайно був підкуплений, і слугував знаряддям безсильної злоби і несамовитості жителів півдня”.

В наступному номері була надрукована депеша американського воєнного міністра Е. Стентона до американського посланника в Лондоні, яка все прояснила. В ній автор із висловлюванням смутку сповіщав, що 14 квітня біля 11 години вечора, А. Лінкольн був застрелений в ложі театру Форд.

Е. Стентон виклав подробиці вбивства, які газета повністю подала: “Біля двадцятої години президент відправився із своєю дружиною в театр. В ложі у них знаходились в якості гостей, один джентльмен і одна леді. Біля 11 години вечора, в той час, коли вистава на декілька хвилин призупинилась, увійшов в двері ложі, які залишились без охорони, незнайомець, який швидко наблизився ззаду до президента і вистрелив йому з пістолета в голову. Пуля пройшла крізь потилицю і глибоко засіла в толові.

Потім вбивця вискочив з ложі на сцену і викрикнув з піднятим в руці ножем: “Sic semper tyrannis!” (Так завжди тиранам!) та швидко вибіг з театру. Відразу ж після пострілу президент, знепритомнівши впав на землю і до 7 години сьогоднішнього ранку, а саме до кончини своєї залишався без свідомості. Вбивця А. Лінкольна викритий; є докази, що цей злочин був результатом добре спланованої змови. Змовники хотіли помститися за Південь і допомогти його справі. Є також надія, що безпосередні учасники його будуть викриті.”

Про винуватця

Надалі матеріал був викладений в цілому об’єктивно. Про подробиці вбивства кореспонденти “Одесского вестника” писали, що для до своєї злочинної мети В. Бут застосував хитрість. Ложа, яку повинен був зайняти в день вистави А. Лінкольн – подвійна; вона з’єднувалась загальним коридором, який йшов повз всі ложі ярусу, за допомогою вузького і темного проходу, з якого одні невеликі двері ведуть в коридор, а інші – в ложу.

В дверях, які ведуть в ложу, вбивця пробурив невеликий отвір, який слідкував за рухами тих, хто сидів там. На протязі першої дії В. Бут сидів у партері. Потім він встав і відправився на той ярус, де сиділа сім’я президента. Зайшовши в вузький темний прохід, він зачинив за собою двері, щоб ніхто не зайшов. В дверях, які вели із проходу в ложу, наперед відкрутив гвинти, так що двері відкрилися б від поштовху. Злочин був настільки несподіваним, що ті хто сидів в ложі, не встигли опам’ятатись
від пострілу, як вбивця втік.

Аналізуючи обстановку в театрі, одеська газета відмічала, що постріл був не гучним, і більшість присутніх вважала, що це відноситься до сюжету вистави. Тому ніхто і не думав кидатися за
вбивцею, до того часу поки той не показався на сцені з ножем в руках і поки леді Лінкольн голосно не закричала. Тоді всі кинулись до ложі президента, яка була в другому ярусі. Там знайшли покинутий одноствольний пістолет і капелюх. Крім того, на сцені виявили чернетку вбивці, де була схема театру. Добре знаючи театр, В. Бут швидко зник.

В день вбивства театр був повністю заповнений публікою. Постріл пролунав під час третього акту, коли дія зупинилась в очікуванні виходу актора. Публіка кинулась до А. Лінкольна “Вішайте вбивцю! Вішайте вбивцю!”, А. Лінкольна перенесли в найближчий дім, біля якого поставили охорону; медики, оглянувши рану, об’явили її смертельною.

А. Лінкольн залишався без пам’яті до смерті, до ранку 7 годин 20 хвилин. Величезний натовп зібрався перед будинком, де лежав Лінкольн і відмовлявся вірити в те, що сталося. Близько опівночі біля президента зібралися всі члени кабінету і друзі, які залишались там до ранку. Всю ніч в Вашингтоні було посилено патрулі.

Газета щиро співчувала американцям та сім’ї президента, було також розміщено матеріали про співчуття від української громади. Президент Лінкольн вважався провідником демократичних змін не тільки в США, а і по всьому світу. Тому його вбивство викликало бурхливу реакцію по всьому світу, зокрема – і в Одесі.