Історичний досвід доводить, що перехід до ринкових відносин не здійснити без створення працюючого фінансового ринку. Тому для розробки ї введення у дію нових економічних програм, однією з найважливіших умов є вивчення економічного досвіду в минулому. Феноменальний розвиток Одеси з початку ХІХ ст. і до 1870 років був обумовлений комплексом факторів, серед яких вирішальну роль безперечно відігравала зовнішня торгівля.
Ця торгівля мала безпосередній вплив і на становлення в місті кредитно-банківських установ. Складовою частиною їх історії були кредитно-банківські установи перших десятиріч існування міста.
В Одесі банківський промисел розвивався із самого її заснування. Незважаючи на стрімкий розвиток , приватний кредитзнаходився майже на нелегальному становищі, завдяки указу 1754 року «О наказании ростовщиков», дія якого була підтверджена у 1800 та 1815 роках. Умови, запропоновані владою для надання кредиту були невигідні для банкірів.
З самого започаткування міста, його діячі намагались якось змінити цю ситуацію. Так, в 1798 р. голова магістрату Одеси підполковник Кесь-Оглу, який також виконував обов’язки попечителя грецьких та інших іноземних поселенців міста, прохав імператора Павла І про заснування торговельного банку, який би давав позики під заставу як нерухомості, так і товарів.
Але це прохання не було задоволено. В 1802 р. на вимогу Департаменту шляхів сполучення Одеський будівельний комітет склав звіт про становище порту, стан торгівлі і ті заходи, які необхідно вирішувати на всіх рівнях. Члени комітету скаржились на те, що через біржові спекуляції населення, яке потребує мідної монети, несе збитки до 4-57 паперовими асигнаціями. Комітет писав: «Самый верный способ положить конец такой монополии — зто устроить контору по обмену бумажных денег».
Тільки в 1804 р. була створена «променная контора», а в 1806 р. облікова контора, але і після появи контор ситуація в кредиті не змінилась, бо кошти, які були надані конторам для ведення операцій, були краплиною в морі необхідного місту кредиту.
На жаль, на період І половини ХІХ ст, дуже важко, а іноді і просто неможливо відмежувати організований приватний кредит від неорганізованого, через відсутність відомостей, оскільки неорганізований кредит здебільшого ніде не реєструвався. Відомості про приватний кредит можливо знайти тільки якщо позику надавали під забезпечення векселя, що оформлявся через одеські контори нотаріусів, але більшість векселів просто не збереглася до нашого часу (після повернення грошей вексель знищувався).
Реєструвались лише справи, коли позикодавець звертався до Одеського комерційного суду з позивом проти боржника, який з різних причин не розрахувався у зазначений термін, ось в таких справах завжди зберігались копії векселів, які були засвідчені нотаріусом.
Одними з найбільш відомих купців — дисконтерів в перші два десятиліття існування міста були Іван Ростовцев та брати Іван та Семен Андросови.
Іван Ілліч Ростовцев, який народився в 1770 р. і в 1796 р. зі своєю сім’єю переїхав в Одесу з Катеринославського намісництва. В свої 26 років Ростовцев був купцем ІІ гільдії, з капіталом 2100 карбованців, і в 1798 мав три будинки та пивний завод.
З перших років купець брав участь в міських справах, в 1796 р. був обраний в Одеський магістрат, який займався господарськими справами міста, де виконував різні доручення. Купець займався внутрішньою торгівлею, його спеціалізацією були рогата худоба та сіль. Оскільки обіг його торговельних операцій іноді значно перевищував його заявлений капітал, то він як і багато інших купців користувався кредитом.
Це не завадило йому пізніше самому в свою чергу надавати позики і мешканцям Одеси, що займалися торгівлею. Більшість його клієнтів невідома, але на підставі розрізнених даних можна вважати, що він кредитував переважно міщан, які займалися торгівлею, і не мали за законом
брати кредит у державних закладах.
Іван та Семен Андросови, єлизавстградці за походженням, з’явилися в Одесі втой же час, що і І. Ростовцев. Іван Андросов згадується в 1798 як купецьз капіталом 5 тис. карбованців, власник двоповерхового будинку в Одесі, і будинків в Очакові та Єлізаветграді. За відомостями О. Орлова він торгував «красним товаром» власного виробництва. Обидва брати брали участь у громадському житті міста. В 1799 р. Іван Андросов був обраний ратманом доМагістрату, Семен Андросов разом з І. Ростовцевим був обраний у біржові депутати, крім того він перебував у 1812-15 роках на посаді міського голови.
Після цього він займався будівництвом портових споруд, одержуючи за це великі гроші, і приділяючи багато уваги кредитуванню, Так в 1829 р. був проданий будинок купця Івана Балашова для покриття 2 векселів на суму 4075 карбованців яку надав С. І. Андросов.
Банківськими справами в дореформений період займались, переважно, звичайні торговельні доми, які поєднували торговельні операції з банківськими, останні поступово стали давати основний прибуток. Але виникали установи, які спеціалізувалися саме на кредитних операціях. Зокрема, у 1801 р. було засновано банкірський дім Фур’є. Пізніше розпочав діяльність заклад Рено, а потім Родоконаки, (1819), Раллі (середина 20-х р.), Тработті (1833) і Мааса (1838 р.).
Кредитуванням більш-менш постійно займались і інші, в тому числі Михайло Крамарев, Григорій Маразлі. Серед тих для кого кредитування не було постійною справою зустрічались відомі люди — можна назвати одеського купця І гільдії Гавріїла Логінова, майора Паува та неаполітанського консула Фелікса де Рібаса. В Одесі було багато дрібних лихварів, які позичали під високі відсотки невеличкі суми.
Одеса в 1 половині ХІХ століття була грошовим та кредитним ринком для всіх чорноморських і азовських портів, а частково і для Москви. Кредитні операції одеських банкірів мали суто торгівельний характер ї були тісно пов’язані з діяльністю одеського порту, в цьому і полягало величезне значення одеських кредитних установ, бо торговельний кредит був найіслабкішим місцем в українській кредитній системі.
Подпишитесь на Телеграм Моя Одесса 
!
Нажмите , чтобы читать в Фейсбуке!
